У всіх законодавчих актах, які діяли раніше та передбачали відповідальність за контрабанду, не було виділено окремою ознакою контрабанду історичних та культурних цінностей. Вперше це введено постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. в диспозицію ст. 70 КК України 1960 р. Ці зміни у законі були зумовлені, перш за все, політичними та соціально-економічними процесами. Адже прозорість кордонів між Україною та сусідніми державами СНД (Росією, Білорусією, Молдовою) і між країнами Європи, а також роз­ширення ринкових відносин між країнами СНД призвели до збільшення ринків збуту, що підвищило попит на предмети мистецтва та сприяло розвитку такої форми злочинності як контрабанда історичних та культурних цінностей. Отже, нова редакція ст. 70 КК України 1960 р. спрямовувалася на захист інтересів молодої держави у протидії незаконним вивезенням предметів культурної, історичної спадщини, які становлять наше національне надбання [7, с 62-66].

Проте наскільки актуальним для нашої держави є питання бо­ротьби з контрабандою свідчить той факт, що Указом Президента України від 4 березня 2008 р. № 195/2008 було схвалено «Програму боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил на 2008-2009 рр.», яка передбачає вжиття конкретних заходів щодо підвищення рівня і ефективності діяльності правоохоронних органів та митної служби у цьому напрямку. У цій Програмі, зокрема, передбачалося розробити за участю Служби безпеки України та Генеральної прокура­тури України і подати на розгляд Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до ст. 201 КК України щодо декриміналізації правопо­рушень у сфері митної справи», а також доручено серед інших -Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України за участю Генеральної прокуратури України «вживати в установленому порядку заходів з метою недопущення реалізації на внутрішньому ринку України товарів, ввезених на митну територію України контрабандним шляхом або з порушенням митних правил, у тому числі проводити спільні операції щодо викриття та недопущення фактів незаконного переміщення через митний кордон України транспортних засобів, культурних, історичних, валютних цінностей та інших товарів» [8].

Розглядаючи соціальну обумовленість кримінально-правової забо­рони контрабанди історичних та культурних цінностей, необхідно насам­перед наголосити на суспільній небезпеці цього явища. А вона проявляється передовсім у тому, що є основним способом переміщення за кордон національних культурних цінностей, унікальних та рідкісних творів мис­тецтва, що певною мірою загрожує національній безпеці нашої держави.

Особливо відчутні такі загрози для молодих незалежних держав, які проходять період політичного і економічного становлення та ще не завершили формування законодавчої бази, спрямованої на захист своїх національних інтересів. Саме до таких держав належить Україна.

Контрабанда – один із найнебезпечніших злочинів у сфері госпо­дарської діяльності. Відповідно до ч.ч. 4 і 5 ст. 12 КК України її віднесено до тяжких злочинів ( ч. 1 ст. 201. КК України), а її кваліфікований склад (ч. 2 ст. 201 КК України) – до особливо тяжких злочинів. Розділ VII «Зло­чини у сфері господарської діяльності» посідає особливе місце у структурі Особливої частини КК України. Саме в ньому найбільшою мірою відображено ті негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні, боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових заходів [9, ст. 6–7].

Особливо чітко антиекономічна сутність контрабанди виявляється у сфері зовнішньоекономічної діяльності фізичних та юридичних осіб, яка з року в рік дедалі більше криміналізується, що дає підставу стверджува­ти, що криміногенний потенціал у цьому, винятково важливому секторі економіки країни має стійку тенденцію до зростання [10, с. 24].

Коли йдеться про об’єктивні форми проявів суспільної небезпеки контрабанди, то слід відзначити, що суспільна небезпека, як антисоціальна сутність і риса вчинків певного роду є головним критерієм віднесення цього діяння до категорії злочинів та зведення його законодав­чою владою у ранг кримінальної поведінки. Суспільна небезпека діяння в кінцевому результаті визначає і служить підставою соціальної зумовле­ності кримінально-правової заборони [11, с. 29]. На думку Ю.І. Ляпунова, кримінально-правова суспільна небезпека – це певний об’єктивний анти­соціальний стан злочину, зумовлений усією сукупністю його негативних якостей та ознак, який містить у собі реальну можливість спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом [12, с. 39].

Щодо суспільної небезпеки контрабанди, то слід відзначити, що во­на, як і будь-який інший злочин, має свої специфічні риси суспільної небез­пеки. Відповідно кожен із проявів контрабанди характеризує одну із специфічних рис її суспільної небезпеки, при чому лише максимально пов­но встановлена сукупність цих рис створює цілісну картину досліджуваного злочину. Отже, суспільна небезпека контрабанди проявляється і в тому, що вона служить головним засобом переміщення за кордон історичних та культурних цінностей, унікальних творів мистецтва та інших раритетів, які мають для держави велику духовну й історичну цінність. Зважаючи на цю специфічну рису суспільної небезпеки контрабанди як злочину, законодав­чий орган України, формулюючи ознаки складу контрабанди, надав їй особливого значення і вніс у диспозицію відповідної норми пряму вказівку щодо незаконного переміщення через митний кордон історичних та куль­турних цінностей (ч. 1. ст. 201 КК України).

У контексті розгляду нашого питання необхідно звернути увагу на ще одну суттєву рису суспільної небезпеки контрабанди історичних та культурних цінностей. Суть її полягає в тому, що контрабандист, незаконно переміщуючи через митний кордон історичні та культурні цінності, завжди переслідує мету отримання незаконного матеріа­льного прибутку. Тобто вчиняючи цей злочин він має можливість фак­тично розпоряджатися цими предметами, в тому числі і перерозпо­діляти їх. Як відомо розподільчі суспільні відносини належать до категорії економічних відносин. Таким чином цей вид контрабанди суттєво деформує соціальні зв’язки, дезорганізовує економічні відно­сини та сприяє незаконному перерозподілу суспільної власності.

Однією із важливих рис соціальної небезпеки контрабанди є її міжнародний характер. Взагалі боротьба з контрабандою за своєю сут­тю належить до внутрішніх функцій кожної держави, проте за сучас­них умов розвитку держав з різним рівнем соціально-економічних відносин та розширенням інтеграційних процесів ця функція часто переростає національні рамки і вимагає спільних зусиль декількох країн. Незаконна торгівля культурними та історичними цінностями є одним із поширених видів міжнародної злочинної діяльності, яка дедалі більше інтернаціоналізується. Останнім часом у складі організованих злочинних груп, які займаються контрабандою, відбулися кардинальні зміни. Серед їх членів з’явилося більше осіб з вищою освітою, колишніх та чинних співробітників правоохоронних органів, митників. Через це посилалася тенденція до інтеграції з пред­ставниками злочинних угрупувань суміжних держав. За оцінкою Інтерполу, тільки в Західній Європі діє близько 40 організованих зло­чинних угрупувань, що спеціалізуються на викраденні і контрабанді культурних цінностей з України та інших пострадянських країн. Цими угрупуваннями вивозяться унікальні предмети, зокрема твори мистец­тва, що спричиняє непоправну матеріальну та духовну шкоду інтересам держави. Матеріали слідчої практики правоохоронних органів, Служби безпеки України, судової практики дають підстави акцентувати увагу на тому, що для контрабанди, яка здійснюється зло­чинними групами, характерна кримінальна спеціалізація учасників, визначення цілеспрямованості діяльності, застосування методів конс­пірації, розподілу ролей тощо. Встановлено, що викриття фактів кон­трабанди, її кількості та якості здійснення свідчать, що контрабанда наркотиків, контрабанда історичних та культурних цінностей, контра­банда радіоактивних матеріалів, контрабанда зброї скоюються, як пра­вило, тільки у складі злочинної групи. Слідчі й судові матеріали підтверджують, що, по-перше контрабанда, скоєна у великих розмірах, носить не ситуативний характер; по-друге, що діяльність контрабан­дистів вийшла за межі держави і стала транснаціональною, і по-третє, що дії контрабандистів завдають великих збитків економіці, загрожу­ють безпеці держави [13, с. 56, 68,70].

Ось приклади контрабанди. Управління СБУ в Сумській області розслідує кримінальну справу, порушену у грудні 2008 р. щодо грома­дянина Росії, який намагався контрабандним способом вивезти з України до Росії велику колекцію срібних та мідних старовинних мо­нет і актову печатку, визнані експертами історико-культурними цінностями XI–XV ст. Експертна оцінка цих речей – близько 1 млн. доларів США. 27 квітня 2008 р. працівниками УСБУ в Одеській області та Південної регіональної митниці України затримано грома­дянина Литви, який намагався вивезти з України, приховавши від мит­ного контролю, у Республіку Польща майже 700 римських монет II– IV ст. У серпні 2008 р. працівниками Ягодинської митниці припинена спроба контрабанди громадянином Польщі історико-культурних цінностей, вартість яких оцінена у 35 тис. грн. [14].

Однією з рис криміналізації контрабанди історичних і культур­них цінностей є її поширеність. Як правильно зазначає Є.Л. Стрельцов, для криміналізації діяння необхідно, щоб воно було наділене ступенем суспільної небезпеки, характерної саме для злочинного діяння, і вод­ночас було досить поширеним. Між цими ознаками існує залежність. Якщо діяння наділені високим ступенем суспільної небезпеки, то для встановлення кримінально-правової норми не вимагається значної її кількості. У випадку незначного ступеня суспільної небезпеки діяння їхня поширеність при вирішенні питання про введення кримінальної відповідальності набуває великого значення [15, с. 11–12].

Щодо політичного аспекту соціальної зумовленості кримі­нальної відповідальності за контрабанду, то необхідно відзначити, що з розпадом СРСР виникли нові проблеми в організації та технології роботи митного та прикордонного контролю, які безпосередньо пов’язані зі створенням нових здебільшого так званих «прозорих» кордонів з державами СНД. На сьогодні на кордонах України з Мол­довою, Білорусією та Росією є майже 1,5 тис. різних шляхів, якими можна перетинати український кордон в обхід митного контролю. Близько 56% державного кордону України з країнами СНД (4579 км), не забезпечено необхідним прикордонно-митним контролем [16, с 16]. Тому, якщо в часи існування СРСР щорічно реєструвалося лише по кілька випадків незаконного переміщення товарів через митний кор­дон поза місцями розміщення митних та прикордонних органів, то те­пер цей вид контрабанди став масовим. Джерела інформації повідом­ляли про неодноразові затримання у пунктах перетину кордонів ко­лишнього СРСР великих партій культурних цінностей, які вивозилися з України, а правових підстав для їх повернення Україні в таких ситуаціях нема [17, с 453-454]. Щорічно за матеріалами митниці офо­рмляється майже 200 справ про порушення митних правил за фактом контрабандного вивезення історичних та культурних цінностей та порушується близько 20 кримінальних справ.