К. Полк та В. Шаффер, які є представниками теорії контролю, стверджують, що відсутність прив’язаності учнів до школи може спричинити їх втягнення у протиправну діяльність [10, c. 418]. За результатами їхніх досліджень, міцний зв’язок із школою запобігає втягненню неповнолітніх у злочинну діяльність, однак не може спонукати до припинення вже розпочатої девіантної поведінки. Зокрема досліджено, що неповнолітні, у яких слабка прив’язаність до школи, частіше об’єднуються із своїми однолітками, які мають схожі проблеми (часто це особи, які вже мають досвід протиправної діяльності). Зазначимо, що дослідження, які проводили у Нідерландах та Іспанії виявили, що сильну прив’язаність до школи відчуває 15,1 % опитаних хлопців та 21,3 % дівчат; 78,3 % хлопців та 82,4 % дівчат повідомили, що їм не подобається школа [13, с. 52]. Зарубіжні вчені пояснюють це тим, що сучасні школи є надто великими, у них навчаються діти різних соціальних та культурних середовищ. Унаслідок цього вчителі не можуть приділяти уваги кожному учневі, як це було колись, вчасно реагувати на їхні труднощі та проблеми у навчанні.

Невдачі у школі – це процес, початок якого неможливо передбачити. Він стає переломним у житті дитини і завершується залишенням у тому ж класі на другий рік, а інколи навіть відрахуванням з школи. Тут можна чітко спостерігати прогалини у знаннях та зміни у поведінці дитини. Тому невдачі у шкільному навчанні є однією із найгостріших педагогічних проблем, негативні наслідки якої можуть виявитися у майбутньому та суттєво вплинути на розвиток життєвого сценарію неповнолітнього.

Залишення учня на другий рік у тому самому класі може призвести до деморалізації так само, як і до порушення його життєвої рівноваги, позначитися на його психіці та здоров’ї, спричиняє ряд негативних економічних, суспільних, психологічних і педагогічних наслідків.

Негативні економічні наслідки виявляються у тому, що залишення учня на повторне навчання в тому самому класі потребує від держави витрати додаткових коштів. Такі учні розпочинають працювати із запізненням, інколи наявність значної кількості їх у школі вимагає розширення штату вчителів, що тягне за собою нові видатки – на зарплату вчителів.

Кожна держава і суспільство намагається надати всім дітям шкільного віку можливість отримання високого рівня освіти, намагається приготувати їх до активної участі в життєдіяльності суспільства. Розвиток цивілізації та науково-технічний прогрес на сучасному етапі унеможливлюють отримання відповідної роботи особами без освіти. Так само сім’ї, які створюються особами без освіти із низьким культурним рівнем не можуть ефективно виконувати свої соціалізаційні функції та підготувати дітей до початку шкільного навчання. Отже, шкода, яку завдає другорічність суспільству, є теж значною.

Небажаними також є негативні психологічні і педагогічні наслідки. На нашу думку, залишення учня на другий рік у тому самому класі спричиняє лише негативні наслідки. Замість впливати позитивно на покращення результатів у навчанні, заповнювати прогалини у знаннях, відбувається все навпаки. Учні, залишені на другий рік, навчаються гірше, ніж перед тим, легковажно ставляться до навчання і вчителів, дуже часто втрачають амбіції. Наступним негативним чинником є вплив цих учнів на товаришів, котрі переймають їх відношення до навчання у школі та поведінку, що ускладнює педагогічно-виховну роботу вчителів. Якщо ж клас “не приймає” другорічників, вони тримаються осторонь, живуть у депресії, що може призвести до конфліктів із правом.

Отже, другорічність має значний негативний вплив на учнів, знеохочує їх до праці, зацікавлення навчанням, негативно впливає на їхню психіку та формує негативне ставлення до оточення. У багатьох випадках з’являються комплекси та відхилення у поведінці. За даними досліджень серед неповнолітніх правопорушників другорічники становлять 68,1 % серед хлопців та 52,8 % серед дівчат [13, с. 53].

На думку психологів, прогулювання шкільних занять є спонтанною спробою уникнути наслідків конфліктної ситуації. Якщо така спроба вирішити конфлікт дозволить неповнолітньому зменшити напругу (наприклад, звільнення від спілкування з вчителями, які не подобаються), тобто буде позитивно підсилена, це сприятиме посиленню такої поведінки. Після певного часу втечі з дому та прогулювання шкільних занять можуть стати звичним способом поведінки у ситуації конфлікту з сім’єю або школою, причому така поведінка щоразу менше стає спробою вирішення (чи хоча б короткочасного уникнення) конфлікту, а щоразу спрямується на досягнення іншої мети (наприклад, недозволені розваги, крадіжки) [1, c. 354–355].

Найчастіше важко визначити момент, коли саме відбувається вищезгадана зміна, оскільки вона не настає раптово, а є процесом, перебіг якого залежить від умов, які виникають у конкретній ситуації. Кожна стадія цього процесу є показником особистісних змін у неповнолітнього. Звичні втечі з дому або прогулювання шкільних занять означають, що пізнавальні структури неповнолітнього сформувалися у спосіб, який налаштовує його на таку реакцію.

Однак це не означає, що такий неповнолітній буде вчиняти протиправні дії, а в майбутньому – злочини, а лише те, що ймовірність виникнення такої поведінки зростає.

За даними досліджень, які проводилися в Нідерландах та Іспанії шкільні заняття прогулюють близько 26,4 % хлопців та 25,3 % дівчат; серед неповнолітніх правопорушників цей показник є значно вищий – 72,6 % хлопців та 57,7 % опитаних дівчат, які вчинили правопорушення, прогулювали шкільні заняття [13, с. 52–53]. Британські учені дослідили, що майже 67 % дівчат і 36 % хлопців за їхнім дослідженням, які вчинили злочини, прогулювали заняття у школі [9, c. 42].

У дітей, котрі прогулюють уроки, з’являються пробіли у знаннях, вони відстають у навчанні. Якщо вони не вчасно отримають допомоги від батьків та вчителів, то можуть поводитися агресивно, порушувати дисципліну у школі. Хоча, слід зазначити, така поведінка притаманна не лише учням, які прогулюють шкільні заняття, а й їх ровесникам, що зумовлюється віковими та психофізіологічними факторами.

Дитина, яка поводиться агресивно, порушує дисципліну у школі потребує особливої уваги з боку педагогів, оскільки така поведінка може бути спричинена проблемами як суспільного, так і психологічного характеру. Однак сучасна школа не пристосована до надання допомоги таким дітям; часто адміністрація знаходить вихід із ситуації у їх відрахуванні або переведенні до іншої школи. В такому разі проблеми із поведінкою учня не вирішуються, а навпаки, поглиблюються. Учень, виключений зі школи, опиняється “на узбіччі” суспільства, відкинутий його соціальними інститутами. Зазвичай, у сім’ї такої дитини відбуваються деструктивні процеси, внаслідок чого вона також не може стати помічником у вирішенні складної життєвої ситуації, в якій опинився неповнолітній. Тому дитина залишається наодинці зі своїми проблемами, без життєвих перспектив та надії на “позитивний старт” у житті. Варто погодитися із кримінологами, які вважають, що коли підліток вчасно не отримає допомоги та підтримки педагога, батьків, колективу, то у нього з’являються пробіли у знаннях, внутрішня невпевненість, загострюються конфлікти із батьками, відвідування школи перетворюється на тортури, збільшується відчуження від шкільного колективу та озлобленість [14, с. 28–29]. У зв’язку з цим видається доцільним, щоб школа значно більше приділяла уваги проблемам виховання учнів, аніж вона це робить сьогодні.

Дитина, яку виключили з школи і яка не знайшла підтримки у батьків, починає спілкуватися із собі подібними, такими ж неповнолітніми, відкинутими суспільством, які замінюють йому сім’ю та школу; якщо серед них виявляться особи, обтяжені злочинним досвідом, є висока ймовірність втягнення неповнолітнього у протиправну діяльність. Тому правомірними видаються результати вітчизняних та зарубіжних кримінологічних досліджень, які постійно вказують на існування взаємозв’язку між виключенням зі школи та протиправною поведінкою.

Викладені міркування дають підстави зробити висновок про те, що негативний вплив шкільного виховання може проявлятися так:

– ставлення вимог, неадекватних до можливостей неповнолітніх, тобто або надмірних, які ставлять неповнолітнього перед перепонами, які він не може подолати, або занизьких, що не заохочує його набувати навички до праці і не дає відчуття задоволення від виконаного завдання;

– демонстрування зразків антисоціальної поведінки вчителем, що може набути вигляду надто суворих покарань, завищенні оцінок, або, у крайніх випадках, використання учнів, вимагання нелегальних винагород за свою працю (наприклад, дорогих подарунків), фаворитозування вибраних учнів тощо;

– потурання агресивній поведінці або зневажливому ставленню одних учнів до інших;

– стигматизація неповнолітнього як невдахи, особи антисуспільної, деморалізованої тощо .

За таких умов потрібно впроваджувати зміни в організацію шкільництва відповідно до вимог сучасного суспільства і розвитку науки. У школі варто забезпечувати більшу гнучкість у навчанні, особливо у перші роки навчання дитини, створити “відкриті” класи з різними програмами та рівнями навчання, збільшити індивідуалізацію оцінювання у навчанні та вихованні із урахуванням психологічних можливостей та потреб дитини.

––––––––––––––––––––

Blachut J. Kryminologia / Blachut J., Gaberle А., Krajewski К. –Gdansk: Infotrade, 2000. – 516, [1] с.

Hawkins J., Lishner D. Schooling and Delinquency / Johnson E. Handbook on Crime and Delinquency Prevention. – London: Greenwood Press. – 1993. – 450 с.

Brook J.S. Mutual attachment, personality, and drug use: Pathways from childhood to young adulthood/ Brook J.S., Whiteman M., Finch S. &Cohen P.// Genetic, Social &General Psychology Monographs. – 1998. – № 124(4). – c. 492–510

Jessor R. Protective factors in adolescent problem behavior: Moderator effects and developmental change / Jessor R., Van Den Bos J., Vanderryn J., Costa F.M. & Тurbin M.S. // Developmental Psychology. – 1995. – № 31. – c. 923–933

Dornbusch S.M. The relation of Family and School Attachment to Adolescent Deviance in Diverse Groups and Communities // Dornbusch S.M., Glasgow Erickson K., Laird J., Wong C.A. / Journal of Adolescent Research. – July 2001. – № 4, Vol.16. – c. 396–422.

Tennet T. School Non-Attendance and Delinnquency/ Tennet T. // Educational Review. – 1991. – N13. – с. 123–131

Tizard B. Fifteen Thousand Hours: A Discussion / Tizard B., Burgess T., Francis H., Goldstein H., Joung M., Hewison J. – London: University of London, Institute of Education. – 1990. – 360 с.

Phillips J. School Failure and Delinquency: Which Causes Which? / Phillips J., Kelly D.// Criminology. – 1989. – N17. – с. 231–235

Graham J. Young people and crime. Home Office Research Study 145. / Graham, J. and Bowling. – Home Office Research and Statistics Department, London: Home Office. – 1995. – 142 c.

Polk K. Schools and Delinquency / Polk K., Schaffer W. – Englewood Cliffs: N.J.Prentice Hall. – 1992. – 530 с.

Холыст Б. Криминология: основные проблемы / Пер. с польск. к.ю.н. Когана В.М. – М.: “Юридическая литература”, 1980. – 263 с.

Spionek H. Trudno?ci wychowawcze i przestкpczo?ж nieletnich / Spionek H. – Wroc?aw-Warszawa-Krakуw. – 1956. – 230 c.

Barberet R. Self-Reported Juvenile Delinquency in England and Wales, The Netherlands and Spain / Barberet R., Bowling B., Junger-Tas J., Rechea-Alberola C., Van Kesteren J., Zurawan A.// Publication Series No. 43. – Helsinki. – 2004 – 181 с.

Литвинов В.В. Предупреждение правонарушений неслвершеннолетних / Литвинов В.В. – К: “Знание”, 1980. – 48 с.