353 О.Г. ПанчакВРАХУВАННЯ СИСТЕМНИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ ЗАГАЛЬНОЮ ТА ОСОБЛИВОЮ ЧАСТИНАМИ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЙОГО ДОКТРИНАЛЬНОМУ ТЛУМАЧЕННІ

Виявлено існуючі системні (функціональні) зв’язки між Загаль­ною й Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність, що впливають на смисл їх приписів, досліджено значення цих зв’язків для тлумачення такого закону та виділено особливості їх врахування саме при здійсненні доктринального тлумачення.

Ключові слова: закон про кримінальну відповідальність, доктринальне тлумачення, системні (функціональні) зв’язки.

Постановка проблеми. Поділ закону про кримінальну відповіда­льність на частини (Загальну та Особливу) є важливим прийомом законо­давчої техніки, оскільки дозволяє, окрім іншого, максимально забезпечити економію законодавчого матеріалу. Але, тим самим, цей поділ ускладнює тлумачення приписів такого закону, адже з’ясування смислу положень будь-якої із частин без врахування приписів, що містяться в іншій частині, призведе до отримання неповних, а отже, хибних результатів.

Стан дослідження. Теоретики права та спеціалісти в галузі кримінального права, які займаються проблемами тлумачення, або взагалі не згадують про системні зв’язки між Загальною та Особливою частинами закону і їх значення для його тлумачення [1, с. 92; 2, с. 163– 164; 3, с. 380–385; 4, с. 230–231; 5, с. 73; 6, с. 179–180; 7, с. 13–14; 8, с. 43– 65], або лише зазначають про це, не виділяючи конкретних типів цих зв’язків [9, с. 200–202; 10, с. 84–85; 11, с. 135–136; 12, с. 76; 13, с. 89–90; 14, с. 102; 15, с. 313–314], або вказують лише на зв’язок норм (Особливої частини) із нормами, що містяться у Загальній частині галузі права і ніби виносять за дужки загальні положення, що стосуються всіх норм, які ре­гулюють цей рід чи вид

суспільних відносин, і в ході інтерпретації пови­нні бути включені знову в дужки, в рамки конкретної норми Особливої частини [16, с. 171]; чи й взагалі зазначають, що «не можна вважати сис­тематичним тлумаченням кримінального закону співставлення норми Особливої частини, що тлумачиться, з тими нормами Загальної частини, які в такому випадку належать до цієї норми Особливої частини», при цьому жодним чином не пояснюючи своєї позиції [17, с. 300]. Проведений огляд позицій дослідників дає можливість стверджувати, що все ще поза увагою науковців залишається значення для тлумачення закону про кри­мінальну відповідальність більшості із системних (функціональних) зв’язків між його Загальною та Особливою частинами. При цьому слід наголосити, що якщо ще про вплив Загальної частини на Особливу зга­дують, то зворотній зв’язок взагалі не розглядається.

Тому нашою метою є виявити всі існуючі системні (функціональні) зв’язки між Загальною й Особливою частинами КК України, що впливають на смисл їх приписів, та розкрити значення цих зв’язків для доктринального тлумачення цього закону. Оскільки кожна із цих частин виконує свою, від­мінну від іншої, роль, то встановимо окремо спочатку вплив Загальної час­тини на з’ясування смислу приписів Особливої частини, а тоді зворотній вплив Особливої частини на Загальну. Слід також відзначити, що нині чин­ний КК України не позбавлений окремих прикладів порушень його систем­ності, що породжують колізії між його структурними частинами [див., на­приклад, 18, с. 403–407]. Однак, вважатимемо ці недоліки лише негативни­ми винятками (які не можна допускати) із загального правила про системний характер закону про кримінальну відповідальність.

Виклад основних положень. Розглянемо спершу роль Загаль­ної частини закону про кримінальну відповідальність у тлумаченні положень його Особливої частини.

Насамперед, Загальна частина закону про кримінальну відпо­відальність в межах цього ж закону щодо його Особливої частини виконує такі функції, що впливають на її тлумачення:

обумовлює всю систему закону про кримінальну відповідаль­ність та визначає структуру Особливої частини; до того ж Загальна частина встановлює межі кримінально-правового впливу на людину, визначає найважливіші цінності, поставлені під охорону цим законом, а також їх ієрархію (ч. 1 ст. 1 КК України), покладену в основу побу­дови Особливої частини; відповідно цей зв’язок здійснюватиме зага­льний орієнтувальний вплив на тлумача;

встановлює, правда не прямо, принципи кримінального права, підкреслює зорієнтованість останнього на людину а не на державу, і це обов’язково повинно враховуватися при тлумаченні статей Особли­вої частини, особливо у випадках, коли можливе їх двояке розуміння; до того ж є більш стабільною, порівняно із Особливою частиною, що є додатково гарантією для особи, яка вчинила злочин;

містить положення, що ніби «винесені за дужки» з усіх поло­жень Особливої частини, є загальними, спільними для них всіх [19, с 148; 18, с. 408], а тому повинні враховуватися при тлумаченні їх, за поодинокими винятками, на які у ній же і вказується (наприклад, ч. 5 ст. 49; ч. 6 ст. 80 КК України). І як такі, знову ж таки, є рівною мірою для рівних суб’єктів, дозволяють уникати колізій та прогалин;

закріплює вичерпний набір ознак основних кримінально-правових понять, що не може доповнюватися будь-якою додатковою ознакою Особливою частиною, якщо на це прямо не вказується у відсильних час­тинах приписів Загальної частини, а також встановлює верхню і нижню межу покарань, за які Особлива частина не може виходити якщо це пря­мо не дозволено в Загальній, тобто Особлива частина може лише конкре­тизувати ці визначені ознаки, не доповнюючи їх. Звідси всі положення Особливої частини закону про кримінальну відповідальність повинні тлу­мачитись таким чином, щоб не порушити цього зв’язку;

визначаючи, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, наголошує на необхідності при тлумаченні статей Особливої частини з’ясовувати зміст ознак складу злочину, а не просто смисл приписів;

у статтях Загальної частини закріплено поняття суспільної не­безпеки як обов’язкової ознаки злочину, визначивши її як пріоритетну перед формальною передбаченістю ознак відповідного діяння в КК України (ч. 2 ст. 11 КК України). Таким чином Загальна частина зо­бов’язує тлумача при з’ясуванні змісту та обсягу ознак складу злочину враховувати цю матеріальну ознаку злочину, тобто в сукупності всі ознаки кожного складу злочину повинні свідчити про суспільну небез­пеку цього злочину та виражати той її характер та ступінь, що отрима­ли оцінку в санкції відповідної частини статті (статті)

Слід відзначити, що неоднаковими будуть функціональні зв’язки різних розділів (чи їх груп) Загальної частини із приписами Особливої частини, що відображатиметься і на тлумаченні. Так, при­писи Розділів І «Загальні положення» та ІІ «Закон про кримінальну відповідальність» Загальної частини (за винятком колізійних приписів) повинні враховуватися при тлумаченні всіх структурних елементів Особливої частини та систем нижчого порядку, що в неї входять. При­писи Розділів ІІІ–VІІІ Загальної частини, які умовно можна об’єднати в групу «Злочин», повинні братися до уваги при тлумаченні диспози­цій частин статей (статей) Особливої частини та приміток до них. Приписи Розділу ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності», разом із окремими приписами групи «Злочин» впливатимуть на тлума­чення частин статей Особливої частини, що передбачають спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності. Розділи Х-ХІІІ, що умовно можна об’єднати в групу під назвою «Кримінальна відповідаль­ність (форми реалізації) та судимість» і ХV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» впливатимуть на істинне з’ясування змісту санкцій частин статей (статей) Особливої частини та в окремих випадках – диспозицій (ст.ст. 388–393 КК України). Також варто зазначити, що окремі приписи (в основному з групи «Злочин» та Розділу Х «Покарання та його види») Загальної частини дуже активно впливають на тлумачення положень Особливої частини. Однак є ряд таких (напри­клад, з Розділу ХІV «Примусові заходи медичного характеру та примусо­ве лікування», окремі з групи «Кримінальна відповідальність (форми реа­лізації) та судимість»), що жодного значення для тлумачення статей Осо­бливої частини не мають. Проте, всі без винятку статті Особливої частини є зв’язаними із положеннями Загальної частини.

Більш конкретно ці функціональні зв’язки будуть проявлятися у тому, що Загальна частина визначає ряд кримінально-правових по­нять, що містяться в Особливій частині, і саме такий зміст у них потрібно вкладати при здійсненні їх тлумачення (напр., «особливо тя­жкий злочин», «умисел», «організована група», «повторність», «пере­вищення меж необхідної оборони», «штраф» тощо). Серед науковців усе більше прихильників отримує позиція про необхідність визначення в Загальній частині максимальної кількості кримінально-правових по­нять, особливо тих, що є наскрізними для закону про кримінальну від­повідальність [19, с. 107–108].

Крім того, у Загальній частині містяться положення, що до­повнюють приписи Особливої частини. Так, диспозиції частин статей (статей) Особливої частини доповнюються вказівкою у Загальній частині на окремі ознаки складів злочинів, де і визначається їх зміст (наприклад, загального об’єкта, всі ознаки загального суб’єкта, вини, а також кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак (повторності, групи осіб за попередньою змовою тощо)). На окремі ознаки складу злочину у Загальній частині міститься вказівка, опосередкована санк­цією частини статті (статті) Особливої частини (наприклад, корисли­вий мотив у злочинах, за які передбачене обов’язкове додаткове пока­рання у виді конфіскації майна). Такі приписи обов’язково повинні братися до уваги при тлумаченні всіх частин статей (статей), що закрі­плюють поняття про конкретний злочин. Також Загальна частина до­повнює диспозиції частин статей (статей) ознаками складів незакінчених злочинів та злочинів, вчинених у співучасті, які будуть юридич­ною підставою кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів. Це положення прямо випливає зі ст.ст. 16 і 29 КК України.

Доповнення санкцій частини статті (статті) Особливої частини полягає в тому, що у Загальній частині передбачаються нижні межі покарань, щодо яких в санкції частини статті Особливої частини ви­значена лише їх верхня межа; встановлюється, які із цих покарань є основними, а які додатковими; визначаються ті додаткові покарання та умови їх застосування, які не передбачені в санкції частини статті (статті) Особливої частини і можуть призначатися особі винятково або і на підставі положень Загальної частини (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України), позбавлення права обіймати певні посади або займатися пе­вною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК України)).

До того ж ряд статей Загальної частини описує конкретні ді­яння та ніби передбачає за них відповідальність, посилаючись на статті Особливої частини КК України (наприклад, ч. 6 ст. 27; ч. 3 ст. 36; ч. 2 ст. 38; ч. 5 ст. 52 КК України). Роль цих положень та їх функці­ональні зв’язки із приписами Особливої частини, що можуть впливати на їх тлумачення, як видається, не є однозначними. Їх можна розуміти: 1) як приписи, що не закріплюють нового правила, а лише дублюють або уза­гальнюють, підсумовують положення Особливої частини. Вважаємо, що в цьому випадку однозначно встановити саме такий функціональний зв’язок між цими приписами Загальної та Особливої частин неможливо через нерівнозначну роль цих частин (про що вже йшлося вище), остання з яких не може доповнювати положення першої. А також таке розуміння породжує проблему у випадках, коли ці приписи не вказують на всі статті