376 М.Є. БЛУДИЛІНА,

асистент (Академія адвокатури України)

ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ НА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

На стадії порушення криміналь­ної справи не завжди можливо та не обов’язково встановити всі ознаки складу злочину для прийняття рішення про пору­шення кримінальної справи або про від­мову в порушенні кримінальної справи. На наступних стадіях кримінального процесу може повністю або частково змінюватись кваліфікація діяння. Пропоную розглянути питання юридичного аналізу об’єктивної сторони складу злочину на стадії пору­шення кримінальної справи оскільки у строк встановлений для перевірки заяв та повідомлень про злочини, уповноважені особи повинні з’ясувати якомога більше інформації для прийняття правильного рі­шення по існуючій інформації. У поста­нові про порушення кримінальної справи обов’язково вказується стаття КК України, за ознаками якої порушується справа [1].

В науці кримінального права Укра­їни, об’єктивна сторона злочину — це зо­внішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи ство­рює загрозу заподіяння шкоди об’єкту зло­чину — суспільним відносинам на які по­сягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кри­мінальну відповідальність (структурні еле­менти суспільних відносин — суб’єкти відносин, предмети з приводу яких існу­ють відносини, зміст відноси) [2, 78; 3, 25].

Отже, об’єктивну сторону складає дія або бездіяльність, яку характеризу­ють об’єктивно виражені обставини зло­чину такі як: місце, час, засіб, шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням та шкідливими наслідками [4, 65].

На мою думку, з’ясування об’єктивної сторони складу злочину має не обов’яз

кове значення на першій стадії криміналь­ного процесу, проте як і при виявленні суб’єктивної сторони злочину, уповнова­жені особи повинні приділяти особливу увагу, обставинам, що мають значення для виявлення ознак об’єктивної сторони.

А.П. Рижаков прийшов до висновку, що кримінальна справа порушується, за­звичай, при наявності достатніх даних про об’єктивну сторону складу злочину [5, 60]. Статті 36—43 КК України також перед­бачені обставини, що виключають злочин­ність діяння [6], до них належать:

– необхідна оборона. Це дії, які вчи­нені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів осо­би, яка захищається, або іншої осо­би, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шко­ди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвер­нення посягання, якщо при цьо­му не було допущено перевищен­ня меж необхідної оборони, яке тягне за собою відповідальність за ст. 118 та 124 КК Уrраїни; – уявна оборона. Це дії, пов’язані з заподіянням шкоди за таких обста­вин, коли реально суспільно небез­печного діяння не було й особа не­правильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність лише в тому ви­падку, коли обставини, що скла­лись, давали особі достатні підста­ви вважати, що мало місце реаль­не посягання, і вона не усвідомлю­вала і не могла усвідомлювати по­милковості свого припущення;

– крайня необхідність. Не вважаєть­ся злочином заподіяння шкоди пра­во охоронюваним інтересам у ста­ні крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосе­редньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї лю­дини або інших осіб, а також сус­пільним інтересам або інтересам, якщо цю небезпеку в даній обста­новці не можна було усунути інши­ми засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Таким пере­вищенням вважається умисне запо­діяння шкоди право охоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Проте, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, виклика­ного суспільною небезпекою, що загрожувала, вона не могла оціни­ти відповідність заподіяної шкоди цій безпеці, така особа не підлягає кримінальній відповідальності;

– затримання особи, яка вчинила злочин. В такому випадку не ви­знаються злочинами дії потерпі­лого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямо­вані на затримання особи, яка вчи­нила злочин, і доставлення її від­повідним органам влади, якщо при цьому не було допущено переви­щення заходів, необхідних для за­тримання такої особи (тобто умис­не заподіяння тяжкої шкоди особі, що вчинила злочин, якщо ця шко­да явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця) ; – фізичний або психічний примус, внаслідок якого особа не могла ке­рувати своїми вчинками; – виконання законного наказу або розпорядження. Так, наказ або розпорядження визнається закон­ним, якщо вони віддані відповід­ною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за зміс­том не суперечать чинному законо­давству та не пов’язані з порушен­ням конституційних прав та свобод людини та громадянина. Також, не підлягає кримінальній відпові­дальності особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження; – дія в стані ризику та виконання спеціального завдання з поперед­ження чи розкриття злочинної ді­яльності організованої групи чи злочинної організації. Ризик ви­знається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією або бездіяльністю не пов’язаною з ризиком, а також в тому випад­ку, коли особа, яка допустила ри­зик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достат­німи для відвернення шкоди, пра­воохоронним інтересам. Вважаю, що уповноважені розслі­дувати кримінальні справи державні ор­гани, повинні досліджувати всі перерахо­вані вище обставини детально та неупереджено, ставитись з особливою зосеред­женістю для з’ясування підстав, що ви­ключають кримінальну відповідальність, оскільки різниця між злочином та подію, що не є злочином іноді може бути зовсім невеликою та кожний, з першого погляду, незначний факт чи несуттєва обставина може вирішити подальший статус учас­ника кримінального процесу.

Не можна не погодитись з думкою В.С. Зеленецького з приводу функцій посадових осіб на стадії порушення кримінальної справи. Так, автор зазначає, що оскільки всі органи та посадові особи, яка прово­дять досудовий кримінальний процес зорі­єнтовані на досягнення одних й тих самих цілей, то всі вони роблять вклад в їх ре­альне досягнення, а самі цілі виконують по відношенню до них специфічну програмну функцію [7, 45].

Для кримінального процесу України характерним є те, що закон наперед не ви­значає сили і значення доказів. Навпаки, сила, значення і достовірність того чи ін­шого доказу визначається щоразу тією осо­бою чи органом, які здійснюють кримі­нальне провадження по справі.

Правильна оцінка доказів, що мають відношення до з’ясування наявності або відсутності в діянні ознак складу злочину, зокрема його об’єктивної сторони, зале­жить від суб’єктивного ставлення суб’єкта доказування.

Список використаної літератури:

Науково-практичний коментар до КПК України / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. — 2008.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дуров [та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. — вид. 4-те, переробл. та допов. — К.: Атіка, 2008

Рыжаков А.П. Есть ли уголовный процесс до «его начала» и когда же он завер­шен окончательно? / А.П. Рыжаков // Прак­тическое законоискусство. — Ставрополь, 2009. — № 1.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за ред. С.С. Яценка]. — К.: А.С.К., 2002.

Зеленецький В.С. Возбуждение уго­ловного дела / В.С. Зеленецкий. — Харь­ков, 1998. — 340 с.

Кузнєцова Н. Ф. Проблеми квали­фикации преступлений: лекции по спец­курсу «Основы квалификации преступле­ний» / Н.Ф. Кузнєцова; науч. ред. и пред-исл. В.Н. Кудрявцева. — М.: Городец, 2007.

Навроцький В.О. Теоретичні про­блеми кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — К.: Атіка, 1999.