Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає основне місце.

Право – система принципів і норм, правила поведінки, які формально закріплюють міру свобод і справедливості.

Юридичне право – це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Юридичне право поділяється на об'єктивне та суб'єктивне.

Об'єктивне – система всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Суб'єктивне – певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

Ознаки права:

• право – це система правових норм;
• це правила поведінки загального характеру;
• ці правила мають загальнообов'язковий характер;
• вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі;
• формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах;
• установлюються, санкціонуються, гарантуються та забезпечуються державою та їх органами;
• у своїй сукупності регулюють суспільні (соціальні) відносини між людьми;
• правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Право, як волевиявлення держави – це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини.

Поділяються на загально-соціальні та спеціальні юридичні.

Загально-соціальні функції:

• гуманістична – право охороняє та захищає права людства, народу, людини;
• організаторсько-управлінська – право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем;
• інформаційна – право інформує людей про волю законодавця;
• оцінно-орієнтувальна – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;
• ідеологічно-виховна – право формує у людині певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;
• пізнавальна – право само виступає як джерело знань.

Спеціальні юридичні функції:

• Регулятивна (статична і динамічна). Спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або тих галузях чи інститутах права.

регулятивно-статична – закріплює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою.

регулятивно-динамічна – забезпечує динамічний розвиток громад. суспільства.

• Охоронна. Спрямована на охорону відповідних систем суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, усунення їх з життя.

Принципи права – закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначенні в ньому закономірності суспільного життя.

Загальнолюдські.

• закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;
• юридична рівність одноіменних суб'єктів у всіх правовідносинах;
• зверхність закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;
• взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;
• регулювання поведінки людей за загальнодозволеним типом правового регулювання;
• діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом “дозволено те, що прямо передбачено законом”;
• правосуддя здійснюється тільки судами;
• юридична відповідальність людини має бути лише за її вину , протиправну поведінку.

Типологічні. Визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Конкретно-історичні. Визначаються як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах (демократизму, законності, гуманізму).

Галузеві й міжгалузеві. Охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави (гласності судочинства, принцип повної матеріальної відповідальності).

Принципи інститутів права. Основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права (принцип несприйняття подвійного громадянства, принцип охорони і захисту всіх форм власності).

Отже, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

Отже, право – це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Форми права

Юридичні норми регулюють поведінку учасників суспільних відносин. Задля цього вони мають бути відомими, виявленими зовні, вираженими у певних формах (джерелах).

Джерела (форми) права – це спосіб зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальну обов'язковість.

До джерел права відносять: нормативний акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір.

Правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий прецедент – рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час розв'язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Релігійно-правові норми – санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми, яким надається загальнообов'язковий характер.

Нормативний договір – об'єктивні формально обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановленні за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (про утворення федерації).

Міжнародно-правовий акт – документ міжнародного співтовариства, який з санкції держави поширюється на її територію.

Основним джерелом права України є нормативно правовий акт.

Нормативно-правовий акт – рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки. Поділяється на закони і підзаконні акти.

Закони – нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Крім Конституції України, є ще такі види законів:

• конституційні;
• органічні;
• звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу:

• ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;
• Конституційний суд України може визнати окреме положення чи закон України не конституційним;
• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;
• у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;
• тільки законодавчий орган може потвердити чи не потвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладного вето.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави, уповноважених на те державою громад. об'єднань із установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Види підзаконних нормативно-правових актів:

• нормативні акти Президента України;
• акти Верховного Суду України, Вищого арбітражного Суду України, Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної Республіки Крим;
• акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
• акти міністерств, державних комітетів, відомств;
• нормативні акти державних адміністрації у регіонах, м. Києві та Севастополі, районах у цих містах;
• нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування;
• нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;
• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;
• інші підзаконні нормативні акти.

Дія нормативних актів в просторі характеризується певною територією (держави, певного регіону). Щодо кола осіб нормативні акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом:

• після 10 днів од моменту його опублікування;
• термін установлений в самому нормативному акті;
• якщо акт не публікувався, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок:

• закінчення терміну давності, що на нього видавався акт;
• прямого скасування конкретного акта;
• фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотна дія – це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення.

Загальне правило: "Норма права зворотної сили не має".

Винятки: якщо акт, прийнятий після скоєння правовідношення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо обтяжує, то така норма зворотної сили не має.

Нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Існує систематизація нормативних актів:

Систематизація нормативних актів – діяльність із впорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів.

Систематизація здійснюється державою, її органами, посадовими особами та недержавними організаціями та їх службовцями. У систематизації розрізняють:

• інкорпорація;
• кодифікація.

Інкорпорація – вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту (хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин).

Види: