232 О.В. АвраменкоВРАХУВАННЯ СТАНУ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ

З’ясовується врахування стану сильного душевного хвилювання при призначенні судом покарання; на думку автора, емоційний стан особи під час вчинення злочину має істотний вплив на обрання судом виду та строку покарання.

Ключові слова: призначення покарання, стан сильного душевного хвилювання, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання.

Постановка проблеми. У вітчизняному кримінальному праві протягом тривалого часу законодавець надає різного кримінально-правового значення емоційним станам особи, які впливають на її здатність усвідомлювати свої діяння та/або керувати ними. Це кримінально-правове значення здебільшого проявляється в тому, що емоційні стани, які зменшують здатність особи усвідомлювати свої діяння та/або керувати ними, враховуються як обставина, що пом’якшує кримінальну відповідальність особи і на рівні її диференціації, і на рівні її індивідуалізації. Особливого значення факту перебування особи, яка вчинила діяння у стані сильного душевного хвилювання, законодавець надає у двох випадках: при кримінально-правовій оцінці вчиненого особою у такому стані діяння (кримінально-правовій кваліфікації) та при призначенні особі, яка вчинила злочин у такому стані, покарання. В інших випадках (при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності, про звільнення від покарання, його відбування чи подальшого відбування тощо) самостійного кримінально-правового значення стан сильного душевного хвилювання не набуває, він може враховуватись при характеристиці особи та/чи ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Стан дослідження. Незважаючи на те, що поняття стан сильного душевного хвилювання застосовується у кримінальному законодавстві вже пона

д сто років, з’ясування питання призначення покарання за злочини вчинені у стані сильного душевного хвилювання, за чинним КК України, були і є предметом наукових дискусій. У кримінальному праві проблеми кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, досліджувалися на дисертаційному та монографічному рівні, зокрема А.В. Байловим, В.М. Бурдіним, М.І. Дубиніною, Л.А. Остапенко, Б.В. Сидоровим, О.Д. Сітковською та ін. Ряд питань розглядався поверхово або взагалі оминався, а тому проблеми кримінальної відповідальності за ці злочини не знайшли належного відображення в юридичній літературі.

Питання врахування стану сильного душевного хвилювання при призначенні покарання привертало увагу багатьох вчених-криміналістів. Окремі аспекти трактуються науковцями неоднозначно, що зумовило існування широкого спектру позицій у коментуванні й проблемі врахування вказаного стану при призначенні судами покарання. Виходячи із аналітичного осмислення позицій, висловлених у низці публікацій, нашою метою є визначення врахування стану сильного душевного хвилювання при призначенні покарання.

Виклад основних положень. Дослідження питання про врахування стану сильного душевного хвилювання при призначенні покарання передбачає насамперед проведення узагальнення кримінальних справ, розглянутих судами України, про злочини відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст. 116, 123 КК України. Перш ніж перейти до такого узагальнення слід відзначити, що, за даними офіційної статистики, судами України розглядається близько 100 таких кримінальних справ щороку. За останні три роки статистичні показники такі: у 2005 р. судами України було розглянуто 71 кримінальну справу про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, та 45 справ про умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що становить відповідно 61 та 39% від загальної кількості таких справ. У 2006 р. було розглянуто 63 кримінальні справи про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання та 31 справа про умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, тобто відповідно 67 та 33% від загальної кількості таких справ.

Зрозуміло, що немає змоги ознайомитися з матеріалами всіх цих справ. Нами опрацьовано матеріали 62 кримінальних справ про злочини, відповідальність за вчинення яких передбачено ст.ст. 116, 123 КК, розглянутих судами Львівської, Рівненської, Волинської областей, за якими судами постановлено обвинувальні вироки, та всі матеріали стосовно справ цієї категорії, внесені до Єдиного реєстру судових рішень України. Серед опрацьованих нами кримінальних справ 41 – про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, та 21 – про умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що відповідно становить 66 та 34% від загальної кількості досліджених справ. Тобто співвідношення справ про умисне вбивство та тяжке тілесне ушкодження, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, стосовно загальної кількості опрацьованих нами кримінальних справ вищевказаної категорії, близьке до співвідношення цих злочинів за офіційною статистикою. Тому вважаємо, що узагальнення цих матеріалів дозволить зробити обґрунтовані висновки щодо основних тенденцій вирішення судами України кримінальних справ цієї категорії, які матимуть високий ступінь достовірності.

Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду питання про врахування стану сильного душевного хвилювання при призначенні покарання, вважаємо за доцільне визначити, чи стосовно всіх осіб із проаналізованих нами кримінальних справ застосовується кримінальна відповідальність. Тобто спочатку ми вирішили з’ясувати, чи застосовується судами стосовно аналізованого виду злочинів звільнення від кримінальної відповідальності.

Поняття цього кримінально-правового інституту Пленум Верховного Суду України визначає як відмову держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України, у порядку, встановленому КПК України. При цьому ним же наголошується, що закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК та за наявності визначених у законі правових підстав.

Нами не було знайдено жодного випадку, коли судом до особи, винної у вчиненні злочину, застосовувався б інститут звільнення від кримінальної відповідальності, хоча перешкод у його застосуванні немає. Так, злочин, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 116 КК «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», є злочином середньої тяжкості, а тому за його вчинення особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за наявності підстав, визначених ст.ст. 47, 48, 49 КК.

Відповідно злочин, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 123 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання», є злочином невеликої тяжкості, а отже, за його вчинення особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за наявності підстав, визначених ст.ст. 45–49 КК України. Проте і стосовно цього злочину нами не знайдено випадків звільнення осіб, які вчинили такий злочин, від кримінальної відповідальності.

Таким чином, можна зробити висновок, що суди України, як правило, не застосовують звільнення від кримінальної відповідальності за ці злочини або ж застосовують його вкрай рідко.

Стосовно ж застосування кримінальної відповідальності, то ми виходимо з того, що кримінальна відповідальність, як одна з форм реалізації охоронюваних кримінально-правових відносин, може мати чотири форми: 1) осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання; 2) осуду з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 3) осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 4) осуду без призначення покарання [1, с. 5].

Застосування цих форм кримінальної відповідальності на основі узагальнення вивчених кримінальних справ дозволяє зробити такі висновки.

Кримінальна відповідальність у формі осуду без призначення покарання як і інститут звільнення від кримінальної відповідальності або не застосовується судами взагалі (нами не знайдено жодного такого вироку), або ж застосовується вкрай рідко.

Кримінальна відповідальність у формі осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання судами застосовується. Її застосування спостерігається у близько 11% випадків (7 справ) розгляду досліджуваної категорії справ. Проте таке звільнення від покарання застосовувалось лише з однієї підстави – на підставі закону України «Про амністію».

Осуд з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання як форма застосування кримінальної відповідальності за злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст. 116, 123 КК, застосовувався судами України приблизно у 42% випадків (26 справ). Таке звільнення відбувалося на підставі ст.ст. 75, 79 КК.

Проте найчастіше застосовувалась кримінальна відповідальність у формі осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання у 47% випадків (29 справ). Отже, суди України за злочини, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, найчастіше застосовують кримінальну відповідальність у формі осуду з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання та осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання (разом 89%).

Узагальнюючи вищенаведене та враховуючи те, що призначення покарання є обов’язковим елементом трьох вищезазначених форм кримінальної відповідальності і саме ці форми кримінальної відповідальності здебільшого застосовуються судами України при розгляді справ про злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст. 116, 123 КК, можна констатувати, що за вчинення таких злочинів судами, як правило, покарання призначається. Проте важливим є з’ясування питання, яке ж покарання призначається таким особам, який його вид та строк.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України) передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той ж строк. Із проаналізованих нами вироків (41 справа) у 100% випадків застосовували покарання, визначені санкцією. При чому приблизно у 83% випадків (34 справи) застосовувалося покарання у виді позбавлення волі на певний строк і відповідно лише у 17% (7 справ) у виді обмеження волі.

За строками покарання у виді позбавлення волі спостерігається така картина: до максимального покарання (5 років позбавлення волі) засуджена лише одна особа (2,4%). Проте такого покарання особа реально не відбувала, а на підставі закону України «Про амністію» вона була безумовно звільнена від його відбування. Таким чином, постає питання про доцільність призначення такого покарання. З аналізованих нами вироків суду до покарання у виді позбавлення волі на строк від 4-х років включно до 5-ти років було засуджено всього 4 осіб (9,8%); від 3-х років включно до 4-х років – 7 осіб (17%); від 2-х років включно до 3-х років – 24 особи (59%); менше 2-х років – 5 осіб (12,2%). Причому найчастіше судами України застосовувалось покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Застосування ж покарання у виді обмеження волі характеризується такими показниками: до покарання у виді обмеження волі на строк до 5-ти років було засуджено лише одну особу (14%); від 3-х років включно до 4-х років – дві особи (29%); від 2-х років включно до 3-х років – жодна особа (0%); менше 2-х років – 4 особи (57%). Найчастіше застосовувалось покарання у виді обмеження волі на 1 рік шість місяців.