- Самовільний характер способу вчинення злочину (ч. 1 ст. 188-1 КК України). Так, ч. 1 ст. 188 КК України вказує на викра­дення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного викори­стання без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове). Однак, сумнівно, що викрадення може вчинятися неса­мовільним шляхом. А тому в порядку бланкетності необхідно звертатися до нормативно-правових актів, що визначають випадки, коли ви­користання приладів обліку обов’язкове. Вказівка на самовільність тут не несе змістовного навантаження.

Щодо обстановки вчинення злочину – в КК України є статті, що містять бланкетні відсилання в частині таких ознак (наприклад, ст. ст. 116, 123 КК України). Так, ст. 116 КК України передбачає відповіда­льність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, а ст. 123 КК України відповідно – за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник­ло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. З наведених формулювань очевидно, що однією з обов’язкових ознак об’єктивної сторони є певна обстановка вчинен­ня злочину, яку становить віктимна поведінка з боку потерпілого, що може полягати, зокрема, у протизаконному насильстві. При цьому вказівка на протизаконність насильства, на перший погляд, надає дис­позиціям даних статей бланкетного характеру.

Відповідно ж до абзацу першого п. 23 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» насильство мо­же бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, не­законне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди) [17, с. 191]. Таке по­ложення розкриває зміст самого насильства, однак нічого прямо не вказує на таку його ознаку як «протизаконність». Ситуація усугубляється полярністю позицій науковців щодо протизаконності насильства. Одні вважають, що в юридичному значенні поняття «насильство» не­обхідно розглядати тільки як протизаконне (А.В. Байлов [18, с. 10], Л.А. Остапенко [19, с. 8–9]). У зв’язку з цим, наголошується на надмі­рній вказівці у ст. 116 КК на «протизаконність» насильства, тому що сам термін «насильство» вже містить у собі цю ознаку. Інші ж автори висловлюють позицію, що насильство може бути як законним так і протизаконним (В.К. Грищук [20, с. 68], М.І. Мельник [11, с. 273]). При цьому під законним насильством розуміють насильство, вчинене в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні зло­чинця, при виконанні службового обов’язку, зокрема працівниками міліції, Служби Безпеки України, працівниками органів і установ ви­конання покарання тощо.

Однак, ретельний аналіз законодавства свідчить, що в нормати­вно-правових актах з метою вказівки на право особи у певних визна­чених випадках застосувати щодо іншої особи фізичний чи психічний вплив термін «насильство» не вживається. Так, при необхідній обороні в ч. 1 ст. 36 КК України йдеться про дії, які полягають у заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої за конкретних обста­вин для негайного відвернення чи припинення посягання. Аналогічно на правомірність заподіяння шкоди вказано щодо стану уявної оборо­ни, стану затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідності (ст.ст. 37, 38, 39 КК України) тощо. Відповідно ж до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про міліцію» міліція має право застосовувати заходи фізич­ного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в по­рядку, передбачених цим Законом [21]. Схожі норми містяться у ст. 26 Закону України «Про Службу безпеки України» [22] та ч. 1 ст. 106 Кримінально-виконавчого кодексу України [23].

Тобто очевидно, що в усіх випадках, до яких апелюють прихи­льники позиції можливості законного насильства, термін «насильство» не вживається. Йдеться про певні заходи і засоби впливу. Власне ж насильство - це умисний фізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майно­ву шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Саме вказівка на умисність передбачає той факт, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння.

У зв’язку з цим, стає очевидно, що насильство не може бути за­конним, а тому вказівки у статтях 116, 123 КК України на протизакон­ність насильства з боку потерпілого є надмірними, фактично тавтоло­гією, а тому повинні бути виключені.

Висновки. Аналіз особливостей бланкетних диспозицій, що відносяться до ознак об’єктивної сторони злочину, дає підстави для узагальнень.

По-перше, бланкетні диспозиції, що відносяться до суспільно небезпечних наслідків, малопоширені з огляду на те, що зміст стано­вить фактична шкода (фізична, майнова, моральна, політична, органі­заційна та комбінована). Крім того, така шкода прямо передбачена лише у диспозиціях статей, де йдеться про злочини з матеріальним складом. Поодинокі ж випадки бланкетного викладу диспозицій статей КК України в частині суспільно небезпечних наслідків, як правило, необґрунтовані. Така ситуація неприпустима, бланкетний характер диспозиції допустимий лише там, де описати ознаки складу злочину, в силу чисельності регулюючого нормативного матеріалу, неможливо і недоцільно.

По-друге, причинний зв’язок, будучи об’єктивним зв’язком між явищами, коли одне з них породжує інше, текстуально в диспозиції, як правило, не відображений, і в жодному випадку не може носити блан­кетного характеру, що й засвідчує проведений аналіз.

По-третє, факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину), набуваючи обов’язкового характеру лише у випадку прямої вказівки у диспозиції статті, об’єктивно зустрічаються значно рідше, а тому бланкетні диспозиції щодо цих ознак також малопоширені. В КК України є лише приклади бланкетного викладу місця, способу та об­становки вчинення злочину.

––––––––––––

Борисов В.І. Злочини проти безпеки виробництва: поняття та види. Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: монографія / В.І. Борисов, О.О. Пащенко. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 224 с.

Гавриш С.Б. Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально виконавче право» / С.Б. Гавриш. – Х., 1994. – 40 с.

Галюкова М.И. Проблемы формирования современного уголовного законодательства о преступлениях против здоровья человека / М.И. Галюкова // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: материалы 5 Междунар. науч.-практ. конфер. 24–25 января 2008 г. – М.: Проспект, 2008. – С. 257–260.

Ігнатенко А.В. У Кримінальному кодексі доцільна бланкетна нор­ма / А.В. Ігнатенко // Виборче законодавство України: проблеми та шляхи їх вирішення (за матеріалами науково-практичних конференцій та круглих сто­лів). – К.: Інститут виборч. права, 2005. – 179 с.

Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої части­ни КК України): монографія / С.Я. Лихова. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 573 с.

Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуа­тації транспорту: монографія / В.А. Мисливий. – Дніпропетровськ, 2004. – 380 с.

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В.К. Грищук. – К.: Видавни­чий Дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.

Див.: Офіційний вісник України. - 2000. - № 39. - С 77.

Дудоров О.О. Про місце банкетної диспозиції норми кримінально-правової заборони у конкретизації змісту складу злочину // Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - Ч. 1 (14). - С 257-260.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: [4-те вид., перер. і доп.] / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юриди­чна думка, 2007. - 1184 с

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України [2-ге вид., перероб. та доп.] / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - С 1428.

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. -С. 350.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року № 1001-05 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1961. - № 2. - С 15.

Навроцький В.О. Злочини проти правосуддя: лекції для студентів юридичного факультету / В.О. Навроцький. - Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1997. - 56 с

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 20. - С 282.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка; упор. П.П. Пилипчук. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 408 с

Байлов А.В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: авторефе­рат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Криміна­льне право і кримінологія; кримінально виконавче право» / А.В. Байлов. - Х., 2004. - 20 с

Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116, 117, 118 КК України): ав­тореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально виконавче право» / Л.А. Ос­тапенко. - К, 2004. - 20 с.

Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Шемшученко Ю.С. (відп. ред.) та ін. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана», 2002. -Т. 4: Н-П. - 720 с.

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XI (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 4. - С 20.

Закон України «Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року № 2229- XI (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - С 382.

Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-I (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. -2004. - №№ 3–4. - С 21.