414 І . В. ШимончукЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ, ТА ЙОГО РОЛЬ У ДОСЯГНЕННІ ЦІЛЕЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Розглянуто інститут звільнення від відбування покарання вагі­тних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, проаналізовано пра­вові, соціальні, моральні аспекти та особливості застосування цього інституту, визначено його місце серед інших інститутів криміналь­ного права, досліджено його роль і значення у досягненні цілей кримі­нальної відповідальності і покарання.

Ключові слова: покарання, кримінальна відповідальність, відбування покарання, звільнення від покарання, установа вико­нання покарань, позбавлення волі, мета покарання, цілі криміналь­ної відповідальності.

Постановка проблеми. Як свідчить статистика, станом на 1 березня 2009 р. в Україні 6300 жінок відбували покарання в установах виконання покарань (далі – УВП), 15,6% з яких мали дітей віком до шести років (це майже кожна шоста засуджена). У 9% засуджених жінок діти перебувають у будинках інтернатах. Однією з найбільш вразливих груп засуджених жінок є матері з дітьми, які перебувають у місцях позбавлення волі. Такі жінки відбувають покарання в двох виправних колоніях (Чернігівській № 44 та Чорноморській № 74), при яких функціонують будинки дитини. Протягом 2008 р. через ці будинки дитини пройшло 95 немовлят, народжених засудженими жінками. Станом на 1 січня 2008 р. на обліку кримінально-виконавчої інспекції (КВІ) перебувало 15497 осіб жіночої статі, і лише 287 з них були звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України. Як видно із цієї статистики, суд застосовує звільнення від відбування покарання щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей досить рідко [1].

Конституцією України

(ст. 51) проголошено, що дитинство і материнство охороняється державою. Одним із засобів реалізації такого положення є інститут звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, що закріплений у КК, КПК та КВК України. З огляду на це та з метою обґрунтування заходів, спрямованих на подолання зазначеної проблеми, вибрана тема дослідження є досить актуальною.

Досліджуваний нами інститут звільнення від відбування пока-рання тісно пов’язаний із Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007–2009 рр., схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767; Указом Президента України від 25 квітня 2001 р. за № 283/2001 «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»; державною Програмою з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834; Українсько-Швейцарським проектом «Жінки, матері та діти в ув’язненні», що підписаний урядами цих країн 18 грудня 2007 р.

Наша мета – розглянути теоретичні і практичні проблеми інституту звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, проаналізувати позиції науковців щодо визначення його ролі у забезпеченні цілей кримінальної відповідальності, запропонувати обґрунтовані висновки і рекомендації щодо його ефективної реалізації.

Стан дослідження. Проблемі звільнення від кримінальної від­повідальності та покарання, а також відтермінуванню виконання виро­ку приділили увагу чимало сучасних українських, російських науко­вців. Не оминали її ще й радянські правознавців. З позиції криміналь­ного права її висвітлювали І.М. Гальперін, М.А. Гельфер, О.А. Горяйнова, В. Іванов, М.А. Єфімов, Х.Х. Кадарі, І.І. Карпець, Г.А. Кригер, Е.А. Саркісова, В.В. Скибицький, Ю.М. Ткачевський, М.І. Якубович, СІ. Зельдов, І.А. Тарханов, С.Н. Сарацин, В.А. Ломако, О.О. Житний, О.О. Книженко та ін. Однак, у їх публікаціях лише частково заторкнуто аспекти звільнення жінок від покарання, оскільки здебільшого роз­глядався інститут звільнення від покарання, його відбування або від відповідальності загалом. Проблемі жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності присвячено дисертаційну роботу В.О. Меркулової, але в ній інститут звільнення жінки від відбування покарання не є ос­новним предметом дослідження і охарактеризований лише в загальних рисах [2, с 305].

Виклад основних положень. Кожен етап формування і розвит­ку інститутів кримінального права тісно пов’язаний з соціальними, економічними, політичними умовами історичного розвитку держави, станом правопорядку і боротьби зі злочинністю. Тому, як наслідок, основою правової ідеї будь-якого кримінально-правового інституту є відображення загальних явищ, характерних для того чи іншого істори­чного періоду державного і суспільного життя.

В сучасних історичних умовах, коли відбувається реформу­вання судової системи, кримінально-виконавчої політики в Україні та загалом кримінально-правової системи, особливого значення на­бувають соціально-правові проблеми материнства і дитинства. Над­звичайно важливо, щоб вирішення таких проблем здійснювалося відповідно до прогресивних міжнародних норм і стандартів та в умовах дотримання принципів законності, демократизму, справед­ливості, гуманізму. Хоча варто зазначити, що в суспільстві ще по­ширені погляди, спрямовані на посилення суворості кримінальних покарань, як способу боротьби зі злочинністю. Вважаємо їх нічим не виправданою ілюзією. Історії відомо багато прикладів, коли держави намагались посилити свої каральні функції за рахунок кримінальних покарань, але це не давало позитивних результатів, в тому числі зокрема не рівень злочинності.

Ми переконані, що неможливо за рахунок лише суворих кримі­нальних покарань зменшити рівень злочинності. Для цього необхідні насамперед економічні і соціальні реформи, бо саме від їх ефективності залежить добробут населення і правопорядок у державі. Крім того, важливим аспектом у цій сфері є стан духовного й морального розвитку суспільства. Як вірно підмітив В.І. Шакун, на рівень злочинності значною мірою впливає саме моральність суспільства [3, с. 8].

Особливо невиправданою є така кримінальна суворість стосовно засуджених жінок. Усвідомивши це, світова спільнота йде шляхом суттєвого забезпечення законності прав, свобод та інтересів усіх жінок-злочинниць, особливо вагітних та тих, які мають малолітніх дітей.

У цій сфері цікавий досвід нагромаджено у Німеччині, Фінляндії, Данії, Ірландії та інших європейських країнах. Так, у Німеччині створено тюремні заклади для матері і дитини, або при установах відбування покарань (наприклад, у м. Айхах) діють окремі відділення для матері і дитини. Особливістю таких закладів є те, що кожній засудженій жінці з дитиною надається окрема кімната загальною площею 20 кв. м. При таких закладах існують також дитячий садок (яслі), місця для прогулянок дітей тощо. Кримінально-виконавче право Німеччини у такий спосіб намагається забезпечити насамперед інтереси дитини. Тому на установи виконання покарань Німеччини покладається обов’язок організовувати роботу так, щоб діти не зазнавали жодних моральних, психологічних, фізичних страждань, через те, що вони відбувають покарання разом з матерями [4, с. 115].

У Фінляндії при жіночих установах виконання покарань також створюють спеціальні відділення для матері і дитини. До речі, що персонал таких відділень повинен мати спеціальну кваліфікацію, яка дозволяє працювати з малолітніми дітьми. Навіть, якщо жінка засуджена до відбування покарання в одиночній камері, її не розлучають з дитиною.

У Данії засуджена до позбавлення волі жінка також може утримуватися в камері разом із своєю дитиною. Те, що таке правило може застосовуватись до засуджених чоловіків, які я к і жінки, мо-жуть утримуватись разом із своїми дітьми і до досягнення ними трирічного віку.

А ось законодавство Ірландії, навпаки, не дозволяє спільного відбування покарання засудженої жінки з дитиною. Там таку жінку звільняють достроково. І лише у випадках, коли цього неможливо зробити, дитину можуть залишити із засудженою матір’ю лише до досягнення нею дев’ятимісячного віку [12, с. 116–118].

До речі, у країнах Європи жінки з дітьми після звільнення не відчувають типових для України матеріальних труднощів, як наслідок свого засудження, оскільки їх матеріальне забезпечення в разі необ­хідності бере на себе держава.

Звичайно, слід дбати про поліпшення умов утримання засудже­них жінок в Україні, беручи за приклад досвід європейських країн. Почати можна, наприклад, із медичного забезпечення установ вико­нання покарань. Адже не секрет, що в таких установах поширеними є різні інфекційні захворювання, що створює реальну загрозу для здоров’я дітей, які утримуються в цих установах разом зі своїми матерями.

Наступним важливим кроком є створення умов для спільного проживання засудженої матері і дитини, а саме: йдеться не про виді­лення окремої кімнати, але бодай нормальної камери, де були б елеме­нтарні умови для проживання жінки і її малолітньої дитини.

Слід також адаптувати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань до умов спільного проживання матерів з дітьми.

Як бачимо, проблема спільного проживання засуджених жінок і їх дітей має багато аспектів. На реалізацію різних заходів потрібні знач­них кошти, а це ще раз свідчить на користь розширення застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, що знову ж таки сприятиме не лише зміцненню родинних зв’язків засудженої, зменшить кількість засуджених жінок в установах виконання покарань, а й дасть державі можливість зекономити кошти державного бюджету на їх утримання в умовах ізоляції.

Досліджуваний нами інститут звільнення від відбування пока­рання має важливе значення для досягнення цілей кримінальної відпо­відальності і покарання, як різновиду юридичної відповідальності. Ін­коли в теорії кримінального права цілі кримінальної відповідальності ототожнюють з цілями покарання [5, c. 194].

Але покарання - це лише частина кримінальної відповідальнос­ті. Поняття кримінальної відповідальності значно ширше, ніж пока­рання, тому й має і більше коло цілей. Так, цілями кримінальної відпо­відальності є: формування у суспільстві поваги до закону; забезпечен­ня правомірної поведінки; становлення системи кримінально-правової профілактики; закріплення у свідомості осіб, які вчинили злочин, антикриміногенних поглядів, переконань; забезпечення правопорядку в державі тощо. Цілі, поставлені перед кримінальною відповідальністю, покликані регулювати суспільні відносини, що складаються в державі. Таке регулювання відбувається не лише за рахунок заборонних норм, а й норм, що мають заохочувальний характер. До них, зокрема, належить і інститут звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей.

Іншими важливими цілями кримінальної відповідальності, які уже збігаються з цілями кримінального покарання, є відновлення соціальної справедливості, попередження вчинення злочинів (загальна та індивідуальна превенція), виправлення засуджених тощо. Вважаємо, що досягнення цілей виправлення і перевиховання засуджених можливе, якщо цими засудженими є вагітні жінки і жінки, які мають малолітніх дітей. Виправити означає змінити установки, цінності засудженої особи. А в жінки під час вагітності, або коли вона виховує дитину, піклується про неї, однозначно відбувається переосмислення цінностей. В такий період життя жінки замість застосування каральних заходів, до неї слід проявити гуманне ставлення і турботу, звільнити її від відбування покарання і надати їй реальний шанс жити нормальним життя, виховувати дитину без ізоляції від суспільства. Звичайно, не йдеться про всіх засуджених, але якщо таку можливість матимуть навіть кілька десятків, то і не слід вважати суттєвим аргументом на користь розширення сфери застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей.