120 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ НЕПЕРЕБОРНОЇ СИЛИВ. Бурдін

У статті проаналізовано поняття непереборної сили, розглянено різні явища, які належать до цього поняття. Запропоновано закріпити поняття непереборної сили та її кримінально-правове значення.

Ключові слова: злочин, неосудність, непереборна сила

Незважаючи на законодавчий підхід до причин неосудності, більшість вчених все ж таки визнають, що впливати на можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою можуть не лише різні психічні розлади, але й інші чинники. Водночас, визначення причин неосудності, яке подане в ч. 2 ст. 19 КК України, не дає змоги врахувати вплив різних чинників, окрім психічних розладів, на інтелектуально-вольову діяльність особи. Нам видається, що цим, зокрема, зумовлене те, що розуміння окремих ознак складу злочину наповнюється психологічним змістом. Саме таке їхнє трактування і дозволяє згодом врахувати, але вже не в межах вирішення питання про осудність чи неосудність особи, а в межах вирішення питання про наявність чи відсутність інших ознак складу злочину вплив різних обставин на можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою. Саме так відбувається вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння під впливом непереборної сили. Зазвичай вплив непереборної сили на інтелектуально-вольову діяльність особи пропонують брати до уваги під час вирішення питання про наявність такої ознаки об’єктивної сторони складу злочину, як діяння. Діяння як ознаку об’єктивної сторони складу злочину розглядають не лише як зовнішній вираз активної чи пасивної поведінки людини, а зазначають при цьому про свідомо-вольовий характер діяння у кримінально-правовому розумінні [1, с. 13, 71, 87; 2, с. 52–53; 3, с. 50; 4, с. 25; 5, с. 42

]. Інакше кажучи, якщо унаслідок непереборної сили особа втратила можливість забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, формально особу не можна визнати неосудною, але з огляду на викладене, в таких випадках можна стверджувати про відсутність діяння в кримінально-правовому значенні цього поняття.

Водночас у науковій літературі трапляється позиція, що неможливість притягнення до кримінальної відповідальності особи з огляду на відсутність у неї можливості забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою повинна пов’язуватися не з вадами діяння, а з суб’єктивними ознаками складу злочину. Адже діяння як об’єктивований вираз поведінки особи залишається діянням незалежно від того, чи задіяні були воля та свідомість особи [6, с. 252–253, 256]. На наш погляд, такий підхід до розуміння діяння як однієї із ознак об’єктивної сторони складу злочину є цілком обґрунтованим. На користь цієї позиції можна навести такі аргументи:

– по-перше, розуміння діяння лише як свідомо-вольової поведінки особи створює непотрібне дублювання одних і тих самих ознак у межах різних елементів складу злочину. Адже про можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою свідчить така ознака складу злочину, як осудність;

– по-друге, за такого розуміння діяння фактично відбувається змішування суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину, чим ламається сама система згрупування ознак у різні елементи складу злочину;

– по-третє, вказівка на свідомо-вольовий характер діяння ставить під сумнів необхідність існування таких кримінально-правових понять, як неосудність та вік, з якого може на ставати кримінальна відповідальність. Адже і у випадку недосягнення особою віку, з якого можне наставати кримінальна відповідальність і випадку неможливості особи забезпечувати свідомо-

вольовий контроль за своєю поведінкою внаслідок психічного розладу потрібно було б ставити питання про відсутність діяння;

– по-четверте, сам законодавець у чинному КК України розмежовує суб’єктивні та об’єктивні ознаки поняття злочину та складу злочину. Зокрема, в ч. 1 ст. 11 КК України серед ознак поняття злочину окремо вказано на діяння як його об’єктивну ознаку та винність і суб’єкта злочину як на суб’єктивні ознаки цього поняття. Із змісту ч. 2 ст. 19, ст. 23 КК України також зрозуміло, що законодавець чітко розмежовує суб’єктивні та об’єктивні ознаки складу злочину. З огляду на викладене нам видається, що потрібно погодитися з тими вченими, які пропонують вирішувати питання про вплив різного роду чинників на інтелектуально-вольову діяльність особи в межах суб’єктивних ознак складу злочину [7, с. 149; 6, с. 256]. При цьому, на наш погляд, доцільно ще раз звернути увагу на проблему законодавчого обмеження причин неосудності. Очевидно, що на сьогодні законодавчий підхід до причин неосудності не дає підстави повністю взяти до уваги вплив різних чинників на інтелектуально-вольову діяльність особи. Проте заповнювати цю законодавчу прогалину потрібно шляхом внесення відповідних змін до КК України, а не штучно через розширене тлумачення окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину, коли ці ознаки наповнюються невластивим їм психологічним змістом. Оскільки вплив соціальних та природних чинників, які можна розглядати як прояви непереборної сили, може зводити нанівець свідомовольовий контроль особи за своєю поведінкою, на нашу думку, непереборну силу можна зачислити до причин неосудності. Звісно, що ця пропозиція на сьогодні можна розглядати лише з позицій de lege ferenda.

Витоки поняття “непереборна сила” побачимо ще у римському праві. Вже тоді непереборну силу, яку позначали термінами “vis major”, “damnum fatale”, визнавали однією з підстав, яка унеможливлювала відповідальність за заподіяння шкоди [8, с. 51]. Варто погодитися з О.О. Красавчіковим, який вважає, що поняття непереборної сили є загальноправовим поняттям, яке використовується в різних галузях права на позначення однієї з підстав, що унеможливлює відповідальність [9, с. 179]. Потрібно зазначити, що розвивали та активно досліджували це поняття здебільшого в межах цивільного права. Що ж стосується інших галузей права, зокрема кримінального, то, використовуючи це поняття на позначення однієї з обставин, що унеможливлюють кримінальну відповідальність, вчені, зазвичай, використовують визначення, яке подане у цивільному законодавстві, або ж взагалі уникають його визначення, обмежуючись конкретним прикладами обставин, які вважають непереборною силою. У кримінально-правовій науці немає спеціальних досліджень, присвячених кримінально-правовому значенню непереборної сили. Такий стан речей, на думку Г.В. Тимейко, зумовлений насамперед тим, що питання про кримінально-правове значення непереборної сили постає вкрай рідко і торкається, зазвичай, невиконання особою покладеного на неї обов’язку внаслідок непереборних перешкод, які виникли у сфері діяльності цієї особи поза її волею [10, с. 210–211].

Окремі вчені, як вже було зазнаено, не пропонуючи визначення поняття непереборної сили, намагаються відтворити суть цього явища на конкретних прикладах. Зокрема, в окремих підручниках з кримінального права під непереборною силою пропонують розуміти такий вплив сил природи, механізмів, устаткування, людей, звірів, інших об’єктивних чинників, через які особа позбавляється можливості діяти як належить відповідно до своєї волі і свідомості (хвороба, стихійне лихо тощо). Наприклад, призовник не підлягатиме кримінальній відповідальності за ухилення від призову, якщо з’явитися для проходження військової служби йому перешкодило тяжке захворювання [2, с. 53; 11, с. 92]. Іноді науковці взагалі обмежуються одним прикладом, без жодних додаткових пояснень, вважаючи, що цього цілком достатньо для розуміння суті такого явища, як непереборна сила. Наводять приклад ситуації, коли повінь перешкодив особі вчасно прибути для проходження військової служби [12, с. 20].

На думку А.А. Тер-Акопова, діяння особи втрачають вольовий характер, якщо вони були вчинені під впливом непереборної сили. Що саме треба розуміти під непереборною силою, він не пояснює, натомість наводить окремі її приклади. Так, проявом непереборної сили вважає він ситуацію, коли водій допустив зіткнення із зустрічним транспортним засобом унаслідок несправності керма, що сталося через заводський брак. Крадіжку продуктів харчування особою, яка страждає від голоду, він також зачислює до проявів непереборної сили. Виключатимуть кримінальну відповідальність військовослужбовця за ухилення від проходження військової служби, на його думку, у разі таких обставин, як припинення роботи транспорту, стихійне лихо або тяжка хвороба, що перешкодили йому вчасно повернутися до місця служби з відпустки [13, с. 48].

В окремих випадках вчені використовують поняття непереборної сили, яке подане у цивільному законодавстві, і, доповнюючи його конкретними прикладами, також наочно намагаються показати суть цього явища в кримінальному праві. Зміст поняття при цьому зазвичай не аналізується, а основну увагу знову ж таки звертають на конкретні приклади. При цьому непереборну силу розглядають як надзвичайну і нездоланну у цих умовах обставину, до якої належать явища природи, технічні механізми, хвороби тощо. Як правило, зазначено, що у діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, немає волі особи, а отже немає і самого діяння у кримінально-правовому розумінні. Наведено конкретні приклади дії непереборної сили. Наприклад, вважається, що не підлягатиме кримінальній відповідальності за бездіяльність за ст. 139 КК України лікар, який не міг з’явитися до хворого і надати йому медичну допомогу внаслідок повені, землетрусу або аварії автомобіля швидкої допомоги. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за дії, які вона виконала внаслідок непереборної сили. Наприклад, під час зіткнення тролейбуса з вантажним автомобілем особу було викинуто з кузова автомашини і під час падіння вона збила іншу людину, спричинивши їй тілесні ушкодження [14, с. 122; 4, с. 28; 15, с. 74–75, 105; 16, с. 131–132].

На думку А.В. Наумова, немає кримінально-правового значення пасивна поведінка людини, яка була допущена нею під впливом непереборної сили природи. При цьому під непереборною силою він розуміє такий вплив об’єктивних чинників (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), унаслідок дії яких людина втрачає можливість фактично діяти. Непереборна сила унеможливлює кримінальну відповідальність тому, що особа не в стані подолати перешкоди на шляху до виконання обов’язку вчинити дію, який на неї покладено. Поняття непереборної сили, вважає він, не є абсолютно незмінним. Конкретне вирішення питання про те, чи є за даних умов непереборна сила, залежить від визначення кола обов’язків, покладених на особу, і тих вимог, які висунені до неї в конкретній ситуації. Наприклад, пожежа є непереборною силою для звичайної особи, з огляду на що ця особа не підлягатиме кримінальній відповідальності за залишення людини у палаючому будинку. Водночас, для пожежника ця обставина не є підставою для виключенні кримінальної відповідальності. Якщо надати допомогу хворому перешкодив розлив річки, то для лікаря, який їхав на виклик, це може мати значення непереборної сили. Проте вже для військовослужбовця ця обставина не буде вважатися непереборною силою з огляду на те, що він зобов’язаний долати будь-які перешкоди, які виникають на його шляху до виконання бойового наказу (навіть з ризиком для свого життя) [17, с. 191].