243 В.П. БодаєвськийАНАЛІЗ САНКЦІЙ ЗА КОРИСЛИВІ ПОСЯГАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НА ВІЙСЬКОВЕ МАЙНО

Аналізуються санкції, передбачені ст. 410 КК України, з огляду на зарубіжний досвід їх побудови, обґрунтовується необхідність удо­сконалення структури цих санкцій.

Ключові слова: санкція, система санкцій, покарання, система покарань, суворість санкцій, позбавлення волі.

Постановка проблеми. Як відомо, у санкціях ст. 410 КК України передбачено тільки один вид покарання – позбавлення волі. До того ж вони значно суворіші від тих, що є в інших статтях Особливої частини КК України за посягання на власність. Підтвердження або спростування необхідності існування таких санкцій саме у тому вигляді, що містяться у КК України, становлять серйозну наукову проблему, що заслуговує гли­боких наукових досліджень, насамперед розгляду у контексті сучасної кримінально-правової доктрини з врахуванням вітчизняного історичного досвіду, юридичної практики зарубіжних країн.

Стан дослідження. На сьогодні поки що нема аналітичних нау­кових публікацій, де б аналізувалися санкції ст. 410 КК України. Лише на рівні загальних проблем побудови та застосування кримінально-правових санкцій їх торкалися у своїх працях Н.О. Гуторова, С.І. Дементьєв, А.П. Козлов, І.Я. Козаченко, Л.Л. Кругліков, О.Е. Лейст, Т.О. Леснієвські-Костарєва, С.Ф. Мілюков, Н.А. Ниркова, П.П. Осіпов, М.І. Панов, В.П. Проценко, Ю.В. Філей, О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк та інші. Слід підкреслити, що ст. 410 КК України є новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві. Практика її застосування як правоохоронними органами, так і судом, ще не є досконалою. Плену­мом Верховного Суду України з цих питань не було прийнято жодної постанови. Військовою колегією Верховного Суду України узагальнення практики застосування норм, які п

ередбачають кримінальну відпові­дальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове май­но, також не проводилося. Тому при застосуванні норм та санкцій, що досліджуються, виникає багато складних питань, які потребують теоре­тичного і практичного вирішення.

Виклад основних положень. Питання про визначення терміну «санкція» в науці кримінального права є дискусійним. Не будемо аналізувати цю проблему, оскільки вона є предметом самостійного вивчення, однак зазначимо, що найпоширеніша позиція, якої дотримуємося і ми, полягає у розумінні санкції як частини норми за­кону України про кримінальну відповідальність, що визначає види покарань або вид покарання, їх строк або розмір, котрі можуть засто­совуватися за вироком суду до суб’єкта, який не виконував кримінально-правового припису [1, с 84]. Як справедливо зазначено А.П. Козловим, між системою санкцій і системою покарань існує міцний зв’язок, завдяки якому до санкцій можуть бути включені лише ті види покарання і лише у тих розмірах, що встановлені системою покарань. Суд при призначенні покарання спирається не на перелік покарань, а на санкції [2, с 65, 67].

Кримінально-правові санкції за корисливі посягання проти власності існували в пам’ятках законодавства різних історичних періодів. Так, за часи існування Київської Русі, вони зазначалися у русько-візантійських договорах 911 та 944 р. та у «Руській Правді». Санкції були абсолютно визначеними, а головний вид покарання -штраф («нав’язки»), розмір якого мав чітке визначення у грошовій сумі [3, с 127; 4, с. 24]. У польсько-литовську добу в Судебниках Ве­ликого князя Казимира 1468 р. та Литовських Статутах 1529, 1566 та 1588 р., - санкції цих законодавчих актів поступово відходять від такого виду покарання, як штраф з відхиленням у бік смертної кари (наприклад, через повішання, спалення, четвертування, посадження на кіл, смерть під час тортур, утоплення тощо), калічницьких видів тілесних покарань (на­приклад, биття киями або биття дубцями біля ганебного стовпа, відрізання рук, ніг, язика, інших частин тіла тощо), позбавлення волі (яке з’явилося у XV-XVI ст. та застосовувалося на строк від 6 тижнів до 1 ро­ку). Також передбачалась приватна винагорода («ґвалт»), конфіскація майна (яка існувала у вигляді самостійного, так і додаткового виду пока­рання) [5, с. 5; 6, с. 57–83, 95–22; 7, с. 142–143].

За часів Запорозької Січі санкції передбачають переважно такі види покарань, як смертна кара (крім згаданих способів, застосовува­лися ще побиття киями біля ганебного стовпа, шибениця чи залізний гак тощо), тілесні, майнові, ганебні покарання, а також позбавлення волі (наприклад, у виді приковування до стовпа не менше як на три доби) і вигнання тощо [8, с. 150; 9, с. 143; 10, с. 401–402; 11, с. 9–10]. У період Гетьманщини (XVII–XVIII ст.ст.) в «Праві, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. – санкції містили такі види покарань як проста та кваліфікована смертна кара, калічницькі й болісні покарання, тюремне ув’язнення, позбавлення честі, вигнання, відсторонення від посади, конфіскація майна, штраф, відшкодування шкоди тощо [6, с. 208–210]. Після ліквідації української державності діяло Уложення про покарання кримінальні й виправні 1845 р., де санкції переважно передбачали такі покарання: страту, каторжні роботи (залежно від можливого терміну призначення, мали сім ступенів: 1) без строку; 2) від 15 до 20 років; 3) від 12 до 15; 4) від 10 до 12; 5) від 8 до 10; 6) від 6 до 8; 7) від 4 до 6 років), арештантські роти (їх реалізація по­чиналася з тілесних покарань залежно від терміну засудження, які за таким же принципом поділялися на п’ять ступенів: 1) від 8 до 10 років – від 90 до 100 ударів різками; 2) від 6 до 8 років – 80–100; 3) від 4 до 6 років – 70–80; 4) від 2 до 4 років – 60–70; 5) від 1 до 2 років – 50–60 ударів), повчання тощо [12, с. 740–848]. У Статуті про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р., – санкції переважно пере­дбачали покарання у вигляді ув’язнення. Наприклад, за крадіжку на суму до 300 крб. за ст. 169 Статуту передбачався термін ув’язнення від трьох до шести місяців. На підставі ст. 170 санкції, при обтяжуючих обставинах, могли бути збільшені до одного року тюремного ув’язнення. А за крадіжку вчинену зі зломом, згідно зі ст. 170-1, термін ув’язнення передбачався від шести місяців до одного року і шести місяців [13, с. 360–529]. У спеціалізованих нормативних актах «Уло­жение, или право воинского поведения генералов, средних и менших чинов и рядовых солдат» 1701–1702 рр., «Краткий Артикул» 1706 р., «Воинский Устав» («Артикул воинский с кратким толкованием») 1716 р., «Морской Устав» 1720 р., «Свод военных Постановлений» 1839 р., «Воинский Устав о наказаниях» 1875 р., «Военно-морской Устав о наказаниях» 1886 р., загалом повторювалися санкції загальних кримінальних законів (в тому числі, й згаданих) [11, с. 17–18; 14, с. 19–20; 15, с 90; 16, с. 327-390]. А у Кримінальному уложенні 1903 р. санкції за вчинення злочинів цієї категорії віддавали перевагу такому виду покарання, як позбавлення волі (в різних його формах), однак передбачався і грошовий штраф [17, с 46].