• за юридичним значенням (офіційні, неофіційні);
• за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна);
• за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна).

Кодифікація – вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створені зведеного нормативного акта.

Її різновиди:

• кодекс;
• статут;
• положення.

Кодекс – кодифікаційний акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи тієї галузі законодавства (кримінальний, земельний, Кодекс про адміністративні правопорушення).

Статути, положення – кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів.

Право - регулятор суспільних відносин у правовій системі

Метою права є реалізація однієї з найвищих моральних цінностей, що має загальнолюдське значення, - справедливості. Відповідно до цього обґрунтованим є погляд на право як на нормативно закріплену справедливість.

Призначення права як втілення соціальної справедливості виявляється у тому, що:

• право засновується на принципах гуманізму та справедливості;
• права та обов'язки суб'єктів перебувають у відношеннях справедливої взаємності;
• сам процес розроблення права характеризується забезпеченням справедливих інститутів демократії;
• право забезпечує справедливу рівність суб'єктів у процесі реалізації та захисту їхніх прав, а також встановлення їхніх обов'язків;
• право врівноважує соціальні інтереси різноманітних груп, що існують на рівні суспільства;
• право встановлює найбільш доцільні і справедливі засоби, форми та види відповідальності, що мають на меті поновлення порушених прав, а також інтересів суспільства;
• виконуючи гуманістичну функцію, право дає можливість реалізувати в конкретній поведінці людей ті принципи справедливості, які найповніше відповідають рівневі розвитку суспільства й держави.

Отже, надаючи суб'єктам права рівні можливості, покладаючи рівні обов'язки та встановлюючи рівну відповідальність, право виступає як засіб забезпечення справедливості в реальній суспільній практиці.

З правом пов'язано ряд понять, які широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць тут посідає поняття правовідносин. Правова норма реалізується шляхом правовідносин лише після її усвідомлення суб'єктами права. Тому правовідносини пов'язують з поняттям правосвідомості.

Правосвідомість розглядається як вид суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Ознаки:

• вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичними, моральними, філософськими та іншими формами свідомості відображає суспільне буття;
• вона містить поняття, уявлення, судження , почуття, емоції, концепції, теорії, програми;
• вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;
• ідеологічні елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та правового виховання.

Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правова свідомість поділяється на:

• буденну;
• професійну;
• наукову.

Буденна свідомість – сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громад. суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість – сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню.

Наукова свідомість – сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громад. суспільства.

За степенем узагальнення правова свідомість поділяється на:

• масову;
• групову;
• індивідуальну.

Масова свідомість – правосвідомість, що характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.

Групова свідомість – правова ідеологія та правова психологія, що властиві певній групі населення країни.

Індивідуальна свідомість – сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Соціальне призначення права деталізується в правовій культурі.

Правова культура – глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.

Основні показники рівня правової культури:

• право, що відповідає вимогам справедливості та свободи;
• рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів;
• рівень культури творення та реалізації права;
• рівень якості роботи правоохоронних правозастосовних органів та посадових осіб;
• якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку.

Структура правової культури:

правова психологія (правові почуття, емоції, оцінні поняття відносно права чинного та бажаного);

правова ідеологія (правові ідеї, теорії, поняття, категорії, принципи);

елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті, правова активність громадян).

До правової культури належать:

• правові знання; дані про державний устрій;
• призначення держави;
• політична система суспільства;
• престиж юридичних професій;
• авторитет і ступінь розвитку юридичної науки;
• участь громадян в управлінні державою;
• стан законності й правопорядку;
• форми і методи правового регулювання;
• якість роботи правоохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура – це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної  правової моделі.

Правове виховання, розглядається як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури в широкому і вузькому розумінні.

В широкому розумінні – воно характеризується як вплив усіх правових факторів суспільного життя, в тому числі й правової системи, на формування в індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягнутому в суспільстві рівневі правової свідомості та правової культури.

У вузькому розумінні – цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

Суб'єкти правовиховної діяльності – органи держави, громад. організації, трудові колективи, їх посадові і службові особи, окремі громадяни.

Об'єкт правового виховання – свідомість людини, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Мета правового виховання:

• формування правової свідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури;
• виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням будь-якої людини, а повсякденне додержання юридичних норм – звичкою;
• ознайомлення громадян із питанням державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності;
• допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функціонування права;
• сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

Основні вимоги право виховної роботи:

• набуття людиною основ правових знань;
• необхідність формування у світогляді людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки;
• формування у людей соціально-комунікативних якостей особистості.

Таким чином, правове виховання має впливати на розум і почуття людини, підказувати їй шляхи правильної поведінки в тій чи іншій життєвій ситуації. За допомогою правового виховання поведінка та вчинки людини стають у рамки вимог законності. Саме тому поряд із формуванням правової свідомості, підвищенням рівня правової культури молоді правове виховання виконує і таку важливу соціальну функцію, як попередження правопорушень.

Інститути права і правових норм

Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права.

Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин.

Найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб'єктів (наприклад, заборона правопорушень), та диспозитивний, що дає можливість суб'єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному чи кількох підприємствах).

Найзначнішим елементом системи права є галузь права.

Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.

Сучасне право України складається з таких основних галузей: