аспірант Інституту права ім. В. Сташиса Класичного приватного університету, м. Запоріжжя

Жорстоке поводження з тваринами на теперішній час суперечить гуманістичним засадам суспільного буття, негативно впливає на моральні засади суспільства в частині ставлення до тварин, сприяє поширенню жорстокості серед дітей та молоді. Тому протягом останніх років світова спільнота приділяла значну увагу вказаній проблемі. В п. 1 ст. 3 Європейської конвенції «Про захист домашніх тварин» 1987 р., яку підписали 22 держави Європи, зазначається, що ніхто не має права завдавати тварині непотрібного болю, страждань або шкоди [1]. За такі дії передбачаються певні правові обмеження. У нашій державі на сьогоднішній час правові відносини у цій сфері регулюються прийнятим Верховною Радою Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 р. [2], де відповідальність встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом (далі – КК) України. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства в галузі використання тваринного світу зазначена і у ст. 63 Закону України „Про тваринний світ” [3].

З 1 вересня 2001 р. вступив в силу КК України, в якому в ст. 299 встановлена кримінальна відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Ця норма зазнала значних змін порівняно із ст. 207-1 КК України 1960 р. Вона не містить вказівок на адміністративну преюдицію як передумову кримінальної відповідальності, інакше описує об’єктивні ознаки жорстокого поводження з тваринами, вводить ознаку суб’єктивної сторони, зазначає кваліфікований склад злочину, а також уточнює предмет злочину. Однак навіть із такими позитивними змінами питання застосування кримінальної відпо

Дослідження наукової літератури та судової практики свідчать про певні складнощі щодо самої реалізації кримінальної відповідальності за вказаний злочин. Зокрема, це стосується особливостей визначення об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 299 КК України, оскільки саме ця ознака складу злочину відіграє значну роль у його кваліфікації.

Актуальність цього дослідження полягає у наступному:

1. На сьогодні відсутні будь-які фундаментальні дослідження, в яких би комплексно досліджувалася ця проблема. Лише на рівні коментарів до КК України, розділів у підручниках, навчальних посібниках та наукових статтях зазначена тема висвітлювалася такими вченими, як Ю.М. Антонян [4], І.М. Даньшин [5], С.Ф. Денисов [6, с. 189], В.Т. Дзюба [7, с. 1014-1016], М.Й. Коржанський [8], В.М. Кудрявцев [9], В.В. Кузнєцов [10], Н.Ф. Кузнецова [11], Л.С. Кучанська [12], А.В. Ландіна [13], І.І. Лобов [14], В.А. Ломак [15, с.387; 33, с. 814-815], П.С. Матишевський [16, с. 866-868], В.О. Навроцький [17, с. 828], І.Г. Поплавський [18, с. 567-568], М.І. Хавронюк [19, с. 329-330], С.С. Яценко [20] та ін.

Верховним Судом України практика розгляду складу злочину, передбаченого ст. 299 КК України, не узагальнювалась.

На рівні дисертаційного дослідження ця проблема вивчалась російським вченим І.І. Лобовим [21], проте в Україні вона не знайшла належного теоретичного висвітлення і не була об’єктом самостійного комплексного вивчення.

У контексті зазначеного суспільна небезпечність цього злочину, як зазначає науковець В.О. Навроцький, полягає в тому, що жорстокість щодо тварин стає нормою поведінки, поширюється і на взаємовідносини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді [17, с. 828]. Таким чином, дослідження питань об’єктивної сторони складу злочину, який передбачено ст. 299 КК України, є актуальним і має як теоретичне, так і практичне значення. Тому в нашій статті спробуємо розглянути деякі аспекти вказаної проблеми та висловити своє бачення рішення цього питання.

У теорії кримінального права традиційно трактують об’єктивну сторону злочину як зовнішню видиму сторону злочину, яка підлягає безпосередньому сприйняттю, доступна для відтворення у ході розслідування та судового розгляду справи [22, с. 141]; зовнішню сторону злочину [23, с. 92]; його видимий бік, що підлягає безпосередньому сприйняттю [24, с. 6]; зовнішній акт злочинної поведінки, яка відбувається в певних умовах місця, часу та обставин [25, с. 6]; як процес суспільно небезпечного та протиправного посягання на інтереси, що охороняються кримінальним законом, який розглядається з його зовнішнього боку [26, с. 9].

Встановлення ознак об’єктивної сторони дозволяє констатувати наявність складу злочину в діях особи, правильно кваліфікувати скоєне, відмежувати це злочинне діяння від інших злочинів.

Саме ознаки об’єктивної сторони найбільш повно відображені в диспозиціях статей кримінального закону. Тому дослідженню об’єктивної сторони жорстокого поводження з тваринами за ст. 299 КК України повинна бути приділена певна увага, оскільки це має не лише теоретичне, а й практичне значення для формування як рекомендацій для правозастосовчої практики, так і пропозицій по вдосконаленню законодавства.

Як зауважує В.М. Кудрявцев, головною ознакою злочину є злочинне діяння, яке складає “найважливіше ядро злочину” [26, с. 66] і є суспільно небезпечним у певних умовах місця, часу і обставин протиправним актом зовнішньої поведінки особи [26, с. 71]. А.Ш. Якупов вказує на те, що суспільно небезпечне діяння виступає головною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кожного злочину, в той час як суспільно небезпечні наслідки і причинний зв’язок є обов’язковими ознаками лише так званих “матеріальних” складів злочину [29, с. 82]. Крім перелічених компонентів [30, с. 133], до об’єктивної сторони злочину можуть входити і так звані “факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину” – місце, час, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину, обстановка і обставини (умови) вчинення злочину [23, с. 127].

Об’єктивна сторона характеризується найбільш розгалуженою (порівняно з іншими елементами складу злочину) системою ознак. До них належать ті, що характеризують:

суспільно небезпечне діяння;

суспільно небезпечні наслідки;

причинний зв’язок між діянням і злочинними наслідками;

місце;

час;

обстановку;

спосіб вчинення злочину;

знаряддя (засоби) вчинення злочину.

Ознаки об’єктивної сторони прийнято поділяти на так звані обов’язкові, тобто прямо названі в диспозиції статті кримінального закону або такі, що випливають із змісту кримінально-правової норми, та факультативні. Віднесення певної ознаки до обов’язкових чи факультативних залежить від формулювання диспозицій чинних кримінально-правових норм об’єктивна сторона є одним із елементів складу злочину, який охоплює ознаки, що характеризують злочин з точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння.

У юридичній літературі питання об’єктивної сторони жорстокого поводження з тваринами за ст. 299 КК України розглядаються по-різному. Так, В.О. Навроцький вважає, що об’єктивна сторона цього злочину може полягати у вчиненні одного з діянь, а саме:

знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів, тобто завдання тварині болю, страждань шляхом нанесення ударів, заподіяння ушкоджень, позбавлення їжі або води, впливу термічних факторів, хімічних речовин тощо. Жорстокі методи полягають у особливо жорстокому, тривалому впливі на тварин з метою отримання хворобливого самозадоволення від спостерігання за стражданням тварин;

знущання, вчинене із хуліганських мотивів;

нацькування тварин одна на одну – дії, спрямовані на те, щоб примусити тварин битися, кусатися, іншим чином змагатися між собою.

Обов’язковою ознакою цього складу злочину у першій із його форм є ознака об’єктивної сторони – спосіб (застосування жорстоких методів) – або ознака суб’єктивної сторони – хуліганський мотив. Проте ці дві ознаки можуть проявлятися одночасно [32, с. 432].

В.А. Ломако зазначає, що об’єктивна сторона цього злочину характеризується одним з двох діянь, яки названі в диспозиції цієї статті: а) знущання над твариною; б) нацькування тварин одна на одну.

Під знущанням він розуміє діяння, що завдає тварині істотного болю, має характер катування. Ознакою злочинного знущання є застосування жорстоких методів його вчинення, тобто таких, які вчинюються особливо болючими способами, шляхом заподіяння травм, переломів кінцівок, термічного чи хімічного впливу тощо. Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбавлення води, корму, повітря.

Знущанням, як вказує В.А. Ломако, визнається й діяння, що має характер катування, вчинене з хуліганських мотивів. Для кваліфікації злочину не має значення, вчинюються такі дії щодо своїх власних тварин, тих, які належать іншим особам (організаціям), тих, що не мають господаря чи знаходяться в природному середовищі. Однак ознаки цього злочину відсутні у разі знищення бездоглядних тварин, а також при забої домашніх тварин чи при використанні їх для медичних експериментів, якщо це здійснено з дотриманням відповідних правил.

Нацькування тварин одна на одну – це дії, спрямовані на те, щоб примусити чи привчити тварин битися між собою, нападати на інших диких чи домашніх тварин заради втіхи або з метою отримання грошей. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь. Заподіяна шкода перебуває за межами складу злочину, але може бути врахована при визначенні покарання [33, с. 814-815].

Вказані погляди розділяв і М.Й. Коржанський, який також вказував, що об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 299 КК України, є а) знущання над твариною; б) нацькування тварин одна на одну [8].

Такої ж думки щодо об’єктивної сторони цього злочину дотримується і В.В. Кузнєцов. Однак під знущанням він розуміє «…діяння, що спричиняють страждання тварині, зокрема біль, каліцтво, травму, позбавлення місць природного перебування, порушення санітарно-гігієнічних норм утримання, вживання пристосувань, які змушують тварину перебувати в неприродній позі та ін., або смерть тварини без застосування методів евтаназії. Воно може вчинитися щодо однієї чи кількох тварин. Наслідком таких діянь може стати каліцтво або смерть тварини. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони в першій з його форм є спосіб вчинення злочину (застосування жорстоких методів, вказує на таку ситуацію, коли винний усвідомлював, що завдає тварині особливих фізичних страждань (заподіянням значної кількості ударів, мученням, зокрема з використанням вогню, струму, кислот, лугів, радіоактивних речовин, отруєння, нестерпного болю тощо). Отже, сутність жорстоких методів полягає в безжальному поводженні з твариною, тривалому впливі на неї з метою отримання хворобливого самозадоволення від спостерігання за стражданнями тварин» [19, с. 105-107].

І.Г. Поплавський зазначає, що «об’єктивна сторона злочину характеризується наступними діями: знущанням над тваринами, які відносяться до хребетних, що здійснюється з застосуванням жорстоких методів; нацькуванням вищезгаданих тварин одну на одну.

Знущання над тваринами може складатися в завданні тваринам страждань шляхом довгого залишення їх без їжі, пиття, впливу температурних режимів, нанесення пошкоджень тощо. Нацькування тварин одна на одну проявляється в проведенні тренувань і організації схваток за участю бойових тварин (собак, птахів), в процесі яких у тварин розвиваються агресивні якості.

Жорстокими методами є особливо жорстоке поводження з тваринами, а також знущальне доведення їх до смерті або мордування» [18, с. 567-568].