295 Л.П. БричКРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ З ВРАХУВАННЯМ НОВОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Йдеться про наслідки для практики застосування права диференціації кримінальної та юридичної відповідальності за вчинення корупційних правопо­рушень за новим антикорупційним законодавством України.

Ключові слова: диференціація кримінальної відповідальності, диференціація юридичної відповідальності, корупційне правопорушення.

Постановка проблеми. 11 червня 2009 р. Верховною Радою України було прийнято пакет антикорупційних актів – Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні право­порушення» (далі – нове антикорупційне законодавство). Слід зазначи­ти, що підходи, які закладені у цих законах, навряд чи можуть істотно вплинути на подолання корупції в нашій державі, адже проблема коріниться у суспільній свідомості. У цих законах не закладено регулювання зародження факторів, котрі б викорінювали позитивне сприйняття корупції у суспільній свідомості. Але далі йтиметься навіть не про це. Найбільше мене турбують ті проблеми, які створені для практики правозастосування Законом України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (далі – закон №1508-VI). Тому вестиму мову про особливості правозастосування, пов’язані саме з цим законом. Він був прийнятий Верховною Радою України всупереч активному спротиву наукової громадськості, незважаючи на справедливу критику положень його проекту [1, с. 58-2; 2, с. 29–33; 3, с. 214–222; 4, с. 50–52]. Особисто я досить жорстко ви­словлювалась на адресу тоді ще проекту цього закону та його авторів на парламентських слуханнях,

на різноманітних наукових форумах та у періодичних наукових виданнях. Тим не менше закон № 1508-VI був прийнятий. І в результаті сталося те, про що попереджали законодав­ця: в певній частині закон №1508-VI не придатний до застосування, застосування ж на практиці інших його положень веде до послаблен­ня, а не до посилення боротьби з корупцією. Сам законодавець post factum зрозумів це. «В зв’язку з тим, що дані закони містили недоліки концептуального характеру, а також з метою приведення їх у відповідність Конституції та іншим Законам України змінами від року строк набуття ними чинності було перенесено з 1 січня 2010 року на 1 квітня 2010 р.», – сказано у листі від . народного депутата України А.В. Пшонки, члена робочої групи, створеної у Комітеті Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

«З метою запобігання виникненню негативних наслідків під час реалізації на практиці положень вище вказаних законів та попе­редження порушення конституційних прав громадян та юридичних осіб в комітеті Верховної Ради України з питань боротьби з організо­ваною злочинністю та корупцією створено робочу групу з питань доопрацювання вищевказаних законів», – далі пише А.В. Пшонка, звертаючись з проханням надати пропозиції щодо вдосконалення законів, про які йдеться. Після Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 23 грудня 2009 р., яким введення в дію антикорупційних законів пе­реносилося на 1 квітня 2010 р., припускаю, що через масштабність необхідних змін до них був прийнятий ще один закон, яким введення в дію цих законів перенесене на 1 січня 2011 р.

Але для того, щоб визначити ті проблеми, з якими може зіткну­тися практика в ході застосування Закону № 1508-VI й, відповідно, сформулювати пропозиції з удосконалення вже прийнятого закону, потрібно осмислити, як на основі принципів і правил кримінально-правової кваліфікації повинні застосовуватися норми, закріплені у статтях новоприйнятого закону, як положення цього закону вплинуть на розмежування складів відповідних злочинів та їх відмежування від складів адміністративних правопорушень. Дослідження вказаних пи­тань і є метою цієї публікації.

Стан дослідження. Передбачаючи, що прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (реєстр. № 2112 від 11.09.2006) може справити значний негативний вплив на сам КК та практику його застосування, науковці - представники кримінально-правової науки були майже одностайні у протистоянні його прийняттю у існуючому вигляді. Що стосується вже прийнято­го закону, то найбільш грунтовній критиці він був підданий у спільній праці М.І. Мельника та М.І. Хавронюка [5]. Її автори -М.І. Мельник та М.І. Хавронюк називають багато вад закону, зок­рема тих, що стосуються формулювання предмета корупційних злочинів і правопорушень, визначення форми вини корупційного правопорушення, неточного визначення ознак суб’єкта корупційних правопорушень, створених законом прогалин. Проте, про кримі­нальну правову кваліфікацію з врахуванням прийнятого Верховною Радою України закону ці вчені не пишуть.

Верховний Суд України надіслав до Конституційного Суду України конституційне подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів від 11 червня 2009 р. «Про засади запобігання та протидії корупції» №1506-VI, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 1508-VI, «Про відповідальність юри­дичних осіб за корупційні правопорушення» № 1507-VI [6]. Проте, претензії Верховного Суду України не стосуються регламентації пи­тань кримінального права.

Здійснене Верховним Судом узагальнення судової практики з відповідної категорії справ [7] є високоякісною працею, але воно, як цілком зрозуміло, базується на положеннях поки ще чинного законо­давства. Тобто у кримінально-правовій літературі досі не було за­пропоновано жодних орієнтирів з кваліфікації корупційних правопорушень, в тому числі злочинів, відповідальність за які передбачена прийнятим 11 червня 2009 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Виклад основних положень. Перш за все, потрібно звернути увагу, що законодавцем кримінальна відповідальність за злочинні корупційні правопорушення диференційована. Насамперед, за відмінностями правового статусу спеціального суб'єкта, яка щодо од­них складів злочинів виступає спеціальним суб’єктом, щодо інших – адресатом злочинного діяння.

Згідно зі змінами, внесеними до КК України, саме приналежність особи до категорії службових осіб юридичної особи приватного права, чи осіб, які надають публічні послуги, чи службових осіб, визначає кваліфікацію вчинених нею злочинів чи то за відповідною статтею розділу VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням платних послуг», чи – ХVIIІ «Злочи­ни у сфері службової діяльності» Особливої частини КК України. Ли­ше ст. 366 КК України «Службове підроблення» та ст. 367 КК України «Службова недбалість» поширюються як на діяння службових осіб публічного, так і на діяння службових осіб приватного права. Це обу­мовлено тим, що суб’єктом цих злочинів є службова особа, ознаки якої визначені у ст.18 КК, де сформульовано загальне поняття службової особи. Особи, які надають публічні послуги, не можуть бути суб’єктом службового підроблення, оскільки їхні діяння передбачені у ч. 1 ст. 358 КК. Питання про те, чи можуть особи, які надають публічні послуги, бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 367 КК, не має чіткого законодавчого вирішення.

Оскільки у новому законі не дано відповіді на питання, чи поширюється загальне поняття службової особи, визначене у ст. 18 КК на осіб, котрі надають публічні послуги. Це питання, як і раніше, вирішується кримінально-правовою наукою. Проте, скільки авторів, стільки й думок. Виходячи з духу цього закону, зокрема, виокремлення діянь цих осіб в окремі склади злочинів, поряд зі складами злочинів, суб’єктом яких є службова особа, вважаю, що законодавець не відносить їх до службових осіб.

Поняття суб’єкта злочинів, відповідальність за які передбачена статтями, що є за межами розділу VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням платних послуг», чи - ХVIIІ «Злочи­ни у сфері службової діяльності» Особливої частини КК України за­лишилося незмінним. Ними можуть бути як службові особи публічного, так і службові особи приватного права.

З метою диференціації кримінальної відповідальності завдяки новому закону законодавцем створено кілька груп суміжних складів злочинів, що обумовлює необхідність розмежування складів злочинів зі спільними ознаками. Так, спеціальний суб’єкт, а точніше, така його характеристика, як правовий статус, є розмежувальною ознакою суміжних складів злочинів, у яких збігається зміст такої ознаки, як суспільно небезпечне діяння. Це суміжні склади злочинів, передбачені ст. 235-1 КК «Зловживання повноваженнями», ст. 235-3 КК «Зловжи­вання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», ст. 364 КК «Зловживання владою або службовим становищем», в яких збігається суспільно небезпечне діяння в частині використання суб’єктом своїх повноважень всупереч правомірним інтересам. Зміст цих повноважень також відрізняється у названих складах злочинів. Він визначається правовим статусом суб’єкта відповідного складу злочи­ну. Інша група суміжних складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечне діяння, що полягає у перевищенні повноважень, тобто вчиненні суб’єктом дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, це - передбачені ст. 235-2 КК «Перевищення повнова­жень», ст. 365 КК «Перевищення влади або службових повноважень». У суміжних складах злочинів, передбачених ч. 3 ст. 235-4 КК «Комерційний підкуп», ч. 3 ст. 235-5 КК «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ст. 354 КК «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації», ст. 368-1 КК «Незаконне збагачення», ч. 2 ст. 369-1 КК «Зловживання впливом», спільними ознаками є предмет складу злочину -неправомірна вигода, або її різновид незаконна винагорода та суспільно небезпечне діяння, що полягає в одержанні предмета злочи­ну за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих суб’єкту повноважень (ст.ст. 235-4, 235-5 КК), одержанні предмета злочину (ст. 368-1 КК), одержанні предмета злочину за вплив на прий­няття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ст. 369-1 КК).

Окремо слід зупинитися на характеристиці суб’єкта складу зло­чину, передбаченого ч. 2 ст. 369-1 КК. На особливості суб’єкта, котрі б визначали його як спеціального, немає прямої вказівки у диспозиції ч. 2 ст. 369-1 КК. Проте, на основі системного тлумачення, а конкретніше у зв’язку з наявністю інших норм, що передбачають відповідальність різних за своїм правовим статусом спеціальних суб’єктів за однакове за своєю суттю суспільно небезпечне діяння, можна дійти висновку, що суб’єктом складу злочину, закріпленого у ч. 2 ст. 369-1 КК, може бути лише особа, котра не наділена ознаками суб’єктів складів злочинів, закріплених у ст.ст. 235-4, 235-5, 368-1 та ст. 368 КК.

Суміжні склади злочинів, передбачені ч. 1 ст. 235-4 КК «Комер­ційний підкуп», ч. 1 ст. 235-5 КК «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ст. 369 КК «Пропозиція або давання хабара», ч. 1 ст. 369-1 КК «Зловживання впливом», розмежовуються за адресатом одержання предмета злочину. Та ж мета диференціації кримінальної відповідаль­ності призвела до створення законом №1508-VI передумов для додат­кових, порівняно з чинним законодавством, випадків конкуренції кри­мінально-правових норм.