233 НЕДОЛІКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ТА СУДОВИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЕКОНОМІЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІА. Бойко

Викладено основні проблеми діяльності правоохоронних та судових органів та їх вплив на ефективність запобігання та протидії економічній злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки. Серед тих, які мають особливе значення, аналізується висока корумпованість правоохоронних та судових органів їх податливість до політичного і адміністративного впливу, відстоювання у процесі професійної діяльності особистих та групових інтересів.

Ключові слова: кримінологія, економічна злочинність, чинники економічної злочинності, запобігання та протидія економічній злочинності.

Звичайно, правоохоронні функції держави дуже ускладнюються в умовах перехідного суспільства. Динамізм і суперечливість соціальних процесів вимагають від держави адекватності праворегулюючих заходів і ефективності правоохоронної системи. Саме правопорядок, що ґрунтується на верховенстві права, на активному функціонуванні інститутів громадянського суспільства, на дієвості правоохоронної системи, може забезпечити стабілізацію перехідних процесів і їх поступальний характер розвитку.

Логіка трансформаційних перетворень вимагає від правоохоронної системи створення сприятливих умов для розвитку економіки, а саме: забезпечення конкурентного середовища, ефективного захисту господарських відносин від кримінального втручання і вседозволеності чиновників. Від ефективної діяльності правоохоронних органів та незалежної і професійної судової системи залежить і стан економічної злочинності, оскільки недоліки у діяльності цих органів є серед чинників у детермінуючому комплексі економічної злочинності.

Чинники економічної злочинності, які пов’язані з

недоліками правоохоронної і правозастосовної діяльності, вже частково висвітлювались у кримінологічній літературі. Зокрема необхідно відзначити вагомий доробок з цієї проблематики А.П. Закалюка [1, с. 176–178], О.Г. Кальмана [2, с. 186–201], В.І. Шакуна [3, с. 469– 476], та інших. Проте окремі питання ще не знайшли належного висвітлення і потребують подальших наукових досліджень.

На сьогодні можна констатувати, що в складних умовах переходу до ринкової економіки, нашій державі так і не вдалось забезпечити формування дієвої правоохоронної системи та правосуддя. Перманентні не системні зміни у правоохоронній системі та системі правосуддя більше були спрямовані на те, щоб підпорядкувати правоохоронну систему та правосуддя інтересам правлячої політичної еліти.

Лояльність, а також відверте відстоювання правоохоронними органами інтересів правлячої політичної та економічної еліти, сприяли придушенню паростків свободи економічної поведінки в легальному секторі господарювання і наступній криміналізації господарських відносин. Це знайшло своє виявлення у масовому розкраданні державної власності, грубих порушеннях у процесі приватизації державного майна, у наданні різного роду податкових, митних та інших пільг і привілеїв, сприянні процесам монополізації тощо. Правоохоронні органи створили лояльне середовище для протиправного збагачення ще й в найкоротші терміни. Склалась ситуація за якої переважна частина працівників правоохоронних органів стала підконтрольна або почала активно “співпрацювати” з державними чиновниками високого рівня, політиками та впливовими бізнесменами. Ці взаємовідносини ґрунтуються на взаємній підтримці, потуранню, підкупі і узгодженні групових чи особистих інтересів. Це сприяло створенню атмосфери загальної вседозволеності та адміністративного свавілля.

Політична та адміністративна залежність правоохоронних та судових органів і їх активна “співпраця” з певними корпоративно-бюрократичними групами сприяли інтенсивній криміналізації господарського життя. Цей тіньовий альянс активно використав свій потенціал (в тому числі і вчиняючи правопорушення у сфері господарської діяльності) для збагачення і досягнення своїх стратегічних цілей. Шлях від міліонера до мільярдера для багатьох представників корпоративно-бюрократичних груп виявився значно коротшим ніж реальне зростання в країні продуктивності праці і ВВП.

Безсумнівно, що сьогоднішня незадовільна якість функціонування правоохоронної системи та правосуддя визначається багатьма чинниками. Серед них: нечітка та суперечлива правова політика; чисельні безсистемні реорганізації, невідповідність пропускної здатності правоохоронних органів існуючому масиву вчинюваних злочинів; постійні зміни кадрового складу (велика плинність та невисокий професійний рівень), низький рівень фінансового забезпечення їх діяльності, практична відсутність імунітету від політичного та адміністративного впливу, особливо впливу тих представників влади, що беруть участь у процедурі призначення на посади суддів, прокурорів тощо.

До того ж сама соціально-економічна обстановка, яка склалася в країні, в умовах переходу до ринкової економіки негативно впливає на діяльність правоохоронних органів. Перехід до ринкових відносин без належної економічної концепції, без відповідної трансформації правової системи створив сприятливі умови для інтенсивного зростання економічної злочинності. Однак соціальні наслідки цих змін і їх криміногенний вплив не були вчасно і в необхідній мірі враховані, а отже, і не продумані заходи щодо їх нейтралізації. У зв’язку з цим правоохоронні органи виявились не готовими до роботи у нових соціально-економічних і правових умовах [4, с. 134–135]. Відповідно істотно знизилась їх ефективність і авторитет у населення.

Соціологічні опитування свідчать, що станом на 2005 р. більше половини населення країни не довіряло правоохоронним органам та судам. Зокрема, міліції, серед тих, хто зовсім не довіряє – 22,2 %, хто швидше за все не довіряє – 32,4 % (разом 54,6 %); прокуратурі відповідно – 21,4 % і 29,6 % (разом 51 %) і судам – 21,0 % і 29,3 % (разом 50,3 %). За допомогою до органів внутрішніх справ звернулось тільки 8 % громадян, і менше четвертини з них відзначили, що отримали необхідну допомогу, у прокуратуру відповідно – 4 % і отримало допомогу 24 % і суд – 7 % і 31 % [5, с. 28–41]. Це засвідчує, що правоохоронні та судові органи у тому стані, в якому вони сьогодні є, не здатні в повній мірі виконувати покладені на них функції.

З таким категоричним висновком багато хто може не погодитись, адже без сумніву, правоохоронні органи та суди загалом своєчасно і в необхідному обсязі реагують на прояви протиправної поведінки і забезпечують охорону та відновлення прав і свобод людини і громадянина, але це має місце тільки в тому випадку, коли це не зачіпає їх інтересів, або інтересів тих, хто має безпосередній вплив на ці органи. Крім цього, працівники правоохоронних органів та судді активно використовують свої владні повноваження для незаконного збагачення та утвердження свого впливу.

Працівники правоохоронних органів володіють достатньою інформацію про джерела і розміри доходів як багатьох державних службовців, так і суб’єктів підприємницької діяльності, що неодмінно впливає на їх власні запити. Прагнення мати такі ж статки, зберегти свою впливовість штовхає окремих представників правоохоронних органів на надання незаконних послуг суб’єктам господарювання (забезпечення захисту (“даху”) як від посягань злочинних угрупувань, так і правомірних вимог контролюючих органів, супроводження контрабандного товару, надання важливої конфіденційної інформації, службові зловживання (не реагують на прояви протиправної господарської діяльності чи корупції, закривають порушені кримінальні справи тощо) і багато інших).

Звідси багато зловживань і низька якість правоохоронної діяльності багатьох органів. Якщо навіть брати до уваги статистику виявлених порушень у діяльності працівників правоохоронних органів, то вона сама по собі вражає. Наприклад, у 2007 р. прокурорами різних рівнів, у процесі здійснення нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства, скасовано 91 тис. незаконних постанов, з них 2,5 тис. – слідчих прокуратури, 86,7 тис. – органів внутрішніх справ, 226 – служби безпеки, 1404 – податкової міліції, 40 – органів дізнання Прикордонної служби України, 25 – митних органів, 20 – органів дізнання Міністерства надзвичайних ситуацій, 120 – Міністерства оборони та інших військових формувань. У процесі перевірки оперативно-розшукових справ скасовано 1800 незаконних постанов [6].

Серйозне занепокоєння викликає стан законності та обґрунтованості заведення оперативно-розшукових справ. Зокрема кількість оперативно-розшукових справ, закритих податковою міліцією у 2007 р. зросла майже на третину у порівнянні з 2006 р. Те ж стосується зареєстрованих злочинів у сфері оподаткування, які у подальшому знімаються з обліку. Так у 2007 р. зареєстровано 1,9 тис. таких злочинів і водночас знято з обліку, з урахуванням злочинів зареєстрованих у минулих роках, близько 1,6 тис. злочинів. Протягом того ж року прокурорами скасовано 377 постанов органів податкової міліції про відмову в порушенні кримінальних справ з одночасним порушенням кримінальних справ, закрито 21 справу, порушену без законних підстав, скасовано 220 постанов про закриття кримінальних справ. Із 182 справ про незаконне відшкодування податку на додану вартість до суду з обвинувальним вироком скеровано лише 27 справ (15 %) [6].

Звертає на себе увагу і використання правоохоронними органами матеріалів, отриманих під час оперативно-технічних заходів, що тимчасово обмежують конституційні права громадян, як доказів у кримінальному судочинстві. Так у 2005 р. тільки 1 % таких матеріалів використано як докази у кримінальній справі, у 2007 р. – вже 10 % [6]. Але тим не менше, виникає запитання, а чому такий низький відсоток вказаних матеріалів реально використано як докази у кримінальному судочинстві, і з якою тоді метою проводились всі зазначені оперативно-технічні заходи?

Ми навели тільки окремі дані з числа виявлених зловживань і інших правопорушень вчинених працівниками правоохоронних органів у 2007 р., а загалом їх значно більше. До того ж це тільки правопорушення, щодо яких мало місце прокурорське реагування, а скільки правопорушень залишилось не виявлених чи без відповідного реагування?

Такий стан правоохоронної системи свідчить про її серйозну деформацію, про невиконання у повній мірі правоохоронних функцій, про спрямованість багатьох її працівників на власне збагачення, а не на службу інтересам держави.

У результаті суспільство отримує в особі працівника правоохоронного органу копію того ж правопорушника, але наділеного владними повноваженнями. Відсутність серед працівників правоохоронних органів усвідомлення соціальної значущості своєї професійної діяльності, відверте нехтування своєю професійною гідністю, брутальне використання владних повноважень у своїх інтересах чи інтересах впливових осіб має надто тяжкі наслідки для становлення ринкових інститутів та механізмів і відповідно негативно впливає на ефективність протидії та запобігання економічній злочинності.

Нездатність правоохоронної системи локалізувати негативний вплив економічної злочинності на ринкові інститути, а з іншого боку поширення зловживань та правопорушень серед працівників правоохоронних органів та свідомий вихід за межі правоохоронних функцій свідчить про кризу правоохоронної системи, її низьку ефективність у протидії та запобіганні економічній злочинності.