У статті досліджено проблеми впливу шкільного виховання на формування поведінки неповнолітніх осіб. Автор аналізує негативні чинники у процесі шкільного виховання та їхню роль у процесі детермінації злочинності неповнолітніх.

Ключові слова: злочинність неповнолітніх, детермінанти злочинності, деліквентна поведінка

У кримінологічній, педагогічній і соціологічній літературі підкреслюється зв’язок між вадами у функціонуванні школи та злочинністю неповнолітніх, при цьому школі, як найближчому середовищу після сім’ї, приписується важливе значення у формуванні моральних якостей дітей.

Зазначимо, що соціологи вважають школу агентом соціалізації. Це, в свою чергу, означає, що вона не передає підростаючому поколінню норми та цінності, які продукує самостійно, а лише транслює культурні зразки суспільства в цілому.

У зв’язку із цим школа виконує ряд функцій, які впливають на функціонування та структуру суспільства, а саме:

– передає кожному членові суспільства необхідний мінімум інформації про здобутки, культуру та цінності певного суспільства;

– привчає учня до світу матеріальних відносин, тобто навчає його відігравати інструментальні ролі;

– забезпечує знаннями та навичками, необхідними для зайняття певного місця у суспільних структурах (професійних, владних тощо) [1, c. 348]. Виконання школою цих завдань означає формування поколінь не лише з певним інтелектом та професійними здібностями, але й також з певними пріоритетами, навичками та світоглядом. У цьому випадку йд

Якщо говорити про школу як інститут соціалізації, можна вирізнити принаймні кілька значень цього терміна:

– його можна розуміти як шкільництво, тобто систему шкіл різного типу та рівня, котрі реалізують передбачену для них програму навчання та виховання;

– конкретну школу, тобто забезпечену матеріальними засобами групу осіб (вчителі, допоміжний персонал, учні), утворену з метою реалізації певних визначених завдань;

– шкільний клас, тобто певну групу учнів;

– вчителя як особу, котра відповідає за реалізацію поставлених перед школою завдань.

Очевидно, що з школою у кожному із цих значень можуть бути і пов’язані негативні чинники, які мають взаємозв’язок із злочинністю неповнолітніх. Метою нашого дослідження є з’ясувати, які саме негативні процеси у сфері шкільного виховання впливають на виникнення протиправної поведінки неповнолітніх.

Розпочинаючи навчання в школі, дитина вступає до нового, невідомого для неї середовища. Вона стає членом шкільної спільноти, у котрій діє система норм, що регулює поведінку учнів, ставлячи перед ними ряд вимог і завдань.

Зазначимо, що школа, як друге найважливіше виховно–соціалізаційне середовище може нівелювати або ж поглиблювати порушення процесу соціалізації особи неповнолітнього, які вже розпочалися. Дитина розпочинає навчання у школі найчастіше з великим ентузіазмом та надією на досягнення певних успіхів у навчанні, однак при цьому вона вже має певний “багаж” попереднього соціального досвіду – як позитивного, так і негативного. За умов, коли до початку навчання у школі в поведінці дитини були ознаки соціальної непристосованості, після періоду ентузіазму та надії можуть виявитися певні труднощі, однак вже в більш поглиблено – порушенні дисципліни у школі, прогулюванні уроків, бійок на території школи, зухвалої поведінки щодо вчителів та однокласників, які, як вважають науковці, що досліджують цю проблематику, можуть призвести до дезадаптації та злочинності. Якщо ж ознаки суспільної непристосованості з’явилися у дитини підчас навчання у школі, то це може означати, що вимоги, які ставляться школою, зміст і способи навчання, які розраховані на дітей із звичайним психо-фізичним розвитком, у випадку цієї дитини є невідповідними, занадто важкими, щоб їх виконати, або надто легкими і такими, що не стимулюють до розвитку, знеохочують, викликають нудьгу.

У кримінологічних дослідженнях найчастіше зазначається про існування взаємозв’язку між:

– низьким рівнем шкільних досягнень, поганими оцінками та злочинністю неповнолітніх (Д. Ховкінс, Д. Лішер) [2];

– труднощами у навчанні (відставання у навчанні, другорічність) та злочинністю (Д.С. Брук, М. Вайтмен, С. Фінч, П. Кохен Р. Джессор, Д. Ван Ден Бос, Д. Вандеррин, Ф.М. Коста) [3; 4];

– прив’язаністю учнів до школи та злочинністю (С.М. Дорнбуш, К. Гласгоу Еріксон, Д. Фарінгтон, С.А. Вонг) [5];

– поведінкою в школі (прогулювання уроків, порушення дисципліни, агресивна поведінка) та злочинністю неповнолітніх (Т. Теннет, Б. Тізард, Т. Баргес, Х. Голдстейн, Х. Франсіс) [6, c. 49–63; 7]; – виключенням зі школи та злочинністю (Д. Філіпс, Д. Келлі) [8].

На думку Д. Ховкінса та Д. Лішера, є взаємозв’язок між низьким рівнем шкільних досягнень та злочинністю неповнолітніх. За даними їхніх досліджень, один із чотирьох учнів, який має низькі оцінки у школі, володіє злочинним минулим, тоді як серед учнів із вищими досягненнями у навчанні цей показник становить 15 %. Дослідження показують, що близько 30 % зареєстрованих неповнолітніх, які вчинили злочини, погано навчалися та отримували незадовільні оцінки у школі [2, c. 231–235].

Видається, що учні з низькими результатами у навчанні наражаються на більший ризик потрапити на злочинну стежку, однак низькі оцінки у школі самі собою не є причиною цього. До таких самих висновків дійшли британські учені Д. Грехем та Б. Бовлінг. За результатами їхніх досліджень 47 % дівчат та 22 % хлопців, які вчинили злочини отримували у школі середні або нижчі середніх оцінки; серед них вище середніх оцінок отримували 47 % дівчат і 16 % хлопців. Як бачимо, серед неповнолітніх злочинців майже однакову кількість становили особи, які мали добрі результати у навчанні, так і ті, чиї досягнення були незначними [10, c. 41]. Низькі оцінки можуть свідчити про відсутність у дитини мотивацій до навчання або появу шкільних труднощів; якщо ж педагоги вчасно не помітять цих проблем, то в учня можуть з’явитися пробіли у знаннях, він відставатиме у навчанні, прогулюватиме уроки і віддалятиметься від школи. У випадку, коли сім’я через свою дисфункційність або неблагополуччя не зможе підтримати дитину та допомогти їй подолати ці проблеми, вони можуть загостритися. Через страх перед школою та негативною реакцією батьків дитина може втікати із дому, або шукати підтримки у групі “собі подібних”, яка може виявитися деліквентною.

Погляди учених–кримінологів щодо взаємозв’язку між труднощами у навчанні та злочинністю неповнолітніх, які сформувалися у зарубіжній кримінології, можна умовно поділити на три групи:

– труднощі у навчанні спричинюють початок злочинності (Д. Філіпс, Д. Келлі) [8];

– злочинність спричиняє неуспішність у шкільному навчанні (Д. Грехем, Б. Боулінг) [9];

– як труднощі у навчанні, так і злочинність неповнолітніх детермінуються іншими чинниками (К. Полк, В. Шаффер) [10].

Така диференціація підходів до вивчення цього питання зумовлена серед іншого віком учнів, які досліджували вчені, та методологією самих досліджень.

Варто погодитися із думкою Б. Холиста про те, що сучасна шкільна система надає умови оптимального розвитку не всім дітям. Вона спрямована на звичайних учнів, які не виявляють відхилень від норми. Тому ставлення до всіх учнів однакове і немає потреби диференціації у цих вимогах. В такій ситуації можливості дитини можуть виявитися невідповідними до вимог, які ставляться школою, і в результаті призвести до неуспішності у навчанні. Тривожним є той факт, що кількість дітей, які потребують індивідуального підходу у західноєвропейських країнах постійно зростає: сьогодні один із п’яти школярів потребує спеціального навчання внаслідок своїх індивідуальних особливостей (розумових здібностей, фізичного стану тощо) і лише один із шести таких дітей може розраховувати, що такі його потреби будуть помічені і відповідний рівень допомоги буде надано [11, с. 115].

Зарубіжні кримінологи стверджують, що вчителі надають перевагу учням, які не спричиняють проблем, конформістичним, і натомість погано ставляться до важких дітей, а також намагаються відділити їх від учнів свого класу шляхом переведення до іншого класу чи іншої школи. Це, своєю чергою, спричиняє до того, що до наявних труднощів додаються труднощі, пов’язані з адаптацією до нового середовища. У вітчизняній шкільній практиці вихід зі складних та конфліктних ситуацій адміністрація також вбачає, як правило, у відрахуванні зі школи “важких” учнів, неформальних лідерів. Такий неконструктивний підхід є досить поширеним явищем у сучасній українській школі. Головне тут не тільки в тому, що конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у прихований стан з непередбаченими наслідками прояву, а й те, що самі педагогічні працівники не набувають умінь аналізувати, вирішувати конфлікт і тим самим прогнозувати, попереджати його появу.

На підставі численних досліджень перебігу процесу деморалізації в контексті шкільної ситуації осіб, які вчиняють злочини, можна виділити певні чинники, пов’язані з функціонуванням шкільної системи, які відіграли значну роль або у поглибленні труднощів, котрі виявилися перед початком навчання у школі дитини, або ж у появі труднощів у дітей, які до того їх не мали. Таким істотним чинником є недостатнє знання психіки учня вчителем, стану його фізичного здоров’я і ситуації в сім’ї. Це не дозволяє диференціювати вимоги, які ставляться до учнів, тобто ставити перед ними такі завдання, які вони у стані виконати. Незнання психіки учня унеможливлює встановлення діагнозу і, як наслідок, не дозволяє залагодити наслідки різного роду відхилень від норми фізичного і психічного здоров’я, які дуже часто є причиною труднощів у навчанні.

Можна погодитися з думкою, що несприятливий характер процесу навчання для неповнолітніх осіб, які вчиняють злочини зумовлений невтручанням школи в момент появи перших ознак труднощів у навчанні, а також неправильною реакцією вчителів на їхні прояви, зокрема, переважання репресивно–обмежувальних заходів, ізоляція важких учнів від іншої частини класу, що погіршує їхню поведінку та поглиблює труднощі у навчанні [11, с. 116].

Аналізуючи роль шкільних невдач у генезі злочинності неповнолітніх, Г. Спьонек виявила, що ці невдачі та пов’язаний із ними страх перед карою є неодноразово причиною прогулювань шкільних занять та втеч з дому, а ті, своєю чергою детермінують ще шкільні невдачі і стають чинником, який пришвидшує процес деморалізації, в тому числі і втягнення у злочинну діяльність [12, c. 112].

У житті неповнолітніх виникає багато таких ситуацій, коли створюються психофізичні перевантаження через страх перед невдачами. Дитина відчуває загрозу під час контрольних, перевірок, опитувань, заліків чи екзаменів, якщо учитель поставиться до неї невідповідно, неправильно застосує покарання або заохочення. Поглиблення проблеми у такої дитини може спричинити непродумана реакція з боку вчителя або ж батьків на його “погану поведінку” або несправедлива оцінка якогось його вчинку. Такі педагогічні помилки можуть вплинути на характер учня, знеохотити його до навчання, знизити авторитет батьків або вчителів. Дитина, яка несправедливо зазнала осуду або скривджена, починає робити вчинки “на зло”. Вона віддаляється від колективу школи, у неї зникає прив’язаність до шкільного колективу та однокласників.