Визначається сутність, стан та ознаки соціальної обумо­вленості кримінально-правової заборони контрабанди історичних та культурних цінностей, приділяється увага визначенню предмета зло­чину і розкриваються об’єктивні форми та риси суспільної небезпеки контрабанди історичних та культурних цінностей, пропонуються шляхи вирішення цієї проблеми.

Ключові слова: історичні і культурні цінності, кримінально-правова заборона, контрабанда, національна спадщина, суспільна не­безпека.

Постановка проблеми. Україну можна віднести до тих країн світу, які мають унікальні культурні цінності. Так, Історико – архітек­турний заповідник «Києво-Печерська лавра», Софіївський собор у Києві та історичний центр Львова занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Мережа музеїв України та їхніх філій, у яких зберігаються музейні колекції та їх предмети, що є державною власністю і належать до державної частини музейного фонду України, налічує 580 установ. Кількість експонатів основного фонду становить понад 11 мільйонів оди­ниць збереження [1]. Тільки у 29 музеях Києва зберігається 2 млн. експонатів. Тепер в Україні під охороною держави перебуває понад 130 тисяч пам’яток археології, історії, монументального мистецтва, архі­тектури та містобудування, функціонує 61 історико-культурний заповід­ник, який створено на їхній базі [2].

Скарбницею культурного надбання є й унікальні архівні докумен­ти, які належать до Національного архівного фонду України. Тільки у сховищах Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) зберігається 1,5 млн. справ з унікальними документами XVIII-XX ст. [3]. Сучасне суспільство, розуміючи важливу роль культурних та історичних цінностей, як вагомого елемента розвитку цивілізації, спілкування, вста­новлення духовного і культурного взаєморозуміння між країнами та куль­турного виховання людей, надає проблемі збереження цих предметів особливого значення. Про це зокрема чітко вказано у конвенції Міжнародної конференції ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборо­ну та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. (Париж, 14.11.1970 р.; ратифіковано ука­зом Президії Верховної Ради УРСР від 10 лютого 1988 р.), де зазначено, що «кожна держава зобов’язана охороняти культурні цінності, які перебу­вають на її території та становлять її надбання, від крадіжок, таємних роз­копок і незаконного вивезення [4, с 417–418].

Дослідження теми кримінально-правової оцінки матеріалів оперативно-розшукової діяльності контрабанди історичних і культурних цінно­стей є вкрай актуальним для нашої молодої держави. Ця актуальність полягає в тому, що контрабанда, по своїй суті, є одним із найнебезпечніших злочинних явищ у сфері суспільного життя будь-якої країни, адже вона завдає збитків не тільки фінансовій та економічній системам держави, але з нею тісно пов’язані такі види злочинів, як крадіжки, хабарництво, спекуляція, грабіж, розбій, корупція. Особливо вразливі на цей вид злочину молоді держави, де відбувається становлення державності, формування економічної, фінансової та політичної систем. До них належить й Україна.

Особливо небезпечним настає цей злочин тепер, коли загострилася світова економічна та фінансова криза, наслідком якої є знецінення національної та іноземної валюти, посилення інфляційних процесів, масові звільнення людей з роботи, зниження рівня заробітних плат, несвоєчасність виплат пенсій тощо. Ці фактори провокують криміналізацію частини населення, яка у злочинний спосіб намагається поліпшити своє фінансове становище. Єдиною стабільною «валютою» у такій ситуації є історичні і культурні цінності, які можуть стати засобом обігу у ролі еквівалента грошей та засобом капіталовкладень.

Так, з цього приводу М.М. Богуславський зазначає: «Головним чинником масового пограбування і протиправного вивезення культур­них цінностей за кордон є те, що в світі капіталу вироби мистецтва, культурні та історичні цінності стали «найтвердішою валютою», вартість яких в умовах не стійкої економіки та частих змін валютних курсів швидко зростає» [5, ст. 62].

І справді у сучасних економічних реаліях грошова спро­можність культурних та історичних цінностей зростає більше, ніж вартість дорогоцінних металів чи конвертованих валют. Так, при середній вартості звичайного золота 20 доларів США за один грам, така ж вага «скіфського» золота коштує близько 7 тисяч доларів.

Незаконне переміщення через митний кордон наркотичних засобів, зброї, боєприпасів, вибухових речовин, історичних і культурних цінно­стей, стратегічно важливих сировинних товарів традиційно є одним з ос­новних напрямків протиправної діяльності організованих злочинних угрупувань, як один із способів швидкого збагачення. За інформацією СБУ, на території СНД близько 30 злочинних угрупувань займається контра­бандним вивезенням культурних цінностей [6, с. 30]. Саме тому проблема контрабанди була і є в центрі уваги правоохоронних органів та спец­служб, а боротьбі з нею приділяється щораз більше уваги.

Отже, тенденція до збільшення кількості контрабанди культурних та історичних цінностей і надалі триватиме, особливо зростатимуть їх вартісні показники. Про це свідчить такий факт: за даними Державної митної служби, протягом 2008 р. її працівниками було порушено 328 кримінальних справ про контрабанду на загальну суму 5 млрд 512,2 млн. грн. Порівняно з попереднім роком кількість кримінальних справ збільшилася на 34, а вартість предметів у справах про контрабан­ду – на 5 млрд 94,2 млн. гривень. За фактами порушень митного законо­давства складено 25004 протоколи на загальну суму 6 млрд 92,8 млн. гривень, що на 5237, 8 млн. гривень більше, ніж у 2007 р. Середня вартість предметів правопорушень у справах про порушення митних правил зросла з 34 тис. грн. у 2007 р. до 234,7 тис. грн. у 2008 р.

Безпосередньо за фактами контрабанди історичних та культур­них цінностей у 2008 р. відкрито 199 справ про порушення митних правил, з них 18 кримінальних на суму 376853 грн.

Отже, питання соціальної обумовленості кримінально-правової заборони контрабанди історичних та культурних цінностей дуже актуальні і перспективні.

Стан дослідження. За роки незалежності України з різних при­чин, серед яких - відсутність належної законодавчої бази, питання охорони національного надбання комплексно ще не розглядалося. Певною мірою на це вплинуло те, що в радянський час науковці не звертали належну увагу на боротьбу з контрабандою історичних та культурних цінностей, що велася правоохоронними органами і спец­службами в умовах суворої таємничості. Правда, деякі публікації (а їх авторами були В.В. Лук’янов, Ю.І. Сучков, Н.В. Качев, Б.І. Тишкевич) з’являлися у науковій періодиці, проте на сьогодні їх теоретичні поло­ження, практичні висновки і рекомендації здебільшого втратили зна­чення. Певна активізація у зверненні до цієї проблематики спостерігається від початку 90-х р. ХХ ст. На кримінологічних аспек­тах контрабанди цінностей наголосили російські вчені СВ. Дьяков, М.П. Карпушин, П.Н. Смоляков, Л.Ф. Рогатин, СЮ. Іванов, Є.Ф. Галанджин, Г.П. Кашкіна, Л.Ю. Родін, В.П. Вєріна, С.О. Фомічев. Тоді ж почали проводитися ґрунтовні дослідження різних аспектів вчинення та боротьби з контрабандою історичних та культурних цінностей українськими нау­ковцями. Про що свідчать праці В.І. Адамовича, С.О. Баранова, А. Павлова, В.М. Породька, О.М. Омельчука, О.В. Процюка, Л.В. Багрій-Шахматова, Б.В. Романюка, М.І. Камлика, В.В. Коваленка, М.М. Васи-лини, К.Г. Фетисенка, О. Кравченка та інших.

Проте слід підкреслити, що цілого комплексного кримі­нологічного дослідження контрабанди історичних та культурних цінностей в Україні за роки незалежності не проводилось, а висвіт­лення соціальної обумовленості кримінально-правової заборони їх контрабанди вчені торкалися побіжно.

Виклад основних положень. В українській науці інтерес до вивчення кримінально-правових аспектів охорони історичних і куль­турних цінностей виник порівняно недавно, адже після розпаду СРСР та з набуттям Україною статусу суверенної держави в нашій державі тривалий період не існувало законодавчої бази з питань охорони культурної спадщини та національного надбання, а як відомо, до 1998 р. діяло ще радянське законодавство. Власне тим і пояснюється та обставина, що у працях, присвячених кримінально-правовій забороні несанкціонованого переміщення історичних і культурних цінностей, ще не повністю систематизовані і висвітлені всі аспекти вчинюваних злочинів, а соціальна природа протиправних дій і їх суспільна небез­пека розкривається тільки з окремих сторін.

Як видається, при розкритті суті цього питання, перш за все, необхідно виходити із визначення предмета злочину. Тут йдеться про історичні та культурні цінності, що вважаються невід’ємними елемен­тами національної і культурної спадщини України. У них відображено духовну і матеріальну культуру українського народу як окремої нації, чим визначається її місце у культурі світової цивілізації. Історичні і культурні цінності не тільки унікальні свідки минулого, а й, як неоціненна спадщина, відіграють надзвичайно важливу роль у духов­ному і культурному розвитку майбутніх поколінь.

У ст. 1 Закону України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, вве­зення та повернення культурних цінностей» дається таке визначення терміну: «Культурні цінності – об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодав­ства України». Згідно зі ст. 3 цього Закону ними вважаються: культурні цінності, створені на території України громадянами України; культурні цінності, створені на території України іноземцями чи особами без грома­дянства, які постійно проживають або проживали на території України; культурні цінності, виявлені на території України; ввезені на територію України культурні цінності, придбані археологічними, археографічними, етнографічними, науково-природничими та іншими експедиціями за зго­дою відповідних органів країни походження цих цінностей; ввезені на територію України культурні цінності, придбані в результаті добро­вільного обміну; ввезені на територію України культурні цінності, отримані в дарунок або законно придбані за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей; незаконно вивезені культурні цінності України, що перебувають за межами її території; культурні цінності, евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад; культурні цінності, тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну; культурні цінності, переміщені на територію України внаслідок Другої світової війни як часткова компенсація за заподіяні окупантами збитки.

Україна, як і кожна цивілізована держава, піклується про збере­ження свого національного надбання – історичних та культурних цінностей. Про це, зокрема чітко зазначено в Конституції України. У ст. 54 записано: «Культурна спадщина охороняється законом, Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами».