• конституційне (державне) право, яке закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового становища громадян, порядок формування та компетенцію органів держави;
• адміністративне право, яке регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;
• фінансове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;
• земельне право, яке регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;
• цивільне право, яке регулює майнові та пов'язані з ним особисті немайнові відносини;
• трудове право, яке регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах;
• сімейне право, яке регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки та піклування;
• кримінальне право, яке визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли;
• цивільно-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають під час розгляду цивільних справ судам, винесення та оскарження рішень;
• кримінально-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають у процесі порушення, попереднього розслідування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження вироку суду;
• виправно-трудове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.

Структурним елементом галузі є правовий інститут (інститут права), що об'єднує споріднені правові норми, які регламентуються.

Інститут права – це система юридичних норм, що регламентують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права.

Інститути права поділяють на галузеві, що вміщають норми в середині однієї галузі, та міжгалузеві, що об'єднують норми, які належать до різних галузей права.

Основним елементом системи права, що визначає зміст галузей та інститутів права, є норма права.

Юридична норма – це первинна "клітинка" системи права. Вона має всі ознаки, притаманні будь-якій соціальній нормі: є загальним правилом, що діє безперервно в часі, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і надає суспільству рис системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, які тотожні особливостям права в цілому.

Отже, правова норма – це відображене в законах чи інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що є взірцем можливої чи необхідної поведінки та охороняється від порушень засобами державного примусу.

Щоб чітко з'ясувати особливості кожної норми права у процесі аналізу законодавства, необхідно розрізнити та виявити її логічну структуру.

Структура норми – це внутрішня будова норми, що виявляється у взаємодії її основних структурних частин. Правову норму становлять 3 елементи:

• гіпотеза (передбачення) – елемент правової норми, що вказує на умови, з настанням яких виникають права та обов'язки. Іншими словами, гіпотеза вміщує вказівки на конкретні життєві обставини, за настанням яких дана норма вступає в дію;
• диспозиція (розпорядження) – елемент, що являє собою "серцевину" правової норми, вказує на саме правило поведінки (права та обов'язки учасників правовідносин). Їх реалізація можлива лише за умови настання умов, визначених гіпотезою;
• санкція (стягнення) – елемент норми права, який визначає міру державного впливу, що застосовується до порушника прав та обов'язків, передбачених диспозицією норми.

У правовій нормі повинні вміщатись умови її дії, права та обов'язки учасників правовідносин, засоби державного примусу за неналежне виконання вміщеного в нормі правила поведінки. Інакше норма не зможе виконувати функцію регулятора суспільних відносин.

Література:

• Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.;
• Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.