135 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ РЕФЛЕКСІВ ТА АВТОМАТИЗМІВ

Аналізується вплив рефлексів та автоматизмів на інтелектуально-вольову діяльність людини; на думку автора, рефлекси та автоматизми можуть розглядатися як причини неосудності.

Ключові слова: автоматизм, осудність, неосудність, рефлекс, особа, фактори.

Постановка проблеми. Незважаючи на те, що більшість учених визнають той факт, що впливати на інтелектуально-вольову діяльність особи можуть не тільки різні психічні розлади, а й інші фактори, законодавець в частині, що стосується визначення причин неосудності, займає досить консервативну позицію, що не дозволяє врахувати вплив різних факторів, крім психічних розладів, на інтелектуально-вольову діяльність особи в межах причин неосудності. В теорії кримінального права така законодавча позиція призводить до того, що розуміння окремих об’єктивних ознак складу злочину наповнюється психологічним змістом. Саме таке їхнє розуміння і дозволяє згодом врахувати, але вже не в межах вирішення питання про осудність чи неосудність особи, а в межах вирішення питання про наявність чи відсутність інших ознак складу злочину вплив різних факторів на можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою. Так, на сьогодні діяння як ознаку об’єктивної сторони складу злочину, здебільшого, розглядають не тільки як зовнішній вираз активної чи пасивної поведінки людини, а вказують при цьому на свідомо-вольовий характер діяння в кримінально-правовому розумінні. Іншими словами, якщо поведінка особи відбувалася поза свідомо-вольовим контролем, як правило, стверджується і про відсутність самого діяння в кримінально-правовому значенні цього поняття. Таке розуміння цієї ознаки об’єктивної сторони складу злочину дозволяє врахувати вплив різних факторів на інтелектуально-вольову діяльність особи. Таке розуміння поняття діяння дозволяє н

ауковцям говорити про відсутність цієї об’єктивної ознаки складу злочину у випадку, коли поведінка особи була спричинена дією рефлексів чи автоматизмів [1, с. 47; 2, с. 70; 3, с. 47–48; 3, с. 258; 4, с. 102, 223; 5, с. 47–48].

Стан дослідження. Перш ніж ми розглянемо кримінально-правове значення рефлекторної діяльності та поведінки особи, в основі якої перебуває дія автоматизмів, на наш погляд, необхідно правильно визначити сферу впливу цих факторів. Тож насамперед потрібно правильно визначити, у межах яких елементів складу злочину проявляють себе такі фактори і які саме ознаки складу злочину вони деформують. Вважаємо недопустимим змішування суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину, зокрема наповнення окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину непритаманним їм психологічним змістом. Адже в такому випадку фактично відбувається нівелювання загальноприйнятого поділу ознак складу злочину на об’єктивні та суб’єктивні і відповідно руйнування внутрішньої системи складу злочину. На нашу думку, якщо дотримуватися загальноприйнятої конструкції складу злочину, то вплив різних факторів на інтелектуально-вольову діяльність особи необхідно розглядати у межах суб’єктивних ознак складу злочину.

Ще в давнину лікарі абсолютно чітко розуміли різницю між поведінкою людини, яка не потребує будь-якої участі свідомості, та поведінкою, яка відбувається під контролем свідомості. Перші ж систематичні спостереження дали можливість лікарям усі діяння людини поділити на дві великі групи: довільні – ті, які відбувається під свідомо-вольовим контролем, та мимовільні – ті, які відбуваються поза таким контролем [6, с. 101]. Не зважаючи на те, з часів перших емпіричних спостережень, які дали можливість поділити поведінку людини на згадані дві великі групи, пройшло чимало часу, вказана класифікація і на сьогодні використовується вченими різних галузей наук. Звісно, що на зміну звичайному спостереженню, як одному з найдавніших методів наукового дослідження, прийшли і інші методи наукового пізнання, які дали можливість пояснити, які саме чинники обумовлюють той чи інший вид людської поведінки. На сьогодні в психологічній літературі, на жаль, поведінка людини, яка обумовлюється дією рефлексів та автоматизмів, не була предметом дослідження учених-криміналістів. Подеколи вони згадували про неї у контексті дослідження поняття діяння як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, що не зовсім відповідає природі цих факторів.

Виклад основних положень. Дослідження фізіологів та психологів дозволяють стверджувати, що однією із причин мимовільних діянь, які відбуваються поза свідомо-вольовим контролем людини, є механізм дії рефлексів. Мимовільні діяння людини виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці діяння бувають як природжені, так і набуті. Фізіологічною основою природжених мимовільних діянь є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні діяння ґрунтуються на механізмі умовного рефлексу [7, с. 113–114; 8, с. 185]. Рефлекс – найпростіша форма поведінки, яка, по суті, є реакцією організму на подразник, що відбувається за участю нервової системи. Рефлекс безпосередньо пов’язаний із подразником, який з огляду на причинно-наслідковий зв’язку є його безпосередньою причиною. Частина вроджених, безумовних рефлексів відмирає у міру дозрівання нервової системи, проявляючись лише за певних патологій, інші супроводжують людину усе її життя. Так, будь-яка людина чи доросла, чи дитина на порив вітру, спрямованого в обличчя, відреагує морганням. Завдяки цьому вродженому рефлексу вразлива поверхня ока захищена від потенційно небезпечних предметів. Рефлекс – автоматична реакція на стимул, яка відбувається без попередньої когнітивної оцінки цього стимулу і не містить у собі свідомого вибору моделі поведінки [9, с. 44; 10, с. 24].

Усі рефлекси бувають двох великих груп: безумовні й умовні. Безумовні – це вроджені і більш-менш незмінні рефлекси, які виходять із відділів нервової системи, що лежать нижче кори головного мозку. Завдяки безумовним рефлексам пристосування організму до зовнішнього світу досягається лише у вузьких межах, бо ці рефлекси виникають у відповідь на порівняно невелику кількість подразників і носять звичайно стандартний характер. Тому за допомогою безумовних рефлексів здійснюється лише порівняно недосконале пристосування організму до мінливих умов середовища [9, с. 44; 11, с. 116–118]. Новими мінливими формами реагування, які формуються протягом життя організму (з накопиченням життєвого досвіду) здійснюються у вищих тварин корою головного мозку, є умовні рефлекси. Терміном «умовний рефлекс»І.П. Павлов свого часу позначив рефлекторну діяльність, яка виникає у відповідь на первинний індиферентний подразник у випадку, якщо він декілька разів поєднується в часі з подразником, який постійно викликає таку реакцію (безумовним подразником) [12, с. 299]. При утворенні умовних рефлексів подразник, який раніше був байдужим для організму, стає сигналом іншого подразника, що має для організму пряме життєве значення. Байдужий до цього (індиферентний) подразник набуває тим самим нової сигнальної функції. Утворення умовних рефлексів являє собою формування в мозку нових тимчасових зв’язків, яких не було раніше. Ці зв’язки в людини формуються в корі великих півкуль, які є головним субстратом психіки. Утворення умовного рефлексу завжди пов’язане з виділенням того подразника, на який утворюється рефлекс. Ця складна аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, що лежить в основі утворення умовних рефлексів, дає можливість досягти необхідного пристосування організму до умов життя [9, с. 48; 11, с. 116–118].

Як стверджують психологи, системна організація цілеспрямованої поведінки людини порівняно з рефлекторною поведінкою має низку принципово нових центральних вузлових механізмів. У цілеспрямованій поведінці задіяний апарат аферентного синтезу, прийняття рішення, акцептор результату поведінки, багатокомпонентний ефекторний апарат. Насамкінець, – результат поведінки та зворотна аферентація про досягнутий результат. Вся ця динамічно взаємопов’язана операціональна архітектоніка цілеспрямованої поведінки людини і визначає задоволення домінуючих потреб людини. Натомість рефлекторній поведінці людини не притаманні механізми прийняття рішення та постановки мети для досягнення домінуючої потреби, крім того, в такій поведінці відсутня оцінка своєї діяльності, яка в цілеспрямованій поведінці відбувається за допомогою зворотної аферентації досягнутих результатів [13, с. 5, 7, 13; 6, с. 24].

Треба відзначити, що рефлекторна діяльність суттєво відрізняється також і від поведінки, яка є під потенційним свідомо-вольовим контролем, для якої не характерний цілеспрямований характер. Треба візначити, що значимою з точки зору кримінального права є не тільки поведінка, яка перебуває під актуальним, а й під потенційним свідомо-вольовим контролем. Саме щодо останнього виду поведінки можна говорити про встановлення такого виду необережної форми вини, як злочинна недбалість. На відміну від рефлекторних діянь, які за своєю природою є неусвідомленою фізіологічною реакцією біологічного організму на певний подразник, поведінка особи, яка перебуває під потенційним свідомо-вольовим контролем, за належної уважності могла бути усвідомленою та контрольованою у момент її вчинення.

Розуміння рефлекторної поведінки як такої, що перебуває як поза актуальним, так і поза потенційним свідомо-вольовим контролем людини, не порушує і той факт, що в окремих випадках людина може стримувати рефлекторну діяльність або навіть використовувати її як частину своєї цілеспрямованої поведінки. Так, якщо кинути в обличчя людині будь-який предмет, вона відреагує морганням. Завдяки такому вродженому рефлексу вразлива поверхня ока захищена від потенційно небезпечних предметів. Водночас при належному настроюванні та підготовці людина може стримати дію цього рефлексу або суттєво уповільнити його вплив на поведінку. Один із рефлексів, в основі якого є інстинкт самозбереження, – той, що проявляється у миттєвій реакції руки, що торкається гарячих предметів. Проте і цей рефлекторний рух також може бути стриманий, якщо завчасно настроїтися на дію відповідного подразника. Незважаючи на це, рефлекторна діяльність своєю першопричиною має все ж таки фізіологічні закономірності існування біологічного організму – його реакцію на різні подразники, що в своїй основі не залежить від волі та свідомості людини. Довільна поведінка людини в цьому відношенні суттєво відрізняється від рефлекторної, оскільки її першопричиною є свідомо-вольова активність людини, а не фізіологічні закономірності існування людини як біологічного виду.