Особливої частини, що відповідають заданим у них умовам. Зокрема, така ситуація виникає через те, що ч. 6 ст. 27 КК України, вказуючи на ст.ст. 198 та 396, не згадує чомусь ст.ст. 209, 256, 306 КК України, які пе­редбачають юридично однорідні діяння; 2) як такі, що самостійно закріп­люють ознаки відповідних складів злочинів, санкція за вчинення яких передбачена у вказаних у них статтях Особливої частини КК України. Проте таке розуміння ролі цих приписів також породжуватиме вказану вище проблему, а, окрім того, викличе труднощі із застосуванням диспо­зицій частин відповідних статей, що передбачатимуть ще й інші ознаки, ніж вказані у Загальній частині. Адже статті Особливої частини не можуть доповнювати приписів Загальної частини іншими ознаками. До того ж такий підхід не відповідає загальній тенденції нині чинного КК України, який відмовився від закріплення лише в Загальній частині обов’язкових ознак окремих суспільно небезпечних діянь; 3) як такі, що вказують на ознаки, що є обов’язковими ознаками лише тих складів злочинів, що пе­редбачені у визначених у цих приписах статтях. Відповідно такі ознаки будуть виключатися зі змісту понять про всі інші злочини, навіть якщо вони прямо вказані в диспозиції частин статей (статей) Особливої частини КК України. Видається, що саме таке розуміння функціонального взаємо­зв’язку між відповідними приписами Загальної та Особливої частин є найбільш прийнятним, оскільки дозволяє вирішити вказані вище колізії та проблеми, відповідає ролі та функціональному призначенню кожної із частин КК України, забезпечує пріоритет положень Загальної частини над положеннями Особливої частини, а також відповідає конституційному принципу, за яким всі сумніви повинні вирішуватися на користь особи, яка вчинила злочин. Однак таких приписів, на нашу думку, законодавцеві взагалі слід уникати.

Перейдемо до з’ясування ролі Особливої частини у тлумачен­ні положень Загальної частини. Ми вже вказували, що дослідники проблем тлумачення взагалі не згадують про вплив положень Особли­вої частини закону про кримінальну відповідальність на відповідні положення Загальної частини. Однак Особлива частина здійснює та­кий вплив, виконуючи в межах закону про кримінальну відповідаль­ність свою роль. Звісно, цей вплив є менш різноманітним та значним, ніж зворотній зв’язок між частинами цього закону. Розглянемо роль Особливої частини, яка найкраще виражається у функціональних зв’язках її із Загальною частиною (її структурними елементами) і які впливатимуть на істинне тлумачення закону про кримінальну відпові­дальність.

Спершу слід наголосити, що основна функція Особливої час­тини полягає у конкретизації, наповненні чітко визначеним, реаль­ним змістом положень Загальної частини. Так, повно розкрити і зрозуміти зміст та обсяг таких понять як «готування до злочину», «за­мах на злочин», «організатор», «підбурювач» тощо можна лише щодо конкретних злочинів, залежно від способу їх описання в статтях Особ­ливої частини. Оскільки, наприклад, вчинення дій, що підпадають під ознаки готування до злочину закріплені у ч. 1 ст. 14 КК України, в окремих випадках можуть складати закінчений злочин (наприклад, ст ст. 255, 262, 263 тощо КК України), а дій, що характеризують орга­нізатора, - дії виконавця злочину (наприклад, ст.ст. 257, 258?, 260 КК України). Цю обставину обов’язково слід враховувати у тлумаченні. Однак Особлива частина не може в жодному разі доповнювати понят­тя, положення, що містяться у Загальній частині, чи встановлювати винятки з них. У разі виникнення таких ситуацій слід брати до уваги при здійсненні тлумачення положення Загальної частини

Ця визначальна роль виражається конкретніше також у таких функ­ціональних зв’язках між Особливою та Загальною частинами КК України:

Особлива частина закону про кримінальну відповідальність закріплює ознаки складу злочину, що є відмінними в різних складах, на відміну від Загальної частини, яка містить спільне для всіх складів злочинів. І саме за цими відмінними ознаками можна розмежувати різні склади злочинів між собою.

Окремі приписи Особливої частини визначають поняття, що містяться в Загальній частині, чи зміст відсильних частин приписів, закріплених в Загальній частині (наприклад, ч. 1 ст. 13; ч. 2 ст 22; ч. 6 ст. 27; ч. 2 ст. 43 і т.д. КК України) і саме так вони повинні розумітися при їх тлумаченні. Слід зазначити, що останніх в нині чинному КК України міститься значна кількість, що є позитивним явищем, оскільки забезпечує системність КК України, підкреслює взаємозв’язок його структурних час­тин та запобігає повторенням і колізіям між ними.

Існує також специфічний зв’язок між окремими статтями Розділів ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» і ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» (наприклад, ст ст. 364, 365, 368, 375 тощо КК України та статтями Загальної частини, що містять зобов’язувальні приписи для від­повідних органів держави (наприклад, тих, що містяться у Розділах ІХ, ХІ, ХІІ Загальної частини КК України). Приписи, закріплені у цих розділах Особливої частини, встановлюють відповідальність за невиконання цих зобов’язань. Відповідно, у цьому випадку положення Загальної час­тини впливатимуть на визначення змісту ознак відповідних складів зло­чинів не лише спільних для всіх складів, а й відмінних.

Висновки. Отже, проведене дослідження ще раз засвідчує необ­хідність врахування виділених вище функціональних зв’язків між Загаль­ною та Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність у його тлумаченні для отримання істинного знання про нього. Особливої ваги таке врахування набуває при здійсненні саме доктринального тлума­чення цього закону, оскільки, по-перше, ми виходимо з того, що ознакою доктринального тлумачення є пізнання смислу тексту закону про кримі­нальну відповідальність, а не лише його значення, розкриття внутрішніх, сутнісних зв’язків, властивостей, відношень цього закону, які не проявля­ються при простому прочитанні його тексту. А істинний смисл відповід­ного припису можна встановити, лише враховуючи всі його зв’язки з ін­шими об’єктами (як з тими, про які йшлося, так і з тими, що не були предметом цього дослідження), що впливають на цей смисл, тобто його, так званий, контекст; по-друге, лише при здійсненні доктринального тлу­мачення відповідного законодавчого припису тлумач обов’язково пови­нен і може враховувати всі можливі із виділених системних зв’язків цього припису із приписами, що містяться в іншій частині КК України (а також із іншими елементами, починаючи від системи найнижчого рівня в межах закону про кримінальну відповідальність і аж до його зв’язків із середо­вищем, які не були предметом цього дослідження). Суб’єкти ж теоретико-прикладного виду тлумачення не завжди будуть брати до уваги всі ці зв’язки, а будуть враховувати (де це можливо) такі, які взагалі на резуль­тат доктринального тлумачення впливати не повинні, а саме зв’язки із постановами Пленуму Верховного Суду, рішеннями вищих судових орга­нів тощо. До того ж, саме результатові тлумачення, що випливатиме із зв’язку КК України з цими зовнішніми об’єктами, вони віддадуть перева­гу перед іншими типами зв’язків у межах самого закону, що можуть його заперечувати чи коригувати. Зрозуміло, що суб’єкти нетеоретичного (бу­денного) тлумачення об’єктивно всіх цих зв’язків не будуть і не зможуть врахувати; по-третє, лише суб’єкт доктринального тлумачення може об­ґрунтувати в розгорнутому виді отриманий результат тлумачення поси­ланнями на висновки теорії систем та безпосередньо на системні зв’язки; і нарешті, по-четверте, відповідно до теорії систем, зміна одного із елемен­тів системи чи зміна його місця у системі впливає на інші елементи сис­теми і навіть може докорінно змінити цілу систему. Відповідно внесення змін хоча б до однієї із статей КК України буде впливати на інші елементи цієї системи (на їх смисл, застосування тощо), а відповідно і на всю сис­тему загалом. І саме доктринальне тлумачення, будучи динамічнішим від інших видів тлумачення і менш «прив’язаним» до попередніх висновків, першим враховує ці зміни в системі і таким чином забезпечує істинність результату тлумачення. Суб’єкти теоретико-прикладного тлумачення у таких випадках можуть чекати, наприклад, на внесення змін чи прийняття нових постанов Пленуму Верховного Суду України.

Оскільки в цьому дослідженні виділено та проаналізовано зага­льні положення про взаємовплив Загальної та Особливої частин закону про кримінальну відповідальність на тлумачення їх приписів, то вони можуть бути використані при здійсненні тлумачення окремих його положень, а також уточнені та конкретизовані.

––––––––––––––

Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Часть общая. Т. 1: лекции / Н. С. Таганцев. – М.: Наука, 1994. – 380 с.

Шаргородский М. Д. Уголовный закон / М. Д. Шаргородский // Курс уголовного права. Т. 3. – Ленинград: Юриздат. Минюста СССР, 1948. – 311 с.

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Нед­байло. – М.: Госюриздат, 1960. – 512 с.

Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение / Я.М. Брайнин. – М.: Юридическая литература, 1967. – 240 с.

Лазарев В.В. Применение советского права / В.В. Лазарев. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 200 с.

Ковалев М.И. Советское уголовное право: курс лекций. – Вып. 2: Со­ветский уголовный закон / М.И. Ковалев. – Свердловск: СвЮИ, 1974. – 227 с.

Дворников Н. Л. Системное толкование норм права: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Н. Л. Дворников. – Волгоград, 2007. – 22 с.

Смирнов А.В. Толкование норм права: учебно-практ. пособие / А.В. Смирнов, А.Г. Манукян. – М.: Проспект, 2008. – 144 с.

Шляпочников А.С. Толкование советского уголовного закона / А. С. Шляпочников. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.

Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР / А.С. Пиголкин. – М.: Госюриздат, 1962. – 167 с.

Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплекс­ного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: монографія / Ю.Л. Власов. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.

Михайлович Д.М. Толкование закона: монография / Д.М. Михай­лович. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. – 198 с.

Надежин Г.Н. Доктринальное толкование норм права: дисс. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г.Н. Надежин. – М.: РГБ, 2005. – 218 с. – (Из фондов Российской Государственной библиотеки).

Энциклопедия уголовного права. Т. 2: Уголовный закон. – СПб.: Издание проф. Малинина, 2005. – 848 с.

Черданцев А.Ф. Толкование права и договора: учеб. пособие для ву­зов / А.Ф. Черданцев. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 381 с.

Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон / Н.Д. Дурманов. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. – 320 с.

Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький ; наук . ред. В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части рос­сийского уголовного права / В.П. Коняхин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 348 с.