237 Н.А. ОрловськаДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЙ: «МІЖГАЛУЗЕВИЙ» ДИСКУРС

Висвітлюються актуальні питання кримінально-правових санкцій у контексті «міжгалузевого» дискурсу, обумовленого сучасними тенденціями розвитку кримінального права, доводиться теоретична необґрунтованість та практична недоцільність аналізу кримінально-правових санкцій поза кри­мінально-правовою сферою, тобто поза кримінальним законом.

Ключові слова: кримінально-правова санкція, кримінальний закон, структура норми кримінального права.

Постановка проблеми. Аналіз кримінально-правових санкцій у контексті «міжгалузевого» дискурсу значною мірою обумовлений су­часними тенденціями розвитку кримінального права, серед яких, на наш погляд, принципову роль відіграють, принаймні, універсалізація в сфері права як такого та зовнішнє середовище кримінального права.

Щодо першої тенденції слід зазначити, що універсалізація у сфері права - один з важливих аспектів загальної глобалізації в сучас­ному світі, що обумовлює універсальний характер правових норм, їх­ню загальність та загальнозначимість. Іншими словами, в основі тен­денції універсалізації права лежить об’єктивний процес інтеграції сві­тової економіки, засобів зв’язку й масової інформації [1, с 30], що супроводжується прогресуючим розвитком універсальних властивос­тей, норм, форм і процедур правового типу соціального життя та де­монструє як соціальну необхідність, так і здатність права до впорядку­вання спочатку переважно стихійних процесів загальносоціальної гло­балізації у рамках загального правопорядку як для внутрішніх, так і для міжнародних відносин [2, с 38, 40].

На наш погляд, з огляду на проблематику цієї статті, складови­ми универсалізації в сфері права можна вважати: певну дифу

зію галу­зей національного права, як правило, за рахунок порушення питання про «проникнення» у традиційно публічні галузі як матеріального, так і процесуального права приватноправових елементів; збереження по­ряд з цим традиційного ставлення широкого загалу до певних галузей права як до таких, що асоціюються з правом як феноменом; «обмін» обсягами регулювання та засобами охорони об`єктів як між традицій­но публічними, так і між переважно публічними та переважно приват­ноправовими галузями права тощо.

Зрозуміло, що ці складові є певною мірою такими, що супере­чать одна одній. Але ж, перефразуючи вислів відомого ученого, про­тилежності доповнюють одна одну. Тому суперечливість згаданих складових жодним чином не заперечує аналізу тенденції універсаліза­ції як специфічного напряму розвитку системи права.

Ще однією обставиною, що актуалізує постановку зазначеного питання, є проблематика зовнішнього системного середовища кримі­нального права та кримінального закону, до якого вони мають при­стосовуватися, адаптуватися задля вирішення соціальних завдань. Це середовище створюється економікою, політикою, міжнародними ста­ндартами, етнокультурою, злочинністю тощо [3, с 4]. У цьому ж контексті цілком можна відносити до такого зовнішнього середовища кримінального права акти локального регулювання транснаціона­льних корпорацій (наприклад, контракти з персоналом, насамперед, менеджментом; кодекси поведінки персоналу корпорацій тощо). Та­кож з необхідністю доводиться визнавати певну роль симбіозу офі­ційного та «сірого» права (інфраправа) у контексті взаємин між вла­дними елітами та спецслужбами (сторона держави), транснаціональ­ними корпораціями та кримінальними спільнотами, передумовами виникнення і поширення котрого є дезорганізація таких елементів суспільства, як соціальні інститути, соціальні норми та соціальні цінності [4, с. 45; 5, с. 11].

Уявляється, що обидві ці тенденції важливі, передусім, з позиції аналізу взаємопроникнення, дифузії засобів стимулювання належної поведінки, притаманних як різним галузям позитивного права (однорівнева дифузія), так і різним регулятивним утворенням (різнорівнева дифузія). Такі міркування зовсім не означають ані визнання нами за неформальними санкціями кримінально-правового характеру, ані ак­туалізації питання про стирання міжгалузевих граней. Однак було б помилковим не порушити питання там, де його поставити необхідно, для уточнення однієї з важливих складових аналізу кримінально-правових санкцій, що виступає теоретичною та прикладною про­блемою у кримінально-правовой науці.

Виходячи з викладеного, а також беручи до уваги те, що спеціа­льних досліджень з цієї проблематики не проводилося, нашою метою є вирішення питання про те, чи припустимо розглядати санкції норм іншої галузевої приналежності (у рамках національної правової систе­ми) як кримінально-правові.

Виклад основних положень. На підставі аналізу спеціальної літератури можливо виділити найпоширеніші тези, формулювання яких актуалізує «міжгалузевий» дискурс у контексті саме криміналь­но-правових санкцій.

По-перше, здебільшого доцільно розглядати кримінально-правове реагування як додаткове, що підкріплює превенцію на «пер­шому рівні». Про це свідчить бланкетність кримінально-правових норм. У цьому контексті нагадаємо позицію Ю.В. Бауліна, за якою кримінальний закон як зовнішня форма виразу кримінально-правових норм має свої закономірності. Одна з них полягає в тому, що криміна­льний закон є комплексним нормативним актом, адже він (нехай й опосередковано) включає положення не лише кримінального, а й ін­ших галузей права [6, с. 15].

По-друге, конкретні види заходів, закріплених у кримінально-правових санкціях, можуть розглядатися як міжгалузеві та (в принци­пі) замінні за своєю природою. Наприклад, було б помилковим думати, що такі заходи як штраф, арешт, конфіскація носять винятково кримі­нально-правовий характер. Ці ж міркування можна, на думку Є.В.Благова, віднести й до примусових заходів виховного характеру (впливу - за КК РФ) [7, с. 38]. До того ж тільки законодавець вирішує питання: потрібні йому штраф або арешт як види адміністративних стягнень чи кримінальних покарань [8, с 271].

По-третє, не можна не відзначити й аспект, пов’язаний із запо­біжними заходами. Адже, з одного боку, тримання під вартою форма­льно не належить до розряду покарань (що дає, зокрема, можливість застосовувати його задовго до винесення вироку й тим більше набуття ним чинності), з іншого - фактично «авансом» законодавець надає цьому виду кримінально-процесуальних заходів статус покарання (пропонуючи зараховувати час тримання під вартою при призначенні надалі реального покарання) [9, с 162].

По-четверте, після набрання чинності Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопо­рушень» [10] в Україні виникне ситуація, коли за вчинення злочину буде наставати адміністративна відповідальність. Адже згідно зі ст. 2 юридична особа несе відповідальність, встановлену цим Законом, за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної осо­би, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою само­стійно або в співучасті будь-якого із злочинів, передбачених ст. 209, ч. 1, 2 ст.ст. 235-4, 235-5, ст.ст. 364, 365, 368, 369, 376 КК України. У відповідності зі ст. 3 цього Закону стягненнями, що накладаються на юридичних осіб у випадку їхнього притягнення до відповідальності за цим Законом, є штраф, заборона займатися певним видом діяльності, конфіскація майна та ліквідація юридичної особи. Іншими словами, адміністративно-правові санкції будуть застосовуватися, у тому числі (але не винятково, про що можна судити, виходячи зі ст. 10 «Підстави до порушення провадження в справі стосовно юридичних осіб») у зв’язку зі вчиненням злочину.

По-п’яте, сучасний кримінально-правовий дискурс актуалізу­ється, у тому числі, і в контексті збільшення «вагомості» приватного інтересу. Дійсно, співвідношення публічного та приватно-правового в кримінально-правовій сфері може змінюватися. У цьому сенсі варто визнати, що домінування публічних начал у кримінально-правовій сфері навряд чи може бути піддано сумніву, однак обговорення науко­вцями тенденцій розвитку заходів стимулювання належної поведінки та/або перешкоджання девіантним проявам дає підставу думати, що їхня верифікація в досить значному ступені асоціюється із приватними началами. Так, надзвичайно актуальне питання про верифікацію моде­лей кримінальної юстиції, що припускає активну дискусію, принаймні, про відновне правосуддя, безпосередньо пов’язане із обговоренням можливості використання цивільно-правових елементів при розв’я­занні кримінального конфлікту [11, с.4].

По-шосте, питання про можливість включення як структурних елементів норми санкцій різної галузевої приналежності може бути поставлене і в суміжних з кримінальним правом галузях, зокрема, у кримінальному праві. Наприклад, на думку С.А.Полуніна, санкція кримінально-процесуальної норми містить у собі, крім суто криміна­льно-процесуальних, санкції кримінального, цивільного, адміністрати­вного права, що також охороняють кримінально-процесуальні норми від порушень [12, с. 7]. Отже, проблема «міжгалузевого» дискурсу що­до кримінально-правових санкцій, як уявляється, може бути розв’язана у такий спосіб.

Очевидно, нема підстав розглядати кримінально-правові санкції як міжгалузеві утворення, куди включалися б санкції норм іншої галузе­вої приналежності. Говорячи про санкцію як структурний елемент кри­мінально-правової норми, маємо на увазі цілісне розуміння санкції, що аж ніяк не зводиться до опису її змісту. Іншими словами, відмінною ри­сою санкції є той факт, що вона виступає як структурний елемент нор­ми, включеної в самостійну галузь права. Звідси витікає висновок: ви­знаючи, що кримінально-правова санкція може містити заходи стиму­лювання належної поведінки та/або перешкоджання девіантним проявам, притаманні також санкціям норм іншої галузевої приналежно­сті, при формуванні нашого уявлення про кримінально-правову санкцію, ми виходимо з галузевої приналежності норми загалом.

Той же факт, що захід процесуального характеру включається на «залікових підставах» у міру остаточного покарання (ч. 5 ст. 72 КК України), на наш погляд, є наслідком тісного зв’язку між матеріальним і процесуальним правом, але аж ніяк не свідченням того, що санкція конкретної статті (частини статті) Особливої частини КК розосере­джена по двох кодифікованих нормативних актах. Адже визнання ступіня тяжкості злочину обставиною, що впливає на ухвалення рішення про вибір запобіжного заходу, не обумовлює постановку питання про включення положень ст. 12 КК України у диспозиції кримінально-процесуальних норм.

Крім того, відповідь на поставлене нами питання пов’язана із вже зазначеною особливістю кримінального права: воно додатково охороняє суспільні відносини, врегульовані іншими галузями права. Отже, можна говорити про те, що віднесення до санкції кримінально-правової норми санкцій іншої галузевої приналежності суперечить здоровому глузду й логічній послідовності вибудовування правових елементів системи охорони суспільних відносин.

Через ці обставини ми не можемо погодитися з точкою зору В. Д. Філімонова про те, що порушення так званих регулятивних норм, тобто норм, що регулюють застосування кримінальної відповідальнос­ті, призводить до реалізації двох видів санкцій: санкції норми Особли­вої частини кримінального закону, що передбачає відповідальність за конкретний злочин, і відновної санкції, прямо в нормі не передбаченої, але такої, що містить обов’язок, покладений на відповідні державні органи, вжити заходів щодо виконання передбаченого правила [13, с 254]. На нашу думку, як кримінально-правова може у цьому випадку розглядатися тільки санкція норми Особливої частини КК. Що ж сто­сується відновної (за висловлюванням В.Д. Філімонова) санкції, то вона може бути віднесена до іншої (адміністративної, цивільно-правової тощо) сфери правового регулювання.