560 КУЗНЕЦОВ В.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

У статті розглянуто особливості кримінальної відповідальності за масові заворушення за законодавством окремих зарубіжних країн. Досліджено об’єктивні ознаки складу злочину та визначено окремі напрямки вдосконалення українського кримінального законодавства.

Суспільна небезпека масових заворушень є очевидною. Аналіз статистичних даних слідчої та судової практики свідчить, що масові заворушення мають доволі поширений характер, часто стають підґрунтям вчинення, як правило, тяжких і особливо тяжких злочинів.

Проблеми кримінальної відповідальності за масові заворушення постійно досліджуються, їм було присвячено значну кількість наукових праць учених, серед яких особливий внесок зробили такі автори: Г. Анашкін, П. Андрушко, М. Бажанов, Ю. Баулін, В. Дзюба, І. Даньшин, В. Єгоров, Ю. Жих, В. Зарубін, О. Ігнатов, Т. Кафаров, І. Козаченко, І. Копотун, М. Коржанський, М. Куц, В. Ломака, П. Матишевський, П. Михайленко, В. Навроцький, М. Наклович, В. Налуцишин, Г. Піщенко, П. Помазков, А. Савченко, Ю. Ткачевський, Є. Фесенко, М. Хавронюк, С. Яценко та ін.

Проте в дослідженнях названих вчених лише скорочено розглядаються окремі аспекти відповідальності за масові заворушення. Крім того, залишились практично поза увагою авторів питання відповідальності за вказані протиправні діяння за сучасним зарубіжним законодавством.

Навіть у найбільш сучасному дисертаційному дослідженні за вказаною проблематикою (Ильясов А.З. Уголовно-правовые и криминологические проблемы

массовых беспорядков: Дис. … канд. юридич. наук: 12.00.08. / Дагестанский государственный университет. – Махачкала, 1999) у підрозділі 1.3. “Международно-правовые нормы и зарубежное законодательство о массовых беспорядках” розглянуто лише федеральне кримінальне законодавство США, кримінальні кодекси Австрії, Китаю, Куби, Німеччини, Франції, Швеції та окремі закони Англії [1, с. 93-110].

З огляду на це спробуємо проаналізувати різні кримінально-правові норми про відповідальність за протиправну поведінку, подібну до масових заворушень, в окремих законодавствах зарубіжних країн, використовуючи порівняльно-правовий метод, та висловити власне бачення щодо вдосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність.

Нами було, зокрема, розглянуто кримінальне законодавство таких країн: Австрії, Австралії, Англії, Аргентини, Бельгії, Болгарії, Вануату, Голландії, Островів Гілберта, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Ірану, Китаю, Островів Кука, Німеччини (ФРН), Норвегії, Південної Кореї, Польщі, Сан-Маріно, Соломонових Островів, США, штату Техас (США), Туреччини, Франції, Островів Фіджі, Швейцарії, Швеції, Японії.

У кримінальних кодексах окремих зарубіжних країн визначено різні підходи до регламентації відповідальності за дії, подібні до масових заворушень. В одних країнах відсутні будь-які подібні склади злочину (Бельгія, Аргентина, Острови Гілберта, Австралія, Іран, Болгарія), в інших відповідальність передбачена в різних статтях кодексів, які містять певні форми масових заворушень (Австрія, Англія, Вануату, Голландія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Китай, Острови Кука, Німеччина (ФРН), Норвегія, Південна Корея, Польща, Сан-Маріно, Соломонові Острови, США, штат Техас (США), Туреччини, Франція, Острови Фіджі, Швейцарія, Швеція, Японія).

Не можна віднести до масових заворушень ст. 272 КК Бельгії, яка передбачає відповідальність за заколот, що вчинений групою осіб. На перший погляд, відповідна стаття знаходиться в Роз-ділі V (“Про злочини та проступки проти громадського порядку, вчинені приватними особами”). Також під заколотом, згідно зі ст. 269 КК Бельгії, розуміється будь-який напад, опір із застосуванням насильства щодо публічних посадових осіб, сільських поліцейських чи лісничих, керівників або агентів Збройних сил, податківців, судових приставів, митників та інших посадових осіб, які діють на виконання законів чи розпоряджень публічної влади, слідчих наказів або судових рішень [2, с. 179-180]. Тобто родовий об’єкт співпадає, об’єктивна сторона заколоту (ст. 269 КК Бельгії) охоплюється масовими заворушеннями (ст. 294 КК України), але при цьому, відповідно до кримінального законодавства Бельгії, зі змісту ст. 269 КК Бельгії безпосередньо не випливає спрямованість посягання – порушити саме громадський порядок. Також заколот може бути вчинений однією особою чи групою осіб, а масові заворушення – тільки натовпом.

Подібну ситуацію ми спостерігаємо у змісті ст. 618 КК Ірану, яка передбачає відповідальність за порушення громадського порядку й спокою, а також за створення умов, що перешкоджають трудовій діяльності громадян, шляхом здійснення будь-яких антигромадських дій або застосування насильства [3, с. 292]. Такий злочин посягає не на громадський порядок (ст. 618 КК Ірану розміщена у Розділі 17 “Злочини проти особи та неповнолітніх”), у диспозиції не передбачені конкретизовані форми злочинної поведінки, а також цей злочин може бути вчинений однією особою чи групою осіб за попередньою змовою (кваліфікуюча обставина згідно зі ст. 620 КК Ірану).

Слід відмежовувати громадські безпорядки та масові заворушення за федеральним кримінальним законодавством США. Громадські безпорядки тлумачаться широко (ст. 231 гл. 12 розд. 18 Зводу Законів США (далі – Федеральний КК США)): а) навчання іншої особи застосуванню вогнепальної зброї чи демонстрація дії такої зброї, вибухових або запалювальних пристроїв з метою подальшого порушення громадського порядку, спричинення шкоди інтересам торгівлі, запобігання виконанню функцій, що захищаються федеральною владою; б) перевезення чи виробництво вогнепальної зброї, вибухових чи запалювальних пристроїв для їх продажу з метою подальшого порушення громадського порядку; в) вчинення чи спроба (замах) вчинення будь-якого порушення громадського порядку із застосуванням зброї чи перешкоджанням працівникам правоохоронних органів виконувати свої обов’язки, що впливає на інтереси торгівлі, виконання функцій, що захищаються федеральною владою, тощо [4, с. 443-444].

Відповідальність за масові заворушення передбачена лише двома статтями Глави 102 Федерального КК США (ст. 2101 і 2102). Під поняттям “масових заворушень” розуміється порушення громадського порядку, що включає: 1) насильницьку дію або дії з боку однієї чи кількох осіб із натовпу, кількістю три і більше осіб, якщо дія або дії створюватимуть наявну та дійсну небезпеку заподіяння або заподіюватимуть фізичну чи майнову шкоду іншій особі; 2) погрозу або погрози вчинення насильницької дії чи дій з боку однієї чи кількох осіб з натовпу, кількістю три і більше осіб, спроможних, індивідуально чи колективно, негайно виконати таку погрозу або погрози, коли здійснення погрози чи насильницьких актів створюватимуть наявну та дійсну небезпеку заподіяння або заподіюватимуть фізичну чи майнову шкоду іншій особі [4, с. 443-444]. Предметом нашого дослідження будуть саме масові заворушення, які найбільш відповідають злочину, передбаченому ст. 294 КК України.

Проведений аналіз відповідного зарубіжного кримінального законодавства свідчить про обмежене використання терміна “масові заворушення” для визначення певних злочинних дій. Тільки у КК Південної Кореї в назві ст. 115 та у Федеральному КК США в назві Глави 12 використано термін “масові заворушення”. Про термін “заворушення” згадується в назві ст. 106 КК Японії, ст. 42.02 КК штату Техас, а також у ст. 529 КК Туреччини, ст. 278 КК Іспанії, ст. 1 КК Швеції (Глава 16), в назві Глави III “Про публічні заворушення” КК Іспанії (ст. 557).

Найбільш схожою за описом ознак складу злочину зі ст. 294 КК України є ст. 557 КК Іспанії: “Той, хто, діючи в групі, з метою вчинення посягання проти громадського спокою, порушить громадський порядок, заподіявши тілесні ушкодження людям, завдавши шкоди власності, створивши перешкоди на громадських шляхах або підступах до них з небезпекою для осіб, що пересуваються ними, захопивши спорудження або будинки…” [5, с. 169].

Слід звернути увагу, що більшість відповідних статей взагалі не мають назви. Конструкція згаданих статей за структурою є різною.

Розглянемо відповідні склади злочинів в окремих законодавствах зарубіжних країн, де згадуються масові заворушення (ст. 294 КК України).

Родовим об’єктом складів злочину, подібних до масових заворушень, є громадський порядок (КК Вануату, Південної Кореї, Туреччини, Голландії, Ізраїлю, Німеччини, Іспанії, Польщі, Китаю, Островів Кука, Сан-Маріно, Швеції, Японії, Федеральний КК США, КК штату Техас), громадський спокій (КК Австрії, Швейцарії, Соломонових Островів, Островів Фіджі, Франції), громадський порядок і спокій (КК Данії, Норвегії). В Англії, як відомо, не існує кодифікованого закону про кримінальну відповідальність, але є окремий Акт про публічний порядок 1986 р.

Така систематизація злочинів свідчить про певну спорідненість родових об’єктів масових заворушень за вітчизняним та зарубіжними кримінальними кодексами. Зокрема, більшість кодексів передбачають саме громадський порядок родовим об’єктом масових заворушень. З іншого боку, виділення громадського спокою не суперечить вітчизняній концепції визначення об’єкта масових заворушень, тому що громадський спокій є складовою частиною громадського порядку.

В окремих кримінальних кодексах зарубіжних країн, у відповідних складах злочину передбачені й інші обов’язкові ознаки об’єкта злочину: наявність потерпілого від злочину (працівник державного органу, що здійснює контроль за громадським порядком – КК Китаю) та предмета злочину (майно (будинок, корабель, залізничні лінії, машини, будови, телеграфні або електричні мережі, трубопроводи або водопроводи, водний транспорт, речі) – КК Ізраїлю, Китаю, Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Голландії, Польщі, Норвегії, Данії, Вануату, Островів Кука, Соломонових Островів, Островів Фіджі).

Склади злочину, подібні до масових заворушень, у кримінальних законодавствах окремих зарубіжних країн мають за конструкцію три такі види: матеріальний (КК Китаю, Австрії, штату Техас, Туреччини, Швейцарії, Голландії, Польщі, Вануату, Островів Кука, Сан-Марино, Соломонових Островів, Островів Фіджі), формальний (КК Франції, Швеції), формально-матеріальний (КК Данії, Південної Кореї, Федеральний КК США, КК Японії, Ізраїлю, ФРН, Іспанії), усічено-матеріальний (КК Норвегії), усічений (Акт Англії про публічний порядок 1986 р.).

Об’єктивна сторона матеріальних складів злочину передбачає такі обов’язкові ознаки: дії (вплив на майно, фізичний вплив), причинний зв’язок та наслідки (знищення, пошкодження майна, тілесні ушкодження, смерть потерпілого, порушення спокою, зрив законного громадського заходу).

Об’єктивна сторона формальних складів злочину передбачає такі обов’язкові ознаки: дії (участь у зібранні, порушення громадського порядку). Об’єктивна сторона формально-матеріальних складів злочину передбачає такі обов’язкові ознаки: для формального складу – дії (порушення громадського порядку); для матеріального складу – дії (вплив на майно, фізичний вплив), причинний зв’язок та наслідки (знищення, пошкодження майна, тілесні ушкодження, смерть потерпілого, порушення спокою). Об’єктивна сторона усічених складів злочину передбачає такі обов’язкові ознаки: дії (участь у бунті з метою порушення громадського порядку, застосування насильства тощо).

Відмінність між наведеними складами злочину полягає в моменті реалізації злочинних цілей (застосування насильства, знищення чи пошкодження майна, вчинення інших злочинів, порушення спокою громадян). При зібранні натовпу, який може порушити громадський поря-док, має місце усічений склад злочину; при вчиненні конкретних дій, спрямованих на порушення громадського порядку, – формальний склад; застосування реального насильства чи вплив на майно свідчить про матеріальний склад злочину.