171 Л.П. БричДО ПИТАННЯ ПРО СПІЛЬНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

Досліджено на предмет тотожності змісту поняття, вжиті у КК, що словесно однаково відображають ті чи інші ознаки складу злочину; зроблено висновок про те, у яких випадках ці ознаки складу злочину можуть виконувати функцію спільних ознак складів злочинів, у яких – ні; показано, в чому полягає кримінально-правове значення такого вербального збігу.

Ключові слова: спільні ознаки складів злочинів, поєднання діянь, реалізація мети як ознаки іншого складу злочину, реалізація висловленої погрози.

Постановка проблеми. В Особливій частині КК можна виявити склади злочинів, у конструкції яких фігурує ознака, вербальне позначення котрої тотожне позначенню певної ознаки з іншого складу злочину. В одних випадках текстуальної збіжності ознак однаковим є й їхній зміст. Це має місце тоді, коли такі ознаки, навіть будучи приналежністю різних елементів складу злочину, проте обов’язково або лише об’єктивних, або лише суб’єктивних, позначають одне й те ж явище реальної дійсності. Такі ознаки є спільними ознаками різних складів злочинів. Наявність спільних ознак є передумовою визнання складів злочинів суміжними чи такими, що передбачені конкуруючими нормами, чи констатації ідеальної сукупності злочинів. У інших випадках словесний збіг не означає тотожності змісту таких ознак. За таких умов ці ознаки, навіть маючи вербальну подібність, не охоплюють одне й те ж явище реальної дійсності. Це буває тоді, якщо ознаки, позначені однаковими термінами, в одному складі належать до числа об’єктивних ознак, у іншому – суб’єктивних. Однакова словесна форма відповідних понять за різного їхнього змісту створює видимість спільності ознак відповідних складів злочинів.

Відповідно й склади злочинів, що містять такі ознаки, не можна відне

сти ні до суміжних, ні до тих, що передбачені конкуруючими нормами. Така конструкція складу злочину, коли є текстуальна збіжність ознак різних складів злочинів за відмінного їхнього змісту, в окремих випадках стає передумовою кваліфікації вчиненого за сукупністю норм, тобто проявом закладеної у законі так званої постійної сукупності, яка не врахована законодавцем у створенні складених складів злочинів, коли реально вчинене діяння, що містить такий склад злочину, в усіх випадках поряд з цим одночасно має й інший склад злочину – той, з яким у них є ця видимість спільності ознак. Вчинене буде кваліфікуватися як сукупність злочинів. Тому в кожному з таких випадків виникає необхідність з’ясувати, чи однаковим є зміст текстуально однакових ознак, чи ні, й, відповідно, відрізнити дійсну спільність ознак різних складів злочинів від міражу – видимості такої спільності.

Теоретичне вирішення цього питання дає можливість відрізнити кілька одиничних (простих чи складених) складів злочину – суміжних чи передбачених конкуруючими нормами, від сукупності складів злочинів. Правила кримінально-правової кваліфікації – різні для кожної з наведених ситуацій застосування норм, що закріплюють наведені склади злочинів. Констатація наявності конкуренції кримінально-правових норм в усіх випадках визначає необхідність вибору між відповідними нормами і кваліфікації вчиненого як одиничного злочину. Ідеальна сукупність тут неможлива. Суміжні склади можуть поєднуватися в ідеальній сукупності лише за певних умов. Встановлення ж факту сукупності тягне застосування усіх норм, що передбачають вчинене діяння. У наведеному й полягає практичне значення того, щоб досліджувати вказану проблему.

Ця проблема як така, що лежить в основі визначення необхідності розмежовувати склади злочинів: суміжні між собою; чи передбачені конку­руючими нормами один з одним; чи сукупність одиничних простих зі складеним складом злочину, у кримінально-правовій літературі не розглядалася.

Ситуацій, коли завдяки особливостям конструкції складу злочину потрібно вирішувати питання про дійсну чи лише видиму спільність ознак, можна виділити кілька типів. Один з них – використання у формулюванні складу злочину дієприкметника «поєднаний», його синоніма «пов’язаний» або однокореневих з ними слів, що належать до інших частин мови.

Стан дослідження. Проблема впливу на кваліфікацію вчиненого конструкції складу злочину, побудованої на поєднанні діянь, що вимагає вирішити питання про кваліфікацію відповідного діяння за статтею Особ­ливої частини КК, що передбачає одиничний складений склад злочину, чи за кількома статтями, як сукупність злочинів, є типовою, але у вітчизняній кримінально-правовій літературі не досліджувалась. Розглядались лише питання кваліфікації окремих злочинів, юридичні склади яких мають певну конструкцію [1, с. 240]. Але відповідні ситуації не систематизувалися.

До кваліфікації злочину, поєднаного з вчиненням іншого злочину, у тих випадках, коли його юридичний склад передбачає таке поєднання, у російській кримінально-правовій літературі намітили два підходи. Одна група науковців обґрунтовує недоцільність кваліфікації за сукупністю злочинів таких ситуацій. Таку позицію відстоюють Е.В. Благов [2, с. 43– 44], Л.В. Іногамова-Хегай [3, с. 112–118], А.В. Корнєєва [4, с. 131], О.І. Рарог [5, с. 6]. Мотивується це тим, що конструкція складу злочину, до якої включена вказівка на поєднання одного злочину з іншим, уже врахована законодавцем як ідеальна або реальна сукупність у конструкції єдиного складеного складу злочину [3, с. 112–118]. А також тим, що законодавче поняття сукупності злочинів, сформульоване у ст. 17 КК РФ в редакції Закону від 8 грудня 2004 р., виключає можливість кваліфікації за сукупністю злочинів у ситуації вчинення злочину, поєднаного з іншим злочином у випадках, коли ця обставина відіграє роль кваліфікуючої ознаки [5, с. 6].

Виходячи із наведеної мотивації, названі науковці не погоджуються із рекомендаціями Пленуму Верховного Суду РФ щодо необхідності квалі­фікувати вбивство, поєднане з іншими злочинами, за сукупністю злочинів, що містяться у постановах «Про судову практику у справах про вбивство (ст. 105 КК РФ)» та «Про судову практику у справах про злочини, передбачені ст.ст. 131 і 132 КК РФ».

Інший підхід відстоює Н.Ф. Кузнєцова, яка розглядала деякі аспекти цієї проблеми у межах теми «Кваліфікація складених складів злочинів». Незважаючи на чіткі приписи щодо поняття сукупності у ч.1 ст.17 КК РФ, вона, аналізуючи проблему кваліфікації «поєднаних» злочинів на прикладі складу умисного вбивства, поєднаного з терористичним актом, бандитизмом, розбоєм, викраденням людини та іншими діяннями, передбаченими в ч. 2 ст. 105 КК РФ, пропонує кваліфікувати вчинення цих злочинів за сукупністю відповідних статей, а норму, закріплену в ч. 1 ст. 17 КК РФ, називаючи її законодавчою не виконувати. Ця учена, висловлюючи підтримку позиції Б.В. Волженкіна, Г.Н. Борзенкова, В.Ф. Побєгайло, В.В. Пітецького, Т.А. Плаксіна, Т.Г. Черненко, П.С. Яні, пропонує законодавцю відмовитися від конструювання кваліфікованих видів убивства через ознаку поєднання з іншими, однаковими за тяжкістю злочинами, що мають при цьому інші об’єкти посягання. Вона також вважає, що в подальшому удосконаленні КК РФ потрібно скорочувати кількість складних складених складів злочинів, переходячи на конструювання одиничних простих складів і кваліфікацію їх за правилами сукупності злочинів [6, с. 283–286].

Проте дискусії у російській кримінально-правовій літературі роз­гортаються на базі відмінного від того, що є у КК України, поняття сукуп­ності злочинів. Тому не маємо, принаймні, законодавчих перешкод ствер­джувати про наявність реальної сукупності злочинів у разі вчинення «поєднаних злочинів».

Виклад основних положень. Аналіз статей Особливої частини КК, у диспозиціях яких міститься пряма вказівка на поєднання передбаченого у них злочину з іншими, дає можливість виділити три типові ситуації, коли законодавець використовує термін «поєднаний» («пов’язаний») для конструювання складу злочину:

у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК про основний склад певного злочину вказується на поєднання суспільно небезпечного діяння, що є ознакою цього складу злочину, із діянням, що водночас є ознакою іншого складу злочину або із самим іншим складом злочину; ця типова ситуація зафіксована у ст. 353 КК «Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь»;

у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК про кваліфікований склад певного злочину вказується на поєднання суспільно небезпечного діяння, що є ознакою цього складу злочину, із діянням, що водночас є ознакою іншого складу злочину або із самим іншим складом злочину, й таке поєднання є кваліфікуючою ознакою; цей тип ситуації маємо в Особливій частині КК, а саме: у п. 10 ч. 2 ст. 115 «Умисне вбивство» («поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом»); у ч. 3 ст. 296 «Хуліганство» – («пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії»);

3) у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК про основний чи кваліфікований склад певного злочину вказується на по­єднання суспільно небезпечного діяння, що є ознакою цього складу злочину, із певним способом вчинення цього ж злочину.

Третя типова ситуація проявляється в Особливій частині КК, зокрема у ч. 2 ст. 186 «Грабіж» – «поєднаний з насильством, яке не є небезпечним..., або з погрозою застосування такого насильства»; у ч. 1 ст. 187 «Розбій» – «Напад, поєднаний із насильством, що є небезпечним..., або з погрозою застосування такого насильства»; у ч. 1 ст. 157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача» – «поєднані з підкупом, обманом або примушуванням»; у ч. 2 ст. 157 – «поєднані із застосуванням насильства, знищенням чи пошкодженням майна...».

Третю ситуацію від перших двох відрізняє те, що спосіб вчинення злочину, поєднання якого з діянням утворює певний склад злочину, є ознакою, залежною від суспільно небезпечного діяння і зміст якої визначається змістом суспільно небезпечного діяння. І не навпаки. Сказаному не суперечить те, що в окремих випадках способи вчинення злочину, будучи зовнішніми виявами діяння, вказують на те, яким було це діяння. Тобто діяння об’єктивно є первинним відносно способу його вчинення. В.Н. Кудрявцев відносив спосіб, місце, час та обстановку вчинення злочину до суттєвих характеристик діяння, однак зазначав, що самостійними ознаками об’єктивної сторони складу злочину вони не є [7, с. 10–11]. Тому природно, що законодавча конструкція, яка вказує на поєднання діяння із способом вчинення злочину, як тим методом, яким воно вчиняється, є одиничним складом злочину. Й застосування способу, передбаченого одночасно як ознака іншого складу злочину, не вимагає кваліфікації вчиненого за сукупністю. Це можна проілюструвати на прикладі основного складу розбою, де, як відомо, спосіб є обов’язковою ознакою складу злочину. Без цього способу вчинене взагалі не може кваліфікуватися як розбій. Фактичний перехід майна від однієї особи до іншої не є злочином самим по собі безвідносно до способу такого переходу.