Незважаючи на те, що стан сп’яніння є різновидом аномального стану, за якого розбалансовані процеси гальмування та збудження, коли інтоксикація зачіпає центральну нервову систему, впливаючи на свідомість та волю, ускладнюючи процеси мислення та послаблюючи самоконтроль, в особи у стані сп’яніння все ж таки зберігається кон­такт з оточенням, а дії залишаються мотивованими. Не втрачаючи зв’язку з дійсністю, особа усвідомлює свої діяння, їхнє соціальне зна­чення і зберігає можливість керувати ними навіть при сп’янінні тяжко­го ступеня. Крім того, стан сп’яніння, навіть у тяжкій формі, не може бути віднесений до медичного критерію неосудності.

До стану сп’яніння особа доводить себе свідомо. Вона здатна передбачати свою можливу поведінку в такому стані і з врахуванням цього може вирішувати, вживати чи не вживати алкоголь, наркотики чи інші одурманюючі засоби або їх суміші. Не втілюючи в собі медич­ного критерію неосудності, звичайне сп’яніння, навіть у тяжкій формі не звільняє від кримінальної відповідальності особу, яка в такому стані вчинила злочин [6, с 33-34].

Під час вчинення злочину суб’єкт перебуває у певному фізіологічному стані, який викликаний дією на його організм засобів, зазначених у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, що певною мірою й обумо­вило (спровокувало) вчинення ним злочину. Оцінка обставини, передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, як такої, що обтяжує пока­рання, можлива лише за умови, якщо вживання зазначених у законі засобів: а) призвело до особливого фізіологічного, а не патологічного стану організму винного, або інакше особа може бути визнана неосуд­ною; б) було добровільним, бо насильницьке введення в організм особи таких засобів або і доведення її до стану одурманення шляхом об­ману не може визнаватися (як це випливає зі змісту ч. 2 ст. 67 КК України) обставиною, що обтяжує покарання [10, с. 225–231].

Слід відзначити, що у жодному з коментарів не ставиться під сумнів правильність законодавчого вирішення питання про кримі­нальну відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані сп’яніння [11, с. 72]. В.М. Бурдін зазначає, що законодавче вирішення питання про віднесення стану сп’яніння до обставин, які обтяжують покарання, є недосконалим. Для обґрунтування своєї дум­ки він вказує на такі причини: 1) не зрозуміло, за яким критерієм ви­значати, які за характером злочини можуть бути обумовлені станом сп’яніння, який при цьому підвищує ступінь суспільної небезпеки, а які – ні; 2) стан сп’яніння з психологічної точки зору може полегшити вчинення будь-якого злочину, не залежно від його характеру; 3) дуже важко з процесуальної точки зору довести, що стан сп’яніння обумо­вив чи не обумовив вчинення конкретного злочину; 4) спірним є відне­сення стану сп’яніння до обставин, які обтяжують покарання, адже обумовити вчинення злочину, зокрема підвищити агресивність, посла­бити соціальний контроль за своєю поведінкою можуть не тільки психоактивні речовини, а й добровільне тривале безсоння, медитація, вплив атмосферних явищ, зайняття єдиноборствами та ін.; 5) стан сп’яніння відповідно до законодавчого визначення п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України повинен визнаватися обставиною, яка обтяжує покарання і в тих випадках, коли мало місце випадкове передозування медикамента­ми, що викликало стан сп’яніння, коли особу призвели до стану сп’яніння шляхом насильства чи обману або ж, коли особа опинилася у такому стані випадково, через незнання властивостей відповідних речо­вин. Тому, на думку вченого, доцільно відмовитися від визнання стану сп’яніння обставиною, яка обтяжує відповідальність [11, с. 108–109].

Під станом алкогольного сп’яніння слід розуміти такий стан особи, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв, при цьо­му йдеться, як уже зазначалося, лише про так зване фізіологічне, а не патологічне сп’яніння. Вживання наркотичних чи інших одурманюю­чих речовин означає введення будь-яким способом вказаних засобів в організм людини.

Наркотичне сп’яніння – це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром – комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового і повного припинення вжи­вання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчи­нення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (окрім алкогольних напоїв і наркотичних засобів). Відповідно до ст. 322 КК України одурманюючі засоби - це сильнодіючі ліки, всілякі токсичні речовини, промислового, побутового та іншого призна­чення (ацетон, бензин, розчинники, лаки, фарби, дихлофос тощо). Тобто, одурманюючі засоби не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами [9, с 805].

Отже, п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України містить лише окремі види засобів, які можуть призвести до сп’яніння, при цьому не враховано інших, також не менш небезпечних засобів, які можуть впливати на поведінку особи, а в деяких випадках бути причиною вчинення злочинів. Тобто йдеться лише про алкогольні напої, наркотичні засоби та інші одурманюючі засоби (до яких не входять психотропні речови­ни) [9, с 166].

Відповідно до ст. 305 КК України психотропні речовини здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, мислення, чи навіть поведінку. Психотропні речовини - це включені до Переліку речовини природного чи синте­тичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викли­кати стан залежності та справляти депресивний та стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять не­безпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними [9, с 711].

То ж очевидно доцільно п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України викласти у такій редакції: вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алко­гольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних, психотропних чи інших одурманюючих засобів.

У ч. 2 ст. 67 КК України міститься положення про те, що суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину не визнавати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у п.п. 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку [9, с. 166]. Отже, суд на власний розсуд та за наявності підстав з урахуванням ст. 65 КК України, вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані викли­каному вживанням наркотичних та інших одурманюючих засобів, може не врахувати як обставину, що обтяжує покарання.

Висновок. На основі викладеного зазначимо, що особи до стану алкогольного, наркотичного та токсичного сп’яніння доводять себе свідомо. Крім того, у такому станів у них зберігається можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вивчення судової практики показало, що саме стан алкогольно­го, наркотичного та токсичного сп’яніння здебільшого є причиною вчинення злочинів, бо нерідко у «тверезому» стані особа не відва­жується на злочинне діяння.

То ж «вчинення злочину особою яка перебуває у стані алко­гольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» свідчить про підвищену ступінь суспільної небезпеки злочину та особи винного, звідси віднесення даної обставини до цієї, що обтяжує покарання, є обґрунтованим. От­же, особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння, підлягає кримінальній відповідальності, тому така обставина повинна враховуватися судом при призначенні покарання, і лише за певних умов, як було вказано вище, розглядатися у контексті осудності-неосудності.

У цьому зв’язку доцільно ч. 2 ст. 67 КК України викласти у такій редакції: «суд має право, залежно від характеру вчиненого зло­чину, не визнавати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, 13, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку».

–––––––––––

Габиани А.А. Уголовная ответственность за преступления, совер­шенные в состоянии опьянения / А.А. Габиани. – Тбилиси, 1968. – 188 с.

Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика / В.И. Зубкова. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.

Карпец И.И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве / И.И. Карпец. – М.: Госюриздат, 1959. – 120 с.

Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в совет­ском уголовном праве. Часть Особенная: учебное пособие / Л.Л. Кругликов. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т., 1979. – 92 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В.К. Грищук. - К.: Видавни­чий Дім «Ін Юре», 2006. - 568 с

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С. Яценко. - [4-те вид., переробл. та доповн.]. - К.: А.С.К., 2005. -848 с.

Уголовное наказание (монографическое исследование) / под ред. Ю.С. Шемчушенко, Ю.Л. Титаренко. - К.-Донецк, 1997. - 320 с.

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному пра­ву / М.И. Бажанов. - К.: Вища школа, 1980. - 216 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [4-те вид., переробл. та доповн.]. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-гe вид., вип. та доп.]. -Харків: Одіссей, 2004. - 1020 с.

Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння: монографія / В.М. Бурдін. - К.: Атіка, 2005. - 160 с