З’ясовується суть поняття «насильство» як способу вчинення злочинів проти власності за кримінальним правом України та Респуб­ліки Польща.

Ключові слова: спосіб вчинення злочину, насильство, криміна­льна відповідальність за злочини проти власності.

Насильство є способом вчинення багатьох злочинів, передбаче­них Кримінальним кодексом України та Кримінальним кодексом Рес­публіки Польща. У порівняльному аспекті ця наукова проблема не до­сліджувалася в Україні та Республіці Польща. Однак, участь України разом з Республікою Польща у підготовці та проведенні фінансової частини чемпіонату Європи з футболу 2012 р., зумовлює необхідність вивчення чинного кримінального законодавства Республіки Польща, що має практичне значення для ефективної співпраці міліції України та поліції Республіки Польща щодо забезпечення правопорядку.

У чинному КК України нема визначення поняття «насильство» як способу вчинення злочину. До речі, у доктрині кримінального права обох держав досі також не запропоновано загальновизначеного понят­тя. Очевидно, що це негативно позначається на нормопроектній діяль­ності з конструювання відповідних складів злочинів, а також на квалі­фікації злочинів у процесі застосування кримінального закону.

Стан дослідження. Етимологія слова «насильство» у тлумачних словниках та енциклопедіях (як українських, так і польських) розкрива­ється приблизно в однаковому руслі. Так, Великий тлумачний словник сучасної української мови містить таке визначення «насильства»: 1) застосування фізичної сили до кого-небудь; 2) застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось [1, с 57

Різноманітні аспекти злочинного насильства щоразу більше при­вертають увагу не лише юристів, а й представників інших галузей знань: психології, філософії, соціології та інших наук. Поступово ви­никла наука про насильство - віолонтологія (або вайолентологія, від лат. violence - насильство).

В історичному аспекті розуміння насильства мало досить широ­кий діапазон: починаючи від пригнічення словом і закінчуючи силою політики. Щодо останньої, то будь-яка фізично-силова чи словесно-силова влада одних над іншими визнавалася небезпечною формою соціального насильства [2, с 44–47].

Філософський енциклопедичний словник пропонує розуміти на­сильство як застосування сили або погрози її застосування. У найши-ршому смисловому контексті сила - це вияв свавілля та його здійснен­ня відповідно до намірів певного суб’єкта. З огляду на це, насильство є обмеженням, аж до зведення нанівець, можливостей вільної життєдія­льності індивідів та людських спільнот. Зазнавати насильства - озна­чає втрачати свободу [3, с 6, 408].

Соціологи називають насильством «застосування сили чи різно­го роду погроз стосовно певних соціальних суб’єктів або їх власності з метою залякування і примусу до певних дій» [4, с 194]. У Короткому енциклопедичному довіднику із соціальної роботи насильство визна­чається як «примус (дія), що здійснюється індивідом або групою осіб для досягнення поставленої мети і який пов’язаний з прямим нанесен­ням фізичної, психологічної або моральної шкоди іншій особі або з погрозою такого нанесення» [5, с 287].

У юридичній енциклопедії насильство трактується як «навмис­ний вплив однієї людини на іншу, проти волі останньої, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою» [6, с 68].

Згідно з енциклопедією політичної думки Я. Міллера, у своєму основному значенні слово «насильство» означає «завдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватися і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психічну і на фізичну шкоду» [7].

У теорії кримінального права України питання наукового ви­значення насильства є дискусійним, висвітлено різні думки щодо цього поняття та його видів.

Так, О.Ю. Сидоренко вважає, що насильство – це «загальна психологічна, філософська, соціологічна та морально-правова катего­рія, сутність якої – необмежене довільне панування» [8, с. 6, 37].

Л.В. Сердюк визначає насильство як «зовнішній, з боку інших осіб умисний і протизаконний вплив на особу (чи групу осіб), який здійснюється поза волею або всупереч її волі і здатний спричинити їй органічну, фізіологічну або психічну травму та обмежити свободу її волевиявлення або дій» [9, с. 22].

А.Е. Жалінський пояснює термін «насильство» як «вплив (як правило) контактний на поведінку особи, що безпосередньо обмежує можливість її вибору бажаного варіанту поведінки шляхом спричи­нення страждань фізичного чи психічного характеру» [10, с. 104].

І.І. Давидович подає таке визначення: насильство – це «умисна протиправна дія, яка полягає у впливі на тіло іншої людини, її психіку або свободу, що здійснюється всупереч волі потерпілого або поза його волею і здатна викликати негативні зміни в організмі потерпілого».

На думку О.М. Ігнатова, насильством можна назвати «енергетич­ний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або вплив на її психіку через інформаційний вплив, що вчиняється всупереч волі людини, спро­можне заподіяти органічну, фізіологічну чи психічну травму, а також об­межити свободу волевиявлення або дій людини» [12, с. 70].

С.В. Кудрявцев вважає насильство складовою частиною специ­фічної взаємодії між суб’єктами, що ґрунтується на суб’єктивно вира­женій суперечності інтересів, поєднаній із заподіянням шкоди. Наси­льницькі дії утворюють вид поведінки, що заподіює шкоду інтересам іншої особи. Злочинне насильство є можливим результатом протисто­яння, наслідком процесів, що відбуваються в ньому [13, с. 174].

В.О. Навроцький визначає насильство як «заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство чи ж погроза застосування такого» [14, с. 35].

Отже, в юридичній літературі склалося декілька підходів до тлума­чення поняття «насильство»: 1) насильство як будь-який примус злочин­цем іншої людини до дії або бездіяльності проти її волі за допомогою фі­зичного або психічного впливу на останню; 2) насильство як засіб досяг­нення злочинної мети шляхом застосування фізичної сили; 3) насильство не тільки як засіб вчинення злочинів, а й як мета їх вчинення.

В.К. Грищук, розглядаючи насильство як спосіб вчинення зло­чину, вважає, що насильство - це умисний фізичний або психічний вплив однієї особи на іншу проти її волі, що спричиняє цій особі фізи­чну, моральну шкоду або містить у собі загрозу заподіяння такої шко­ди для досягнення злочинної мети насильника [15]. Таке визначення, видається, є достатньо повним і придатним для дослідження насиль­ницьких злочинів проти власності за кримінальним правом України та Республіки Польща.

Виклад основних положень. Насильство застосовується при вчиненні злочинів не тільки, наприклад, проти особи (ст. 120-123, ст. 125, ст. 126, ст. 129, ст. 152, ст. 153 КК України), а й в інших особ­ливо небезпечних та тяжких злочинах проти власності (ст. 186, ст. 187, ст. 189, ст. 194 КК України), проти правосуддя (ст. 337, ст. 373, ст. 386, ст. 393 КК України), проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я (ст. 295, ст. 296, ст. 299 КК України). Ці злочини становлять першу групу, де насильство як спосіб вчинення злочину прямо передбачене в нормі кримінального закону.

До другої групи належать злочини, які можуть учинятися із за­стосуванням насильства, хоча в диспозиціях норм КК України, які за­кріплюють такі злочини, вказівки на застосування насильства відсутні. Факультативно, насильство може бути застосоване частково при вчи­ненні злочинів, що посягають на різні об’єкти. Прикладом можна вва­жати такий склад злочину як диверсія (ст. 113 КК України).

Термін «насильство» вживається у КК України в контексті бага­тьох складів злочинів, наприклад, у ст. 118, ст. 141, ст. 142, ст. 144, ст. 153, ст. 186-188, ст. 189 КК України і ті. «Погроза» без конкрети­зації її видів передбачена, наприклад, у ст. 152, ст. 153 КК України. Набагато рідше трапляються статті кримінального закону, в яких по­гроза конкретизується. Так, ст. 350 КК України передбачає погрозу вбивством, а в ст. 129 КК України передбачено погрозу вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, знищенням майна.

Уживаючи різні терміни, що передбачають використання того чи іншого виду насильства, законодавець не визначає таких понять як «насильство», «погроза», «напад». Разом із тим, законодавець не зав­жди послідовний у застосуванні вказаної термінології.

Спроба з’ясувати зміст поняття насильства, що є підставою для ви­ділення такого виду злочинності, як насильницька, дозволяє виявити різ­номанітність проявів злочинного насильства і підходів до його розуміння, висвітлити складність та багатогранність проблеми боротьби з насильницькою злочинністю, одним із вирішень якої може стати інституалізація поняття «насильство» у законодавстві та судовій практиці [12, с. 71].

Щодо сутності насильства та його зовнішнього прояву, то в кримінально-правовій літературі домінує виділення двох форм вира­ження насильства: фізичного і психічного. Даний поділ умотивований керівними роз’ясненнями, що подаються в постановах Пленуму Вер­ховного Суду України, зокрема «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року № 10 [16].

Відповідно до п. 9 даної постанови Пленуму Верховного Суду України, небезпечним для життя і здоров’я є насильство, яке передба­чає умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату пра­цездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а та­кож інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати сві­домості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

У п. 5 даної постанови Пленуму Верховного Суду України під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання ударів, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння [16].

Отже, маємо підстави констатувати неоднозначний підхід зако­нодавця до розуміння змісту «насильства». Це пояснюється тим, що жоден нормативний акт України не дає визначення цього терміна, а судова практика і керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України також щодо цього питання не одностайні.

У зв’язку з цим є різні думки з приводу того, які ж злочини від­нести до насильницьких і яке саме насильство (фізичне чи психічне) має на думці законодавець, застосовуючи термін при диференціації окремих складів злочину.

Погляди польських учених-криміналістів на поняття насильства також не характеризуються одностайністю щодо його визначення.

Насильство як вчинення злочину в польській науці криміналь­ного права розпочав досліджувати Т. Ганаусек (насильство як вид зло­чинної дії), який слушно стверджує, що насильство є одним із найдавніших понять, що використовує кримінальне право. Воно пов’язане з примушуванням у якості порушення свободи, вказує на «переможну силу», ґвалт - «брутальну силу», домінування та інші форми впливу на волю людини [17, с 1428].