431 І.М. ФедорчукВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОСОБОЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ У СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО СП’ЯНІННЯ АБО У СТАНІ, ВИКЛИКАНОМУ ВЖИВАННЯМ НАРКОТИЧНИХ АБО ІНШИХ ОДУРМАНЮЮЧИХ ЗАСОБІВ, ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ОБТЯЖУЄ ПОКАРАННЯ

Враховуючи те, що до обставин, які обтяжують покарання відне­сено «вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України), автор обґрунтовує доцільність у кримінальному законі такої норми, адже саме такий стан, переважно, є причиною вчинення злочинів, які характеризуються агреси­вністю, невиправданою рішучістю та спричиняють тяжкі наслідки.

Ключові слова: особа, обставини, покарання, стан алкогольно­го сп’яніння, наркотичні засоби.

Постановка проблеми. Слід відзначити, що норма, за якою «вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» не завжди включалася до переліку обставин, які обтяжують покарання. Так, у Керівних началах 1919 р., Кримі­нальних кодексах 1922 та 1927 р., навпаки, ця обставина вважалася такою, що пом’якшує покарання. Посилення кримінальної відповіда­льності за злочини, вчинені у стані алкогольного сп’яніння, вживання наркотичних та інших одурманюючих засобів, почалося з 1958 р., зго­дом, у Кримінальних кодексах 1960 та 2001 р. цю обставину включили до переліку обставин, які обтяжують покарання.

Досі серед науковців обговорюється питання про підстави обґрунтованого включення зазначеної обставини до переліку обтяжую­чих. Також виникають суперечності у доведенні, при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, що такий стан, який зазначений у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, сприяв вчиненню

злочинів. Отже, вивчення цієї проблеми має певне наукове і практичне значення.

Стан дослідження. Обставини, які обтяжують покарання, станов­лять важливий інститут кримінального права, тому цьому питанню науковці приділили чимало уваги. Також значна кількість досліджень відводиться питанню щодо такої обставини, яка обтяжує покарання, як вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння, або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюю­чих засобів. Зокрема, В.К Грищук вказує, що під сп’янінням, про яке йдеться у ст. 21 КК України, слід розуміти фізіологічне сп’яніння особи. Воно не може слугувати підставою для визнання особи неосудною чи обмежено осудною тому, що відсутній медичний критерій неосудності. Разом з тим хронічний алкоголізм, тривале вживання наркотичних та інших одурманюючих речовин може призвести до психічного захворю­вання особи, тобто до наявності медичного критерію неосудності чи обмеженої осудності. Так позицію поділяють А. А. Габіані [1], В.І. Зубкова [2], І.І. Карпець [3], Л.Л. Кругликов [4] та інші.

Виклад основних положень. У ч. 1 ст. 67 КК України зазначені обставини, які обтяжують покарання - це вичерпно визначені законом про кримінальну відповідальність чинники, що характеризують подію злочину або особу винного і тому служать підставою для призначення судом більш суворого виду та розміру покарання [5, с 480]. Такою підставою є їх чітко визначена спрямованість, тобто ці обставини свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого зло­чину та особи винного. У п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України законодавець виділив чинник, який негативно характеризує особу винного та визнав цю обставину такою, що обтяжує покарання.

У юридичній літературі завжди велися дискусії щодо включення у перелік обставин, які обтяжують покарання, «вчинення злочину осо­бою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викли­каному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів». Також спірним є питання, чи може стан сп’яніння при вчиненні злочи­ну враховуватися як обставина, що пом’якшує покарання.

А.А. Габіані вважав можливим в окремих випадках визнавати стан сп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Для обґрун­тування своєї думки він посилався на те, що суд при призначенні пока­рання має право враховувати такі обставини, які не входять до переліку пом’якшуючих. Ця вказівка застосовується і до злочинів, які вчинені в стані сп’яніння, якщо останнє свідчить про меншу суспільну небезпеку діяння та особи винного. До такого він відносить випадки, коли особу навмисно довели до стану сп’яніння з метою втягнення у злочинну діяльність, коли зловживання алкогольними напоями для цієї особи є одиничним, випадковим фактом [1, с. 104].

На думку В.І. Зубкової, «стан сп’яніння, як свідчить практика, не завжди пов’язаний з вчиненням злочину і тому не може визнаватись обставиною, яка обтяжує покарання» [2, с. 250]

Так, автори «Науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України» за загальною редакцією М.О. Потебенька та В.Г. Гончаренка вказують, що стан простого сп’яніння, навіть тяжкого ступеня, не є хворобливим (психічним) станом, а отже, не належить до медичного критерію неосудності. Крім того, у такому стані в особи зберігається можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Ли­ше в деяких випадках, коли особу було доведено до стану тяжкого сп’яніння насильницьким шляхом або шляхом обману, або коли вона не знала про механізм дії речовини, або не мала суб’єктивного досвіду його прийому, за умови констатації такого стану сп’яніння, за якого особа певною мірою не була здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, суд, врахувавши всі обставини, може оцінити такий стан як стан обмеженої осудності, що пом’якшує покарання.

Натомість І.І.Карпець вважав, що у всіх випадках стан сп’яніння має визнаватись обставиною, яка обтяжує відповідальність [3, с. 66–67]. Він, зокрема, зазначав, що «статистика показує, що значна кількість злочинів вчинюється у стані сп’яніння. Звідси виникає проблема алко­голізму як однієї із конкретних причин злочинності. Якщо ми говоримо про те, що алкоголізм призводить до злочинності, значить, для того щоб бути послідовними, зобов’язані рішуче протистояти визнанню стану сп’яніння пом’якшуючою обставиною. Крім того, злочини, які вчиняють­ся особами, які перебувають у стані сп’яніння, особливо цинічні та жорстокі. Бувають випадки, коли злочинець навмисно приводить себе до стану сп’яніння, щоб вчинити задумане, адже у «тверезому» стані у нього можливо не буде такої відваги для вчинення злочину» [3, с 66].

На думку Л.Л. Круглікова, підставою віднесення стану сп’яніння до обставини, яка обтяжує покарання, є вагомі причини, адже особа добровільно приводить себе до стану сп’яніння, хоч їй відомо, що вживання алкоголю вважається однією з найбільш роз­повсюджених причин та умов конкретних злочинів, спонукає до антисуспільної поведінки. Під час сп’яніння значною мірою втрачається розуміння дій, обдуманість поступків, понижується ува­га, критичне відношення до своєї поведінки, притуплюється відчуття обережності. Зрештою полегшується прийняття рішення про вчинен­ня злочину, або ж зміцнюється рішучість вчинити злочин, значно знижується контроль за поведінкою та здатність протистояти шкідливому впливу [4, с 75].

Стан сп’яніння свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочину, бо, внаслідок зниження контролю особи за свою поведінкою під впливом алкоголю підвищується можливість спричинення шкідливих наслідків, до того ж часто збільшується обсяг шкоди. Од­ночасно вчинення злочину в стані сп’яніння - показник підвищеної суспільної небезпеки винної особи, оскільки в такому злочині прояв­ляються антисоціальні риси особи, її антисоціальна спрямованість [4, с 80]. При цьому в багатьох випадках дії такої особи характеризують­ся імпульсивністю, агресивністю, особливою жорстокістю, що призво­дить до тяжких наслідків [6, с 140].

Визнання обставиною, яка обтяжує покарання «вчинення зло­чину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» має велике значення не тільки як підстава для призначення більш суворої міри покарання, але як і міра виховного характеру у справі боротьби з пияцтвом, яке призвело до вчинення злочину, особ­ливо на транспорті [7, с 190]

Такої ж думки дотримувався М.І. Бажанов, який вказував, що сп’яніння, що охоплює випадки простого (фізіологічного) сп’яніння, викликаного вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних чи інших одурманюючих засобів, як відомо, не тільки не звільняє від кримінальної відповідальності, а й свідчить про підвищений ступінь небезпеки вчиненого злочину так і особи, яка його вчинила. У ряді випадків злочини, вчинені у стані сп’яніння, відрізняються особливою жорстокістю, бажанням проявити своє «я» суспільним інтересам, свідчить про моральний занепад винної особи, наявності у нього глибокої антисоціальної орієнтації на вчи­нення злочинів [8, с. 69–70].

Вивчення судової практики показало, що зазначена обставина найбільше розповсюджена. Суди досить часто не враховують цю об­ставину як таку, що обтяжує покарання, при цьому не наводять мотиви свого рішення у вироку. Вивчення кримінальних справ показало, що із загальної кількості справ, де наявною була ця обставина, лише у 58% з них було мотивовано та обґрунтовано у вироку, чому суд визнав та врахував при призначенні покарання, або навпаки, не визнав такою, яка обтяжує покарання.

Відповідно до ст. 21 КК України особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння черес вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відпо­відальності. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані сп’яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті осудності – неосудності. Відомо, що алко­голь, наркотичні засоби (інші одурманюючі речовини) впливають на центральну нервову систему людини, вражають її свідомість і волю. Але у таких осіб, як правило, зберігається контакт з оточення, вони не втрачають можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у зазначеній статті, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп’яніння – це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викликаний вжи­ванням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурма­нюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини, і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого і посилює відповідальність цієї особи [9, с. 72–73].

Стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальної відповідальності. Пояснюється це тим, що при зви­чайному фізіологічному сп’янінні, перш за все, відсутній медичний критерій неосудності, крім того, при такому сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, що характерні для хво­робливого розладу психіки. Також необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони вказують, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати ха­рактер вчинюваних діянь і керувати ними.

Таким чином, у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більш того, вказують, що у таких випадках осудність настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу [10, с 98].