В юридичній науці, зокрема при дослідженні кримінального права, насильство визначалося як «vis compulsiva» (сила примусу) та «vis absolut» (сила абсолютна). Насильство можна розглядати як із погляду людини, яка його зазнала, так і з позиції особи, яка його застосувала. В теорії польського кримінального права цю проблему розглядають у цих двох аспектах. Якщо йдеться про особу, до якої було застосовано насильс­тво, то її поведінка розглядається з огляду на силу примусу, починаючи від унеможливлення дії і до застосування стану крайньої необхідності, аж до крайнього пом’якшення покарання, коли вчинена примусова дія була перевищенням стану крайньої необхідності [17, с 1429].

Цей підхід узгоджується з рішенням Верховного Суду Респуб­ліки Польща Nr II K 997/60, BSN 1960, Nr 8, позиція 227. Верховний Суд Республіки Польща представив цю проблему наступним чином: «Найнижчим ступенем примусу є переконання або схиляння, яке поля­гає у наведенні аргументів, що призводять до зміни переконань потер­пілого і разом з тим вказують на необхідність вчинення певних дій або до свідомого утримання від певних дій. Таке примушування спрямова­не на подолання супротиву, що виникає між волею та переконаннями людини і діями, які вона повинна чи не повинна вчинити всупереч її волі. Засобами, які призводять до протизаконного подолання спротиву постраждалого, є: фізичне насильство - vis absoluta і психічний примус -vis compulsiva - у формі погрози вчинення злочину, погрози криміна­льною справою або погрози розголошення відомостей, які загрожують честі постраждалого чи близьких йому людей».

Наведені вище думки науковців стосуються опису поведінки поте­рпілого під впливом насильства. В § 3 арт. 115 КК Республіки Польща вказано застосування «насильства» або «погрози» як злочинної дії навіть за умов, коли ці поняття не входять до законодавчих характеристик зло­чину, виражених лише з огляду на спосіб вчинення злочину.

У цьому приписі йдеться про механізми впливу через застосу­вання насильства в якості ланцюга, котрий об’єднує всі злочини у кла­сифікацію «злочинів одного роду», в яких фігурує той самий предмет злочину. Така однорідність спостерігається навіть тоді, коли вчинені дії, з огляду на фізичні якості предмету, і заборонені дії належать до різних груп предметів.

Отже, розглядаючи поняття «насильства», яке охоплює два чи більше злочинів, з огляду на їхні спільні риси (однорідність), слід дати пояснення, яке б звузило це поняття, відкинувши такі форми поведін­ки, які не адресовані кривдником до постраждалого безпосередньо, але стосуються його через посередництво якихось предметів чи третіх осіб. Широке трактування «насильства» призвело би до зрівняння всіх злочинів за цією ознакою. Кожен злочин є в певному сенсі поневолен­ням постраждалого, безпосереднім чи опосередкованим. Тому, законо­давець, опираючись лише на поняття насильства чи погрози, зможе об’єднати у групу злочини, що характеризуються застосуванням до постраждалого сили, за умови, якщо ця сила не лише опосередковано, а й безпосередньо впливатиме на волю постраждалого [17, с. 1429].

Насильством слід вважати вплив, здійснюваний фізичними засоба­ми, що мають унеможливити (напр., зв’язування жертви) або зламати (на­пр., побиття, знущання) опір жертви. Насильство може бути спрямованим безпосередньо на жертву, а також на близьку їй особу (напр., побиття ди­тини з метою запобігти опорові його матері). [18, с. 468].

Адам Фрончек наголошує на ролі норм (насильство, що при­ймається суспільством, і насильство неприпустиме), а також рівень інструменталізації насильства (допоміжне (інструментальне) насильст­во і демонстративне (експресивне) насильство) [18, с. 2–6].

Ірена Поспішиль називає насильством всі невипадкові дії супро­ти особистої свободи людини або такі, що завдають людині фізичної чи психічної травми, порушуючи суспільні принципи міжлюдських стосунків; визначає насильство як застосування фізичної сили супроти інших людей чи самого себе або примус до виконання певних дій че­рез погрози поранення чи вбивства. Насильство – це не лише фізична чи вербальна поведінка, яка може спричинити або спричиняє у жертви різноманітні травми чи образи; насильством вважається кожна дестру­ктивна і така, що завдає шкоди, поведінка, що в суспільстві окреслила­ся під назвою насильства [19, с. 184].

У теорії кримінального права Республіки Польща виділяють де­кілька видів насильства. Категоризація насильства здебільшого базу­ється на протиставленнях: фізичне; психічне; одиничне (індивідуаль­не); групове.

Алан Пейрефіт визначає одиничне (індивідуальне) насильство як поведінку конкретної людини, внаслідок якої інші індивіди зазна­ють тілесних чи психічних травм, і групове (колективне) насильство, що здійснюється групою осіб. Насильство може мати інструментальний характер, коли воно є засобом досягнення конкретних цілей. Мо­жливе також насильство «без мети», коли особа, яка вдається до нього, відчуває задоволення від цього [20, с 278].

Насильство може виникнути в ситуаціях, де спостерігаються відносини підпорядкування, коли одна людина має перевагу над ін­шою. На таку форму насильства наражаються, наприклад, підлеглий перед начальником, учень перед учителем, жінка перед чоловіком чи дитина перед батьками.

Насильство в індивідуальних чи групових стосунках між людьми пов’язане з оцінюванням людини відносно її громадської позиції, викону­ваної ролі, корисності для досягнення економічних, суспільних чи полі­тичних цілей. Воно відбувається двома способами: людина трактується як предмет або як ворог. Предметне ставлення до людини полягає в тому, що інші особи оцінюються як матеріальні речі, що призводить до інструмен­тального поводження з ними, тобто як із засобами для реалізації власних інтересів. Такий тип стосунків називають «дегуманізацією міжлюдських стосунків». Дегуманізовані ставлення можуть бути об’єктивними, аналі­тичними, позбавленими емоційної та емфатичної взаємодії.

Чинний КК РП передбачає відповідальність за злочини проти влас­ності і способом вчинення яких є насильство § 1 арт. 280 КК Республіки Польща передбачає відповідальність за викрадення майна, вчинене із за­стуванням насильства щодо особи або з погрозою негайного його застосу­вання, або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану. Відповідно до § 2 арт. 280 КК Республіки Польща особа, яка винна у розбої, вчиненому із застосуванням вогнепальної зброї, ножа, будь-якого іншого небезпечного предмета чи паралізуючого засобу, або здійс­нила цей злочин іншим способом, що безпосередньо загрожує життю осо­би, або вчинила злочин спільно з іншою особою, яка користується такою зброєю, предметом, засобом або способом, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк не менше 3 років.

Якщо особа, з метою утримання вилученої речі, безпосередньо після здійснення крадіжки застосовує насильство щодо особи або по­грозу негайного його застосування, або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану, то вона підлягає відповідальності за арт. 281 КК Республіки Польща.

Вчинене з метою отримання майнової вигоди за допомогою на­сильства, погрози посягання на життя чи здоров’я або насильницького посягання на майно з тим, щоб примусити іншу особу розпорядитися власним або чужим майном або припинити господарську діяльність, кваліфікується за арт. 282 КК Республіки Польща.

У тих випадках, коли винний з метою короткочасного користу­вання відбирає чужий механічний засіб пересування за допомогою насильства або з погрозою негайного його застосування або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану, він підлягає відповідальності за § 3 арт. 289 КК Республіки Польща.

Висновки. Отже, на підставі вище викладеного можемо кон­статувати:

Як в Україні, так і в Республіці Польща, чинне кримінальне за­конодавство не визначає загального поняття насильства та його видів. Поряд з цим треба зазначити, що в § 12 арт. 115 КК Республіки Польща закріплено поняття «безправної погрози». Під цим поняттям слід розуміти погрозу іншій особі вчинення злочину щодо неї і заподіяння їй шкоди або шкоди близькій до неї особі, якщо погроза викликає у потерпілої особи обґрунтовану боязнь її виконання (арт. 190 КК Республіки Польща);

Під фізичним насильством слід розуміти умисний фізичний вплив на тіло іншої людини, який здійснюється всупереч волі потерпі­лого або поза його волею і здатний завдати різної за ступенем тяжкості шкоди здоров’ю або спричинити смерть, а також обмеження свободи пересування за відсутності посягання на тілесну недоторканість.

Стосовно злочинів проти власності виділяють такі види насильст­ва: а) насильство, що є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого – заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяж­кості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До інших насильницьких дій, що не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здо­ров’я в момент заподіяння, відносять насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер знущання чи мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї спеціальних зна­рядь; б) насильство, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпіло­го, під яким слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння.

3. Психічне насильство – кримінальна протиправна погроза заподія­ти потерпілому фізичну, моральну або майнову шкоду для досягнення зло­чинної мети. Залежно від форми насильство може бути: словесним; пись­мовим; у вигляді конклюдентних дій – жестів, демонстрації зброї та ін.

До числа насильницьких злочинів проти власності за чинним КК України слід віднести (розділ VI Злочини проти власності): грабіж (ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України).

До числа насильницьких злочинів, передбачених у КК Респу­бліки Польща, слід віднести злочини: вимагання (арт. 280 КК Респуб­ліки Польща); розбійне пограбування (арт. 281 КК Республіки Поль­ща); розбійне вимагання (арт. 282 КК Республіки Польща);

––––––––––––

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

Свидерский Г.М. Жан-Поль Марат. – М.: Наука, 1968. – 247 с.

Філософський енциклопедичний словник / за. ред. М.Т. Максименко. – К., 2002. – 742 с.

Социологический энциклопедический словарь / ред.-сост. З.Т. Голенкова и др.; ред.-координатор Г.В. Осипов. – М.: ИНФРА–М: Норма, 1998. – 480 с.

Соціальна робота. Короткий енциклопедичний словник / авт. кол. В.П. Андрущенко, В.П. Бех, В.А. Башкірєв. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.

Юpидична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укpаїнська енциклопедія, 2002. – Т. 4: H–П. – 720 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrop.com/ua/ encyclopaedia/politics/6352.html

Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з насильством у сім’ях / О. Сидоренко // Право України. – 2001. – № 6. – 134 с.

Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исс­ледование / под. ред. С.П. Щербы. – М.: ООО «Юрлитинформ», 2002. – 384 с.

Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная полити­ка / А.Э. Жалинский // Советское государство и право. – 1991. – № 3. –104 с.