315 Г.З. ЯремкоБЛАНКЕТНІ ДИСПОЗИЦІЇ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ НАСЛІДКІВ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ОЗНАК ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Досліджуються особливості бланкетних диспозицій, що стосуються суспільно небезпечних наслідків та факультативних ознак об’єктивної сторони злочину (місця, часу, способу, знаряддя, засобів його вчинення): обґрунтованість їх використання, найпоширеніші лексичні прийоми відсилання до норм інших галузей права.

Ключові слова: бланкетні диспозиції, суспільно небезпечні наслідки, факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину.

Постановка проблеми. Дослідження проблеми бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України не може бути послідовним і системним, якщо не розглянути їх особливості залежно від того, до якої ознаки елемента складу злочину відноситься бланкетна відсилка. Тому важливо з’ясувати закономірності та особливості бланкетних диспозицій, що належать до суспільно небезпечних наслідків як ознаки об’єктивної сторони злочину, причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, а також до факультативних ознак об’єктивної сторони злочину – місця, часу, способу, знаряддя, засобів, обстановки його вчинення.

Водночас слід розглянути найпоширеніші лексичні прийоми відсилання до іншогалузевих норм, підстави формулювання пропози­цій, спрямованих на удосконалення КК України в частині застосування статей, що містять бланкетні диспозиції.

Стан дослідження. Доводиться констатувати, що на сьогодні в Україні нема жодного комплексного дослідження, присвяченого питанням бланкетних диспозицій кримінально-правових норм, що містять заборону.

Питання ж бланкетних диспозицій щодо вказаних ознак об’єктивної сторони залиш

ається взагалі недослідженим. Наукові доробки в даному напрямку зводяться лише до констатації бланкет­ного характеру диспозицій статей певного розділу, в окремих випад­ках – до обґрунтованості (доцільності) чи необґрунтованості їх вико­ристання (наприклад, В.І. Борисов, О.О. Пащенко [1, с. 29], С.Б. Гавриш [2, с. 7], М.І. Галюкова [3, с. 257], А.В. Ігнатенко [4, с. 161–162], С.Я. Лихова [5], В.А. Мисливий [6, с. 150], В.О. Навроцький [7; 15]). А це ще раз підтверджує актуальність такого аналітичного екскурсу.

Виклад основних положень. Першими розглянемо особливості бланкетних диспозицій, що відносяться до суспільно небезпечних нас­лідків як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Суспільно не­безпечні наслідки – це шкода, заподіяна конкретним суспільно небез­печним діянням, а так само створення загрози заподіяння такої шкоди. При цьому така шкода поділяється на фізичну, майнову, моральну, політичну, організаційну та комбіновану [8, с. 238]. З огляду на те, що зміст суспільно небезпечних наслідків становить шкода, яка прямо передбачена лише у диспозиціях статей, де йдеться про злочини з ма­теріальним складом, стає зрозумілим, чому бланкетні диспозиції щодо цієї ознаки малопоширені.

Принагідно зазначимо, що рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 р. № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), яке розкриває правову природу бланкет-них диспозицій, відноситься саме до суспільно небезпечних наслідків [9]. Так, у КК 1960 р. примітка до ст. 81 вказувала, зокрема, що роз­крадання визнається вчиненим у великих розмірах, якщо воно скоєно однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів пере­вищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодав­ством України (абзац другий), а в особливо великих розмірах — якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, що в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановленої законодавством (абзац третій). Очевидне пряме посилання на законодавство. А тому Конституційний Суд України і відніс вказану диспозицію до бланкетної. У КК України 2001 р. анало­гічна примітка до ст. 185 пов’язує розмір шкоди з відповідним кратним розміром неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Жодного посилання немає, однак необхідність звернення до нормативних при­писів, що є поза кримінальним законом, для з’ясування точної величи­ни неоподатковуваних мінімумів доходів громадян цілком очевидна. А тому в цій ситуації йдеться про субсидіарне застосування іншогалузевих норм.

Загалом у чинному КК України є лише дві статті – 212 і 212-1, примітки до яких в частині визначення шкоди пов’язують її розмір з відповідним кратною величиною встановлених законодавством не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212) та встановле­них законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тут лег­ко помітне використання різних термінів, які, що головне, допускають різний рівень бланкетності. Така ситуація, звичайно, лише вносить у КК України правозастосовні проблеми, яких можна було б уникнути. В інших же аналогічних примітках - жодного посилання немає (прим. 2-4 до ст. 185, прим. до ст. 188-1, прим. до ст. 192, прим. до ст. 197-1, прим. до ст. 199, прим. до ст. 201 КК України тощо). Видається, така ситуація неприпустима, неправильно ставити бланкетний характер диспозиції статті кримінального закону в залежність від уподобань, смаків, лексичного стилю того, хто писав цю норму. Там, де це мож­ливо, диспозиція повинна бути викладена описово, що, звичайно, не позбавляє необхідності звернення до іншогалузевих норм субсидіарно. Бланкетний характер диспозиції повинен бути обґрунтований, застосо­вуватися лише там, де описати ознаки складу злочину, в силу чисель­ності регулюючого нормативного матеріалу, неможливо і недоцільно. Слушно вказує О.О. Дудуров, що вирішення проблеми бланкетності у кримінальному праві лежить, зокрема, у площині вдосконалення КК -збільшення питомої ваги описового елемента в описово-бланкетних диспозиціях норм КК [10, с 260].

Бланкетним способом викладено і вказівку на суспільно не­безпечні наслідки в ч. 1 ст. 361 КК України. Це диспозиція статті пе­редбачає відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого поряд­ку її маршрутизації.

Порушення встановленого порядку маршрутизації інформації між телекомунікаційними мережами як один з альтернативних наслід­ків - це «здійснення її передавання з порушенням порядку встановле­ного нормативно-правовими актами Національної комісії з питань ре­гулювання електрозв’язку порядку спрямування (маршрутизації) трафіка» [11, с 1160]. Тобто фактично це порушення послідовності з’єднання точок взаємоз’єднання між кінцевими абонентами мережі електрозв’язку, яка повинна відповідати Правилам взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж загального користування, що затверджені рішенням Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 8 грудня 2005 р. № 155.

Наведені бланкетні диспозиції, що відносяться до суспільно не­безпечних наслідків, є поодинокими і, врешті, навряд чи обґрунтовані.

Щодо причинного зв’язку, то будучи об’єктивним зв’язком між явищами, коли одне з них породжує інше, він текстуально, як правило, в диспозиції не відображений, і в жодному випадку не може носити бланкетного характеру.

В частині факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину), то вони можуть набувати обов’язкового характеру лише як­що прямо вказані у диспозиції статті. У зв’язку з цим, стає зрозуміло, чому бланкетні диспозиції щодо цих ознак зустрічаються рідко. В КК України є лише поодинокі випадки бланкетного викладу місця, спосо­бу та обстановки вчинення злочину. Так, ч. 3 ст. 197-1 КК України пе­редбачає самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці. Очевидно, що місцем вчинення злочину є самовільно зайнята ділянка. А.А. Стрижевська вказує, що самовільне зайняття земельної ділянки може мати місце у випадку порушення встановленого порядку та підстав набуття права власності на земельні ділянки [12, с. 555]. Однак, видається, що самовільний характер має місце у випадку пору­шення підстав та порядку набуття й інших прав на земельну ділянку, не лише власності (наприклад, користування, земельного сервітуту, емфітевзису). Офіційне розуміння самовільного зайняття земельних ділянок міститься у ч. 13 ст. 1 Закону України «Про державний конт­роль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р. [13]. Вказується, що таким є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовува­ти земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Щодо способу вчинення злочину – то мають місце, зокрема, такі бланкетні вказівки на:

- Незаконний характер способу вчинення злочину (наприклад, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 373 КК України). Так, ч. 3 ст. 190 КК України перед­бачає відповідальність, зокрема, і за шахрайство, вчинене шляхом не­законних операцій з використанням електронно-обчислювальної техні­ки. Зрозуміло, що в основі таких незаконних операцій – обман або зло­вживання довірою. «Обман при вчиненні цього злочину може виразитися у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винно­му будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформа­ції, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих система. Зло­вживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього» [11, с 489-490]. Якщо порядок доступу до інформації, що міститься в електронно-обчислювальній машині (комп’ютері), автома­тизованій системі, комп’ютерній мережі визначаються як законодав­чими, так і локальними нормативними актами, то в частині визначення права осіб на доступ до інформації - необхідним є звернення, як пра­вило, до локальних нормативних актів. Натомість, ч. 1 ст. 373 КК України вказує на примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство. Ч. 3 ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. [14] вказує, що забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом на­сильства, погроз та інших незаконних заходів. Фактично це означає вчинення дій, які заборонені законодавством, «самі по собі становлять злочин чи дисциплінарний проступок» [15, с 22].

- Несанкціонований характер способу вчинення злочину (на­ приклад, ч. 11 ст. 158 КК України). Так, ч. 11 ст. 158 КК України, зокрема, передбачає відповідальність за втручання в роботу Державного реєстру виборців, внесення неправдивих відомостей до бази даних вчинене особою шляхом несанкціонованого доступу до бази даних Державного реєстру виборців. Закон України «Про Державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 р. чітко встановлює порядок реалізації права виборця звернутися із письмовим запитом до органу ведення Реєстру в Україні щодо змісту його особистих персональних даних у Реєстрі, а також з письмовим запитом щодо надання за вказаною у за­питі виборчою адресою інформації про кількість виборців (без зазна­чення їх персональних даних), внесених до Реєстру, які мають цю ви­борчу адресу, або про відсутність записів у Реєстрі з такою виборчою адресою; за назвою села, селища, міста, району в місті, іноземної краї­ни - інформації про кількість виборців у зазначеному селі, селищі, міс­ті, районі в місті, іноземній країні тощо [16]. Власне, доступ таких осіб поза встановленою процедурою є несанкціонованим.