185 С.В. ЯкимоваСУЧАСНІ ОЗНАКИ КОРУПЦІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇХ ЗМІСТ

З’ясовано сутнісний зміст сучасних ознак корупційної злочинності, виявлено нові якісні зміни, яких зазнала корупційна злочинність в умовах глобалізації, наведено спеціальні показники обчислення корупційної злочинності, які при їх подальшому використанні можуть істотно роз­винути кримінологічну інформацію для напрацювання ефективніших антикорупційних заходів.

Ключові слова: злочинність, корупція, суспільна небезпека, системність, масовість, історична мінливість, самодетермінація, інституційний характер, корупційні злочини.

Постановка проблеми. Корупційна злочинність – негативне соціальне явище, притаманне як економічно розвинутим державам, так і державам, що розвиваються. За даними незалежної міжнародної організації Transparency International у 2009 р. Україні було присвоєно індекс сприйняття корупції 2,2 (для порівняння: державі з найменшим рівнем корупції присвоюється індекс 10) [1]. З огляду на це Україну зараховано до держав з небезпечним рівнем доброчесності, що зумовлює потребу ретельнішого дослідження корупційної злочинності в сучасних умовах.

З позиції інституційної теорії корупційна злочинність проявляється в порушеннях кримінально-правових норм службовими особами з використанням свого статусу для незаконного одержання майнових чи немайнових благ, переваг, а також надання таким особам цих благ, переваг. Відтак, у кримінологічних джерелах, присвячених корупційній злочинності, її дослідження зазвичай зводиться до дослідження корупційних злочинів. Водночас такий спрощений підхід є не лише методологічно недосконалим, а й не розвиває цілісного уяв­лення про складне явище корупційної злочинності, не сприяє з’ясуванню її специфіки, а, отже, може призвести до помилкових рішень у сфері прот

идії проявам корупції. Таким чином, уточнення сутнісного змісту сучасних ознак корупційної злочинності забезпечить належне теоретичне підґрунтя для подальшого удосконалення національної антикорупційної політики.

Стан дослідження. У сучасній кримінологічній науці корупційна злочинність досліджується у трьох основних напрямках: 1 – корупція як один з обов’язкових структурних елементів чи якісна атрибутивна ознака організованої злочинності (праці Г.М. Миньковського, А.І. Гурова, В.С. Овчинського, І.І. Карпеця, Ю.І. Ляпунова, А.Н. Волобуєва, В.М. Кудрявцева, А.І. Алєксєєва, А.Л. Репецької, В.Д. Ларічева, В.Ф. Щербакова та ін.); 2 – корупція як вид, закінчена форма прояву економічної злочинності, що являє собою специфічне негативне соціально-правове явище у сфері державної влади та місцевого самоврядування, поєднане з одержанням значної еконо­мічної (майнової, матеріальної) вигоди (праці А.М. Бойка, Ю.Г. Коз­лова, Г.Н. Горшенкова, А.С. Дементьєва, Ю.Н. Демидова, А.М. Яковлєва, В.В. Лунєєва, Н.А. Лопашенко, Я.І. Гілінського, В.Н. Бровкіна та ін.); 3 – корупція як окремий вид злочинності ( праці Н.Ф. Долгової, О.Г. Карпович, М.І. Мельника, С.В. Зарубина, А.Ю Арефьєва, С.М. Іншакова, М. Дженсона, Д. Бейли, К. Фрідриха та ін.). Саме третій напрям видається найпродуктивніший для розв’язання пробле­ми ефективної протидії корупційній злочинності, адже в його основі – комплексний підхід до проблеми корупційної злочинності, що дозволяє дослідити взаємозв’язок корупційної злочинності з іншими негативними явищами та процесами, включаючи економічну та організовану злочинність. Разом з тим, досліджуючи корупційну злочинність, вчені акцентували увагу на її окремих, зокрема, меха­нізмах прояву корупційних злочинів, суспільній небезпеці корупційної злочинності, її історичній мінливості, інституційному характері, корупційній злочинності в окремих сферах (політика, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, освіта, земельні відносини та ін.). Таким чином, чимало аспектів умовах глобалізації залишилися мало дослідженими, певні усталені положення про корупційну злочинність потребують теоретичного переосмислення, а також подальшого розроблення з огляду на прийняття пакету нового антикорупційного законодавства. Виходячи з цього, нашою метою є уточнення змісту сутнісних ознак корупційної злочинності в нових умовах, що розвиває комплексне уявлення про сучасне явище корупційної злочинності та сприяє напрацюванню ефективніших антикорупційних заходів.

Виклад основних положень. Корупційна злочинність -спеціальний вид злочинності. Отже, їй притаманні сутнісні ознаки, які набувають особливого змістовного наповнення. Корупційна злочинність як історично-мінливе, відносно масове, стійке, самодетермінуюче, системно-структурне, соціально негативне явище найбільш очевидно проявляється у корупційних злочинах. Проте корупційна злочинність не ототожнюється з арифметичною сумою корупційних злочинів, оскільки додатково володіє ознаками, що надають їй особли­вих властивостей негативного соціального явища. Отже, для з’ясу­вання специфіки корупційної злочинності необхідно уточнити сутнісний зміст її ознак у сучасних умовах.

Історична мінливість як ознака корупційної злочинності, виявляється у тому, що у різних соціально-політичних та економічних формаціях існує так звана «своя» особлива корупція. Так, ще за часів абсолютистських монархій в Європі (XVI-XVII ст.) вважали цілком прийнятним таке явище як «торгівля» дохідними державними посада­ми та іншими престижними постами при королівських дворах, що фактично легалізувало явну корупційну практику заради поповнення державної скарбниці.

У той же час на Русі домінували дві форми корупції: 1 - «лихо­имство», що зі староруської означало отримання чиновником подарунків особисто або через посередників без порушення функціо­нальних обов’язків; 2 - «мздоимство», що зі староруської означало отримання чиновником матеріальних цінностей як подяки за вчинення протиправного діяння.

Епоха радянської адміністративно-командної бюрократії поро­дила свої моделі корупції у вигляді «кумівства», «сімейності», іншого протекціонізму в соціально престижних сферах; а штучно підтримуваний дефіцит матеріальних благ, продуктів, засобів дозвілля та відпочинку створював сприятливу для корупції ситуацію «при­вілейованого споживання».

У демократичних системах політичного життя і управління корупція не зникає, а переходить «в тінь» або частково виявляється та залишається не контрольованою.

Сучасними формами (проявами) корупції визнаються: «хабар­ництво, фаворитизм, кумівство, протекціонізм, лобізм, незаконний розподіл і перерозподіл суспільних ресурсів і фондів, незаконна приватизація, незаконна підтримка та фінансування політичних струк­тур (партій та ін.), вимагання, надання пільгових кредитів, замовлень (використання особистих контактів для отримання доступу до суспільних ресурсів – товарів, послуг, джерел доходу, привілеїв)» [2, c. 111] та ін.

На історичну мінливість корупційної злочинності також може вказувати виникнення нових корупційних практик, зокрема: а) призна­чення на посаду за хабар на певний термін, який заздалегідь обумовлюється з «покупцем» (до цього часу «продаж» посад, зазвичай, відбувався безстроково); б) невиконання підлеглими прямих вказівок керівника, якщо це суперечать корупційним інтересам (домінує в пра­воохоронних органах).

Відносна масовість вказує на те, що корупційна злочинність проявляється не в окремих корупційних злочинах, а у множині діянь, чисельність яких постійно змінюється. До того ж корупційна злочинність поширюється в глобальному масштабі й притаманна як бідним, так і багатим державам. Розглядаючи корупційну злочинність як масове явище та застосовуючи закон великих чисел, виявляють тенденції корупційної злочинності, прогнозують її майбутній стан, а отже, завдяки цьому можна планувати адекватні заходи протидії.

Стійкість (сталість) як ознака корупційної злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури чи стану корупційної злочинності через відносно незначні проміжки часу (місяць, квартал, рік). Коливання деяких показників корупційної злочинності з великою вірогідністю швидше свідчать про недоліки обліку корупційних злочинів чи про зміни до кримінального закону, яким криміналізуються (чи декриміналізуються) окремі форми корупційної поведінки, а ніж про реальні зміни стану корупційної злочинності.

На відміну від корупційного злочину корупційній злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення. Корупція створює умови свого відтворення завдяки тому, що негативно впливає на майбутній соціально-економічний та політичний порядок у державі. При цьому чим триваліший період масштабної корупції, тим більш проблемною буде протидія корупційній злочинності й усунення її наслідків; навіть за умови, що окремі корупційні фактори будуть ліквідовані.

Системно-структурний характер корупційної злочинності, передусім, виявляється в тому, що їй притаманні властивості сис­теми. Свідченням цього є виникнення корупційних мереж, до скла­ду яких входять групи державних чиновників, що забезпечують відповідні рішення; комерційні та фінансові структури, що реалізують одержувані вигоди, пільги, доходи; силове прикриття зі сторони представників правоохоронних органів. При чому керівниками корупційних мереж зазвичай є високопоставлені чи­новники та політики [3, c. 72]. Діяльність корупційних мереж пере­важно проявляється у формуванні взаємозалежностей й взає­мозв’язків між чиновниками по вертикалі управління та по горизонталі управління, на різних рівнях, між різними відомствами й структурами. Ці взаємозв’язки та взаємозалежності спрямовані на систематичне вчинення корупційних угод для особистого збагачен­ня, розподілу бюджетних засобів на користь структур, що входять у корупційну мережу, підвищення прибутків або одержання конку­рентних переваг фінансово-кредитними та комерційними структу­рами, що входять у корупційну мережу. Крім цього, корупційні мережі можуть структуруватися за родинними, дружніми, етнічними, клановими, релігійними, корпоративними ознаками, мають численні цілі та включають різні види діяльності. Вони фор­муються за принципами взаємодопомоги й солідарності, розробля­ють свої системи правил, дотримання яких є пріоритетним щодо державних, сімейних норм чи інтересів окремого їх учасника [3, c. 72]. Саме корупційні мережі останнім часом розглядаються як основний та найбільш сильний інструмент корупційних угод. Одна­че правоохоронними структурами переважно виявляється «низова корупція», яка існує поза корупційними мережами та функціонує за рахунок «поборів» з населення.

На системно-структурний характер корупційної злочинності та­кож вказують стійкі взаємозалежності: по-перше, корупційної злочинності та інших соціальних явищ (безробіття, соціальної несправедливості, економічної, політичної, духовної кризи тощо), по­друге, корупційної злочинності з іншими видами злочинності й передусім, організованою злочинністю, економічною злочинністю, наркозлочинністю, політичною злочинністю.