Ще одна ціль кримінальної відповідальності – відновлення соціальної справедливості. Така мета прямо не закріплена в чинному КК України, однак вона логічно випливає з його норм та основних завдань. Відновлення соціальної справедливості може досягатися шляхом застосування різних заходів кримінально-правового впливу, в тому числі і інституту звільнення від покарання і його відбування. Ця ціль кримінальної відповідальності покликана зберігати баланс інтересів потерпілого, суспільства, держави і злочинця. Шляхом застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, відновлення соціальної справедливості відбувається щодо засудженої жінки, бо покарання щодо неї реально не виконується. Але ця ціль проявляється і щодо потерпілого, суспільства, держави, бо відбувається осуд винної у вчиненні злочину, виноситься обвинувальний вирок, призначається конкретне покарання і в такий спосіб відбувається певне моральне задоволення потерпілого.

Значення інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, полягає ще й у тому, що за його допомогою держава намагається задовольнити передусім інтереси дитини. Станом на 1 березня 2009 р. у будинках дитини перебувало 57 дітей [1]. Ці цифри говорять нам зовсім ці малі діти змушені відбувати покарання разом зі своїми матерями, а розширення сфери застосування досліджуваного нами інституту дало б можливість їм рости і виховуватися у нормальному середовищі.

Завдяки інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд дає можливість жінці, що вчинила злочин, можливість виправитися без ізоляції від суспільс­тва, та інших реальних обмежень, характерних для позбавлення волі. Жінка може піклуватися про свою дитину, займатися її вихованням постійно, а не у виділені для цього години, як це характерно для уста­нов відбування покарань.

Особливого значення набуває інститут звільнення від відбуван­ня покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, на фоні проблем, типових для установ виконання покарань. Це, напри­клад, неналежне медичне забезпечення і антисанітарія, соціально-психологічна напруга, конфліктність, що часто спостерігається у жіно­чих колоніях. Усе це, без сумніву, має вплив на вагітних жінок, жінок, які годують дітей груддю, самих дітей, які перебувають в будинках дитини при колоніях [2, с 222].

Для самої жінки, для суспільства і держави важливим та особ­ливо цінним є фізичне і моральне здоров’я дитини. Тому краще, щоб дитина народилася поза установою виконання покарань, тим самим, не створюючи жодних зв’язків з цією установою. З такої позиції чітко видно, що інститут звільнення від відбування покарання вагітних жі­нок і жінок, які мають малолітніх дітей, сприяє побудові здорового соціального фундаменту для майбутнього життя дитини. Таким чином, завдяки цьому інституту, закон ставить інтереси дитини, її виховання, нормальні умови життя для вагітної жінки вище, ніж негайне виконан­ня покарання, і навіть вище, ніж реалізацію цілей кримінальної відпо­відальності. У такий спосіб законодавець дбає про майбутнє дитини, нормальний розвиток якої, може постраждати через відбування її ма­тір’ю покарання.

Ще одним аргументом, який підтверджує виняткове значення цього інституту, є той факт, що в малолітньому віці особливо важли­вим є материнське виховання, тому що саме в цей період відбувається становлення моральної самосвідомості дитини.

На сьогодні психологічна наука має чимало даних про особли­вості росту малолітніх дітей. Так, надзвичайно негативно на психіку дитини у віці від восьми місяців до 14 років впливає відсутність мате­ринської турботи і виховання. Для дітей позбавлених материнської опіки характерні грубість, злопам’ятство, егоїзм, скритність, жорстокість, байдужість, відсутність власної волі. У таких дітей спостерігається несформованість моральних якостей, низький рівень самокритики, підвищена емоційна збудливість, агресія та інші негативні прояви [6, с. 76]. Тому слід визнати слушним твердження П.К. Гаджира-мазанової, що діти, матері яких засуджені до позбавлення волі, в майбутньому також будуть схильні до вчинення злочинів і за певних несприятливих для них обставин, повторять долю своїх матерів і самі потраплять до установ виконання покарань [7, с. 39].

До речі, перебування жінки в ізоляції, як правило, призводить до руйнування її колишнього життя: чоловіки розлучаються з ними, їх діти потрапляють до сиротинців, або, що ще гірше, - на вулицю. Статистика свідчить, що в результаті засудження жінки частіше, ніж чоловіки втрачають сім’ї і соціальні зв’язки (75% жінок, засуджених до позбавлення волі, не мають рідних, або не підтримують з ними стосунків). Втрата зв’язків з рідними негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості. Після тривалого терміну ув’язнення жінка фактично втрачає можливість повернутися до нормального життя в суспільстві, яке, крім того, ставиться до неї вороже і підозріло. Без сумніву, засудженій жінці, сім’я якої розпалася, значно важче адаптуватися до життя після звільнення. Потрапляючи в нові умови і нове соціальне середовище, звільнені жінки стикаються зі специфічними труднощами, подолати які вони не завжди в змозі і психологічно готові. Часто ситуація ускладнюється негативним ставленням до них оточення, що може призвести до нервових зривів і звичайно позначитися на вихованні дітей.

Відбуваючи покарання в умовах ізоляції, жінка отримує також глибоку психологічну травму і, як наслідок, в суспільство повертається морально нездорова жінка, якій важко адаптуватися до умов життя «на волі». У жінок, які відбули покарання у виді позбавлення волі, часто спостерігають відсутність почуття власної гідності, честі, деякі з них взагалі вважають себе неповноцінними. Такі жінки намагаються знайти підтримку і розуміння серед інших осіб, які також відбували покарання [2, с. 234]. Усе це, як правило, знову повертає жінку на шлях злочинності.

Висновки. Роль і значення інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, варто зупинитись на наступних аспектах: по-перше, полягає у тому, що акумулює соціальну потребу, яка відображає інтереси держави і суспільства; по-друге, в його основі лежить рівень соціально-економічного розвитку, характер суспільних відносин, загальноправові і галузеві принципи кримінально і кримінально-виконавчого права; по-третє, що він сприяє індивідуалізації кримінально-правового впливу та зміцнен­ню авторитету державної та судової влади; по-четверте, що його засто­сування економічно вигідне, хоча, зрозуміло, економічна доцільність тут не головне; по-п’яте, що він застерігає від негативного впливу на формування особистості дитини, її психологічних якостей та емоцій­ного стану факту тримання ізоляції від матері.

Отже, завдяки застосуванню цього інституту досягаються не лише спеціальні самостійні цілі кримінальної відповідальності, а й регулюються загалом суспільні відносини, що складаються між ма­тір’ю і дитиною, жінкою і державою, тобто досягаються загально-правові цілі регулювання суспільних відносин і забезпечення правопо­рядку в державі.

З метою ефективного застосування цього інституту пропонуємо: а) розширити перелік злочинів, щодо яких допускатиметься таке звіль­нення, шляхом уточнення, що такими злочинами не можуть бути тяжкі і особливо тяжкі злочини, що посягають на життя і здоров’я людини, для чого слід внести відповідні зміни у ч. 1 ст. 79 і ч. 1 ст. 83 КК Укра­їни; б) виключити обов’язкову вимогу ч. 2 ст. 83 КК України про згоду родичів на спільне проживання із засудженою, або про підтвердження такою засудженою самостійних можливостей на виховання дитини, оскільки це зрештою, дасть можливість звільнитися в порядку ст. 83 КК і тим жінкам, які не мають родин, або втратили їх в результаті за­судження; у такий спосіб буде створено одну із гарантій реалізації принципу рівності усіх перед законом; в) урівняти строк залежно від віку дитини, на який жінка звільняється від відбування покарання, шляхом внесення відповідних зміни до ч. 1 ст. 83 КК України, де вка­зати, що така відстрочка надається до досягнення дитиною не триріч­ного віку, а семирічного, як це визначено у ст. 79 КК України; г) узгодити положення ст.ст. 79 і 80 КК України, шляхом внесення доповнення до ст. 79 КК, вказавши, що передбачений іспитовий строк не може перевищувати строків давності виконання обвинувального вироку, передбачених ст. 80 КК України.

–––––––––––

Офіційні статистичні дані Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань. [Електронний ресурс]. Режим доступу: //http: //www.kvs.gov.ua/punish/control/.

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.О. Мерку-лова. – К., 2003. –366 с.

Шакун В.І. Громадянське суспільство: моральність і злочинність / В.І. Шакун // Юридичний вісник України. – 2002. – 23 березня. – С. 8–10.

Женские исправительные уч р е ж д е н и я : время реформ. – М., 2001. – 236 с.

Курс уголовного права. Общая часть / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – Т. 1. Учение о преступлении. – 405 с.

Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних: генезис и ранняя профилактика / А.И. Миллер; отв. ред. А.Л. Светлов. – К., 1985. – 198 с.

Гаджирамазанова П.К. Отсрочка отбывания наказания беременным женщинам и женщинам, имеющим малолетних детей: уголовно-правовые, уголовно-исполнительные и криминологические проблемы: дис. на соискание уч. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / П.К. Гаджирамазанова. – Махач-кала, 2002. – 163 с.