268 М.Ю. БузинарськийСПОСОБИ ВЧИНЕННЯ УМИСНОГО ЗНИЩЕННЯ МАЙНА ШЛЯХОМ ПІДПАЛУ З МЕТОЮ ПРИХОВАННЯ ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ

Розглядаючи способи вчинення умисного знищення майна шля­хом підпалу з метою приховання іншого злочину, автор рекомендує органам дізнання та досудового слідства значну увагу приділяти з’ясуванню окремих причин і умов, встановлення яких допоможе успішно розробити заходи, спрямовані на попередження злочинності загалом та умисного знищення майна шляхом підпалу з метою прихо­вання інших злочинів зокрема.

Ключові слова: злочин, спосіб, час, місце, розслідування, фактичні обставини, пожежа.

Постановка проблеми. Як відомо дослідження події злочину є однією з обставин, що підлягає доказуванню у будь-якій кримінальній справі, оскільки це безпосередньо випливає із положення п. 1 ст. 64 КПК України. Сучасний стан боротьби зі злочинами, які вичиняються шляхом підпалу, зобов’язує правоохоронні органи підвищувати рівень правового, криміналістичного й організаційно-управлінського забезпечення з метою успішного розкриття, розслідування та запобігання злочинам цієї категорії. Саме аналіз думок провідних науковців і практиків криміна­лістів дозволить визначити ефективні передумови для глибокого і все­бічного дослідження концептуальних і окремих питань цієї проблематики.

Стан дослідження. Питанням дослідження способів вчинення злочинів загалом присвятили свої публікації такі науковці, як Р.С. Бєлкін, А.В. Іщенко, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лиси-ченко, В.А. Образцов, І.Ф. Пантєлєєв, А.Б. Сахаров, В.Ю. Шепітько та ін. Окремі аспекти вчинення зумисних підпалів злочинів висвітлю­валися у працях МВ. Безуглова, М.С. Брайніна, А.С. Григор’яна, ГГ. Зуйкова, М.І. Ісраілова, Г.Н. Казакова, А.Я. Качанова, В.В. Колес-нікова, В.Г. Лукашевича, Г.М. Міньковського, Б.В.

Мегорського, СП. Мт-ричева, Г.М. Степанової, М.Л. Цимбала, 3.Е. Шиманової, М.П. Яблоко-ва. Аналіз публікацій згаданих учених засвідчив, що в них, хоч згодом на належному рівні розглянуто способи вчинення умисного знищення майна шляхом підпалу, що робилося зловмисниками вчинених з метою приховання інших злочинів, проте ще ряд важливих аспектів не мав достатнього висвітлення. Певною мірою таке упущення стосується необхідності удосконалення криміналістичної методики розслідування злочинів цієї категорії.

Виклад основних положень. У спеціальній криміналістичній літературі нерідко можна зустріти твердження, що поняття «подія злочи­ну» є достатньо широким. Довести, що у діянні, яке розслідують, є подія злочину, означає встановити усі елементи складу злочину. Відсутність або недоведеність одного з них свідчить про те, що події злочину не було. Саме тому після терміну «подія злочину» законодавець робить спробу пояснити, про які саме обставини йдеться (час, місце, спосіб та інші об­ставини вчинення злочину). Отже, маються лише на увазі обставини, які характеризують один елемент складу події злочину, об’єктивну сторону. На наш погляд, слушним з цього приводу є зауваження Л.М. Карнєєвої: «Злочинною подія може бути визнана лише в одному випадку, коли утворюючі її фактичні обставини відповідають складу одного із злочинів, а отже, відсутність події злочину одночасно означає відсутність складу злочину в діянні, що викликало ці події». Доведеність же наявності події злочину означає не що інше, як відповідність утворюючих цю подію фак­тичних обставин складу злочину [1, с 30]. Цю думку поділяє В.А. Банін, який вважає, що під «подією злочину» законодавець має на увазі встановлення обставин, що складають всі елементи складу злочину, а не деякі з них [2, с. 72]. Але за такого розуміння терміну «подія злочину», як пра­вильно відзначає М.М. Михєєнко, стає зайвим дослідження вини обвину­ваченого і шкоди, заподіяної злочином, що за діючим кримінально-процесуальним законодавством (п.п. 2, 4 ст. 64 КПК) є самостійними об­ставинами, які підлягають доказуванню в кримінальній справі [3, с. 108].

В широкому розумінні під поняттям «подія злочину» слід розуміти сукупність всіх ознак протиправного, суспільно небезпечно­го, винного і караного діяння. Як відомо, нема злочину, а отже, і його події за відсутності хоча б одного з чотирьох елементів складу злочину (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона).

Зазначимо, що зазвичай предмет доказування охоплює ширше коло обставин, ніж необхідне для встановлення ознак складу злочину. Певною мірою це стосується і події злочину. Не випадково, розгля­даючи його, законодавець акцентує на «час, місце, спосіб і інші обста­вини вчинення злочину». З цього випливає, що згадані обставини також необхідні для достовірного встановлення події злочину. У зв’язку з цим В.Д. Арсеньєв вказує: «При доказуванні події злочину ряд його елементів повинен бути встановлений незалежно від того, чи мають во­ни кримінально-правове значення чи не мають, оскільки без цього ми не можемо вважати повністю доказаною подію злочину в цілому» [5, с. 31].

У кримінальному праві визначено, що необхідними ознаками об’єктивної сторони злочинів є знищення або пошкодження майна, а та­кож суспільно небезпечний характер способу. Під знищенням майна розуміють доведення його до повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Пошкодження майна визначається погіршенням якості, зменшенням цінності речей або доведенням їх на якийсь час до непридатного за цільовим призначенням стану [6, с. 491].

Проводячи характеристику основного елементу криміналістич­ної характеристики злочинів, а саме способу вчинення, слід зазначити, що питання доказування у кримінальних справах про умисне знищен­ня майна шляхом підпалу неможливе без встановлення точної години, а іноді й хвилини вчинення злочину. Оскільки вчинення таких злочинів безпосередньо пов’язано з певним моментом, час повинен бути встановлений з максимально можливою точністю.

Час вчинення підпалу може мати значення для його кваліфікації, тобто бути обов’язковим елементом складу злочину. У цьому випадку він, звичайно, виступає суттєвою ознакою суспільної небезпеки вчиненого злочину. Прикладом, де час вчинення підпалу є елементом складу злочину, може служити діяння, передбачене ст. 411 КК України «Умис­не знищення або пошкодження військового майна, шляхом вчинення підпалу в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці».

Час вчинення підпалу може мати значення обтяжуючої обстави­ни. При цьому він виступає як ознака обставини, при якій було вчине­но злочин (наприклад, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій - п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України).

Проведені криміналістичні дослідження способів вчинення підпалів визначають, що умисне знищення майна шляхом підпалу найчастіше відбуваються у вечірні і нічні години. У цей час зменшується можливість безпосереднього контролю за об’єктами підпалу і своєчасного виявлення пожежі. Підпал у вечірній чи нічний час полегшує особі, яка його вчинила, можливість зникнути з місця злочину непоміченою ще до виявлення пожежі. За даними дослідження Г.М. Степанової, 80% підпалів майна громадян було вчи­нено після 20 години. При цьому 45% підпалів вчинені з 20 до 22, 33% -з 22 до 24 години, 12% - з 0 до 3 і 10% - з 3 до 6 години.

Встановлено, що підпали в зимовий час відбуваються рідше (13%), ніж в інші пори року. Поясненням цієї обставини, на наш по­гляд, є побоювання залишити фіксовані сліди в зоні підпалу, бо велика ймовірність виявлення їх на снігу. Підпали здійснюються вкрай рідко у вологу і дощову погоду, тому що вона заважає активному розвитку пожежі (5%) [6, с 172].

Ознакою об’єктивної сторони підпалу, що підлягає доказуван­ню, є місце його вчинення. Практика боротьби зі злочинністю свідчить, що на ньому зосереджуються основні джерела інформації про подію, що відбулася.

Як структурний елемент події злочину, місце його вчинення підлягає з’ясуванню по кожній кримінальній справі, незважаючи на її вид та складність. Водночас у теорії доказів проблема встановлення місця вчинення злочину розроблена недостатньо, а практика, повсяк­денно зіштовхуючись з нею, вимагає її розв’язання. Певною мірою це обумовлюється відсутністю єдиного і обґрунтованого погляду на ви­значення поняття «місце вчинення злочину» і його зміст.

У криміналістичній і кримінально-процесуальній літературі отри­мали «право на самостійне існування» три терміни «місце події», «місце злочину» і «місце вчинення злочину». На жаль, досі серед науковців не склалося єдиного погляду на визначення поняття, сутності і змісту цих термінів. У теорії і на практиці, найчастіше поряд з терміном «місце вчи­нення злочину» використовують термін «місце злочину», які не розрізняються хоча, на думку В.А. Ручника, вони означають різні явища. Науковець вважає, що понятійна сторона цих термінів базується на понятті злочину взагалі і його різних складових зокрема. Уявляючи собою кримінальне, суспільно небезпечне діяння (вчинене у формі дії або бездіяльності), злочин з погляду доказування виявляється зовні, відбувається у визначеному просторі і часі злочинної діяльності. Він складається у ряді випадків з дій з підготовки, вчинення і приховування, що можуть реалізовуватися як одночасно в одному місці, так і в різний час та у різних місцях. У просторовому відношенні, коли злочинні дії з підготовки, вчинення і приховування здійснювалися у різних місцях, необхідно виділяти відповідно місце підготовки, вчинення і приховування злочину. Кожне з цих місць є носієм інформації лише про окремий етап злочину. Повну ж інформацію про підпал загалом буде нести тільки така (чи такі) ділянка простору, на якій відбулася реалізація всіх етапів злочи­ну, а не якийсь один: місця підготовки, вчинення і приховання, взяті разом [7, с. 11]. Виходячи з цього, можуть визначатися просторові межі дослідження події злочину, що забезпечують повне його розкриття.

Ділянку простору, на якому здійснилися всі етапи злочинної діяльності, доцільно іменувати «місцем злочину». Цей термін буде інтегральним позначенням місць, де здійснювалися всі етапи злочинної діяльності, містити в собі структурні елементи місця підготовки, безпосереднього вчинення і приховання підпалу, а в ряді випадків – і місце настання злочинного результату. При застосуванні терміну «місце вчинення злочину» виникає питання про двояке розуміння його змісту і можливу термінологічну плутанину. Терміном «місце вчинення злочину» варто позначати місце, що обмежує у просторі лише дії з вчинення злочину. Аналогічним способом повинні визначатися місця підготовки і приховування злочину.

Розглядаючи місце події як форму прояву місця підпалу (його структурних елементів), необхідно зазначити, що цей термін вико­ристовується для запобігання однобічності й упередженої думки до ха­рактеру розслідуваної події і конкретного місця її вчинення, і тому ним варто позначати ділянку простору з виявленими на ній слідами злочину.

Поняття «місце події» і «місце вчинення злочину» як наукові категорії нерівнозначні. Перша ширша за другу як за характером подій, що входять до неї, так і за обсягом охоплення. Однак як об’єкти матеріального світу (тобто ділянки простору), вони можуть спостерігатися в будь-якому співвідношенні: одна бути частиною іншої, і навпаки [7, с 12].

Місце вчинення підпалів, як місце злочину, винним обирається з урахуванням розташування об’єкта підпалу. Воно є одночасно і місцем події. За просторовими характеристиками це місце здебільшого відрізняється порівняно невеликою площею пожежі (ділянка місце­вості, приміщення, будинок, споруда). Виняток становлять випадки, коли в результаті підпалу пожежа переростає у стихійне лихо.