ДО ПИТАННЯ ПРО СПІЛЬНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

Кваліфікації за сукупністю відповідних статей вимагає вчинення злочинів, обов’язковою ознакою одного з яких є певна мета, іншого – реалізація цієї мети, наприклад: «Захоплення заручників» (ст. 147 КК) і «Вимагання» (ст. 189 КК); «Захоплення представника влади або праців­ника правоохоронного органу як заручника» (ст. 349 КК) і «Вимагання» (ст. 189 КК) або інший злочин, передбачений в Особливій частині КК, що охоплюється поняттям «спонукання»; «Захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 КК) і «Самоправство» (ст. 356 КК), бо саме самоправство охоплюється поняттями «незаконне користування ними» та «перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій»; «Торгівля людьми» (з метою експлуатації) (ст. 149 КК) і «Сутенерство або примушування до заняття проституцією» (ст. 303 КК), чи «Зґвалтування» (ст. 152 КК), чи «Втягнення у вчинення терористичного акту» (ст. 2581 КК) або інший злочин, що передбачений в Особливій частині КК і є будь-яким з проявів експлуатації людини; вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою трансплантації (ч. 2 ст. 143 КК) і порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143 КК).

Наявність реальної сукупності злочинів у разі вчинення однією особою злочинів, передбачених наведеними вище парами складів злочинів, обумовлюється, по-перше, тим, що мета, яка названа як ознака суб’єктивної сторони одного складу злочину, не охоплює і не може охоплювати її ж реалізацію, що є проявом об’єктивної сторони іншого складу злочину. Ці поняття позначають різні явища реальної дійсності. Мета – це прагнення особи вчинити певне діяння чи досягти певних наслідків. Але її не можна ототожнювати з цим діянням чи наслідками. Суспільно небезпечне діяння чи наслідки, у яких полягає реалізація відповідної мети, якщо вони не названі серед ознак об’єктивної сторони того складу злочину, метою якого вони є, перебувають за межами об’єктивної сторони того складу злочину, що включає цю мету. Відповідно, мета, що є ознакою суб’єктивної сторони одного складу злочину, і реалізація цієї мети, передбачена як складова об’єктивної сторони іншого, не є їхніми спільними ознаками. Адже вони, позначаючи різні явища реальної дійсності, є поняттями, зміст яких не збігається. Не будучи спільними ознаками певних складів злочинів, вони не визначають ні суміжності, ні конкурентності відповідних складів злочинів, що виключало б можливість кваліфікації вчиненого за сукупністю, бо порушувало б принцип non bis in idem.

Детальніше це можна продемонструвати на прикладі співвідношення складів захоплення заручників і вимагання. На перший погляд, основний склад захоплення заручників (ч. 1 ст. 147 КК України) і основний склад вимагання (ч. 1 ст. 189 КК України) мають спільну ознаку, яка виражається у пред’явленні вимоги. У нормі про вимагання це майнова вимога, яка є обов’язковою складовою частиною суспільно небезпечного діяння. Обов’язковою ознакою захоплення заручників є те, що суспільно небезпечне діяння вчиняється з метою спонукання названих у диспозиції ч. 1 ст. 147 КК України осіб до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Хоч мета, яка полягає саме у пред’явленні вимог, в тому числі майнових, не названа як ознака складу захоплення заручників, але вона може охоплюватися названою вище метою цього складу злочину. Але реалізація цієї мети – саме пред’явлення вимоги як суспільно небезпечне діяння, є за межами об’єктивної сторони цього складу злочину. Воно не названо серед обов’язкових ознак захоплення заручників. Тому, в разі захоплення заручників і пред’явлення до родичів затриманого майнових вимог, вчинене не охоплюється повністю складом злочину про захоплення заручників. Воно також не охоплюється повністю ні основним, ні кваліфікованими складами вимагання, адже така ознака, як незаконне позбавлення волі, ні в основному, ні у кваліфікованих складах вимагання не передбачена. Склади злочинів, що розглядаються, не мають спільних ознак. Норми про захоплення заручників і вимагання не перебувають між собою у конкуренції, передбачені ними склади злочинів не є суміжними. У наведеному ж прикладі має місце реальна сукупність злочинів.

Визнання того, що суспільно небезпечне діяння чи наслідки, у яких виявляється реалізація мети певного злочинного діяння, не охоплюється такою ознакою складу злочину як мета, з якою вчинялося це злочинне діяння, демонструє в окремих випадках законодавець. Наприклад, втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 343 КК) і ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила (ч. ст. 343 КК). В цьому випадку сам законодавець продемонстрував, що вчинення дій, які були метою іншого злочинного діяння, не охоплюється цим першим діянням і потребує окремого відображення у кваліфікації, зокрема за ч. 2 ст. 343 КК. Але за ч. 2 ст. 343 КК кваліфікуються лише дії, які перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. Названі дії не вичерпують усього змісту поняття «перешкоджання виконанню службових обов’язків або прийняття незаконних рішень» – що є метою впливу в будь-якій формі на працівника правоохоронного органу, передбаченого в ч. 1 цієї статті. Очевидно, такий підхід законодавця є виправданим, бо інші наслідки із цього спектру залежать від волі працівника правоохоронного органу. Відповідно вони, тобто прийняття незаконних рішень тощо, не ставляться у вину винній особі. Така ж лінія стосовно відповідальності особи, яка вчинила незаконний вплив на потерпілого, наділеного особливим правовим статусом, витримана й стосовно «Втручання у діяльність державного діяча» (ст. 344 КК) та «Погрози або насильства щодо службової особи або громадянина, який виконує громад­ський обов’язок» (ст. 350 КК). Саме перешкоджання, яке було метою від­повідної незаконної діяльності, не передбачене як кваліфікуюча ознака цих складів злочинів.

Якщо ж законодавець вважає, що одним складом злочину має охоп­люватись вчинення дій з певною метою і реалізація цієї мети, то відпо­відними поняттями він позначає альтернативні ознаки того чи іншого складу злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї», у ч. 1 ст. 307 КК «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» та інші.

Таким чином, вчинення певного діяння з визначеною у статті (частині статті) Особливої частини КК метою й наступна реалізація, досягнення цієї мети не утворюють реальної сукупності злочинів й, відповідно, не потребують кваліфікації за сукупністю в тих випадках, коли: 1) реалізація відповідної мети не передбачена в Особливій частині КК як самостійний склад злочину; 2) діяння, яке вчиняється з певною метою, і діяння, в якому втілюється ця мета, є альтернативними суспільно небезпечними діяннями в одному складі злочину.

Втілення відповідної мети не передбачене в Особливій частині КК як самостійний склад злочину:

– в усічених складах злочинів: коли діяння законодавцем вважається настільки небезпечним – його ступінь суспільної небезпеки досягнув найвищої межі, що реалізація мети вже не здатна підвищити ступінь суспільної небезпеки діяння (ч. 1 ст. 109 КК «Дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»; ч. 1 ст. 110 КК «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»; ст. 113 КК «Диверсія»; ст. 187 КК «Розбій»...). Розглянемо цю ситуацію на прикладі конструкції складу розбою (ст. 187 КК). Суспільно небезпечне діяння у складі цього злочину – напад вчиняється з відповідною метою – заволодіти чужим майном. Буквальне тлумачення цієї кримінально-правової норми дає підстави стверджувати, що реалізація мети знаходиться за межами складу розбою і потребує окремої кваліфікації за якоюсь іншою статтею Особливої частини КК, або повинна становити кваліфікований склад відповідного злочину. Але окремого складу злочину, який би полягав у розбійному заволодінні чужим майном у істотному розмірі, в Особливій частині КК не передбачено. Відповідно розбійний напад, незалежно від того, чи винному вдалося досягнути поставленої мети, чи не вдалося, кваліфікується однаково. Тому диспозиція ч. 1 ст. 187 КК України повинна бути доповнена формулюванням: «як поєднаний, так і не поєднаний із заволодінням чужим майном». Слід звернути увагу, що конструкція, подібна до запропонованої, була піддана критиці у кримінально-правовій літературі [16, с. 36–49]. Проте, для складу розбою запропонована конструкція виправдана тим, що у випадку її включення у закон правозастосувачу одразу буде зрозуміло, що немає необхідності шукати в системі Особливої частини КК статтю, якою б охоплювалась реалізація мети, як обов’язкової ознаки розбою.

– у складах злочинів, сконструйованих так, що реалізація мети досягається фактом вчинення самого діяння, що вчиняється з цією метою: ч. 2 ст. 121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження», ч. 2 ст. 122 КК «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», ч. 2 ст. 126 КК «Побої і мордування» – «вчинені з метою залякування потерпілого або (чи) його інших осіб (родичів)...»; ч. 1 ст. 144 КК «Насильницьке донорство» – «з метою використання її як донора»; ч. 4 ст. 157 КК «Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача» – «з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму»; ч. 1 ст. 161 КК «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» – «спрямовані на розпалювання ... ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності»; п. 9 ч. 2 ст. 115 КК «Умисне вбивство» – «з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення»; ч. 2 ст. 302 КК «Створення або утримання місць розпусти і звідництво» – «вчинені з метою наживи».

Діяння, яке вчиняється з певною метою, і діяння, в якому втілюється ця мета, є альтернативними суспільно небезпечними діяннями в од­ному складі злочину, наприклад, у ст. 114 КК «Шпигунство» – «передача або збирання з метою передачі»; ст. 199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів дер­жавної лотереї»; ст. 300 КК «Ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства і жорстокості» – «ввезення ... з метою збуту чи розповсюдження ... або їх збут чи розповсюдження»; ст. 301 «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» – «ввезення ... з метою збуту чи розповсюдження ... або їх збут чи розповсюдження»; ст. 307 КК «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів».

В інших випадках вчинення певного діяння з визначеною у статті (частині статті) Особливої частини КК метою й наступна реалізація, досягнення цієї мети утворюють реальну сукупність злочинів й, відповідно, потребують кваліфікації за сукупністю статей (частин статей) Особливої частини КК.