На нашу думку, вирішення питання про зміст поняття непереборної сили, яке позначає одну з причин неосудності, не може відбуватися винятково шляхом наведення окремих прикладів дії різних обставин, які вчені пропонують вважати непереборною силою. Очевидно, що ця проблема потребує системного підходу, коли для визначення його змісту будуть використані різні методи наукового пізнання. З погляду правил формальної логіки, які стосуються виведення понять, для вирішення питання про зміст поняття “непереборна сила”, необхідно проаналізувати ті явища, які неминуче впливають на інтелектуально-вольову діяльність людини і виявити у них спільні ознаки, що характеризують неминучість цього впливу на особу. Саме ці ознаки і повинні формувати зміст цього поняття. Враховуючи те, що поняття непереборної сили досить активно розробляли в межах цивілістичної правової науки, є всі підстави щоб не починати дослідження цього поняття у кримінальному праві так би мовити з “чистого листа”, звернутися до визначення поняття непереборної сили, як воно подається в цивільному праві.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборну силу визначено як надзвичайну або невідворотну за цих умов подію [18]. Отже, на підставі цього законодавчого визначення можна зробити висновок, що поняття непереборної сили вміщує дві ознаки – надзвичайність та невідворотність. Водночас у науковій літературі ці ознаки тлумачать по-різному, неоднозначно вирішується питання і про їхнє співвідношення, крім того, окремі вчені вважають, що цих ознак недостатньо для повного визначення поняття непереборної сили.

Передусім, зазначимо, що визначення цього поняття в попередньому ЦК УРСР 1963 р. було іншим, ніж в чинному ЦК України, незважаючи на те, що формулювання його ознак було таке ж саме. Річ у тому, що в п. 1 ч. 1 ст. 78 ЦК УРСР непереборна сила визначалася як надзвичайна і невідворотна за цих умов подія. Тобто між зазначеними ознаками стояв сполучник “і”, що давало підстави зробити висновок про те, що для того, щоб певне явище можна було вважати непереборною силою, воно одночасно мало бути і надзвичайним, і невідворотним за своїм характером. У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України між цими ознаками вже стоїть розділовий сполучник “або”, що суттєво змінює розуміння поняття непереборної сили. Окремі науковці підтримують позицію щодо розуміння поняття непереборної сили, яка була закріплена в ЦК УРСР 1963 р., вважаючи, що певні явища можна вважати проявами непереборної сили лише за умови, що вони були надзвичайними і невідворотними за своїм характером [19, с. 196; 8, с. 75; 20, с. 12; 21, с. 15–16].

На наш погляд, така ознака, як “надзвичайність”, сама собою навряд чи може відтворити суть тих явищ, які можна вважати непереборною силою. Насамперед це пов’язано з тим, що цей термін відповідно до його етимологічного значення позначає ті явища, які є незвичними для загального порядку речей у природі та суспільстві, які трапляються вкрай рідко. Як зазначає Л.М. Баранова, надзвичайність явищ може виявлятися у різних аспектах. На її думку, це як правило, стихійні явища, що мають велику потужність та руйнівну силу, але у деяких випадках надзвичайність полягає в нечастоті виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності [20, с. 12]. Водночас таке термінологічне позначення цієї ознаки не дає змоги зрозуміти, чому саме певні явища, які розглядають як непереборну силу, можуть мати властивості неминучого впливу на інтелектуально-вольову діяльність особи і в окремих випадках унеможливлюють забезпечення свідомо-вольового контролю за своєю поведінкою. Адже в суспільстві та природі є безліч різних явищ, які виникають украй рідко, з огляду на що їх можна вважати надзвичайними, проте їхнє існування жодним чином не може вплинути на свідомо-вольову діяльність особи. На нашу думку, вирішуючи питання про те, які саме ознаки різних явищ повинні належати до поняття непереборної сили, необхідно звертати увагу лише на ті властивості цих явищ, які дають змогу визначити, чому ці явища можуть мати характер неминучого впливу на інтелектуально-вольову діяльність особи. Всі інші ознаки є несуттєвими для цього поняття і з погляду правил формальної логіки не мають бути включені до його змісту. Окремі вчені намагаються запропонувати розуміння цієї ознаки у ширшому значенні. При цьому зазначено, що як надзвичайні явища можна розглядати не лише ті явища, які виникають вкрай рідко, порушуючи загальний порядок речей, щоправда і ті явища, які є звичними, але дію яких особа не могла передбачити у певній ситуації [10, с. 212–213; 8, с. 77–78]. Нам видається, що за такого тлумачення цієї ознаки відбувається підміна понять. Розуміючи те, що така ознака, як надзвичайність певного явища, не вказує на властивості цього явища неминуче вливати на інтелектуально-вольову діяльність особи, перелічені вчені фактично підміняють її іншою ознакою, зберігаючи законодавчу термінологію.

На нашу думку, з огляду на викладене, така ознака, як “надзвичайність” певного явища, не може вважатися істотною ознакою поняття непереборної сили. Вона не лише не може сама собою формувати зміст цього поняття, але й є зайвою за умови її поєднання з іншими ознаками. Ми підтримуємо позицію тих науковців, які вважають за потрібне окремо вказувати на таку ознаку непереборної сили, як непередбачуваність певного явища [8, с. 67–68; 21, с. 15–16]. При цьому ми вважаємо, що саме ця ознака повинна бути самостійною ознакою поняття непереборної сили. Адже не надзвичайність, а саме непередбачуваність впливу на особу певних явищ зумовлює те, що в конкретній ситуації вона не може уникнути або запобігти їхньому впливу на свідомо-вольову діяльність. Наприклад, слизьку дорогу внаслідок дощу чи ожеледиці навряд чи можна вважати надзвичайною подією, принаймні для наших кліматичних умов, проте ця обставина саме через її непередбачуваність може призвести до дорожньо-транспортної пригоди внаслідок втрати водієм можливості керувати транспортним засобом. В окремих випадках втрата водієм цієї можливості зумовлена механічними пошкодженнями дороги, що за сучасних умов також не можна розглядати як надзвичайне явище. Проте саме непередбачуваність цієї ситуації для водія зумовлює неможливість особи керувати своїми діяннями в аварійній ситуації.

Мабуть не буде помилкою, якщо сказати, що в більшості випадків особа має змогу уникнути або запобігти впливу різних явищ, якщо вона завчасно передбачає їхню дію. У науковій літературі цілком обґрунтовано зазначено, що трапляються випадки, коли навіть завчасне передбачення настання певних явищ не дає особі змоги уникнути їхнього впливу або запобігти йому [19, с. 196; 8, с. 70; 22, с. 121– 122; 23, с. 9]. При цьому спільною ознакою цих явищ, яка зумовлена таким впливом на особу, є їхній невідворотний характер. З огляду на це окремою ознакою поняття “непереборна сила” і в законодавстві, і в науковій літературі вважають невідворотний характер впливу певних обставин. Щоправда, тлумачать науковці цю ознаку по-різному.

Зокрема, на думку Л.М. Баранової, критерій об’єктивності явища має бути визначальним у разі розгляду конкретних подій як непереборної сили. При цьому психічне ставлення до прояву стихійних явищ, вважає вона, залишається за межами дослідження поняття непереборної сили і не входить до ознак цього поняття [20, с. 11]. По суті такий підхід давав змогу розглядати як непереборну силу лише природні явища. Водночас більшість вчених вважають, що тлумачачи таку ознаку, як невідворотність, необхідно поєднувати у ній суб’єктивні та об’єктивні аспекти. Об’єктивний аспект надасть змогу визначити, чи могла особа за цих умов передбачати настання наслідків певного явища та уникнути або запобігти його впливу, а суб’єктивний допоможе порівняти технічні можливості особи з можливостями інших подібних суб’єктів. Для констатації суб’єктивної ознаки необхідно визначити неможливість особи відвернути шкоду засобами, які вона мала в своєму розпорядженні і, крім того, встановити, що будь-яка подібна за умовами та родом діяльності особа не могла протистояти цим обставинам [19, с. 198; 10, с. 213; 22, с. 121–122; 23, с. 9]. Інакше кажучи, є явища, на виникнення та розвиток яких жодна особа об’єктивно не може вплинути. Ці явища об’єктивно невідворотні, тобто їхній вплив є неминучим, і особа в певній ситуації саме з огляду на такі їхні властивостями не може уникнути їхнього впливу або запобігти тим наслідкам, які ці явища можуть спричинити. Крім того, є явища, які не носять об’єктивно невідворотного характеру, тобто вплинути на виникнення та розвиток яких особа може. Проте і вони можуть бути невідворотними залежно від конкретної ситуації, а також індивідуальних особливостей особи, на яку вони впливають. В іншому випадку обсяг цього поняття був би невиправдано звуженим. Зокрема, лише за такого розуміння цієї ознаки можна віднести до непереборної сили ситуацію, коли лікар не мав змоги вчасно приїхати до хворого і надати йому допомогу внаслідок масового блокування дороги страйкуючими або підриву єдиного моста через річку. Слушно з огляду на це окремі вчені зазначають про відносність цієї ознаки. Адже наслідки, які спричиняються будь-якими в тому числі і стихійними явищами стають невідворотними не лише через властивості, які об’єктивно притаманні цьому явищу, але й залежно від співвідношення низки умов та конкретних обставин. Те, що у цій ситуації легко відвернути, в іншій відвернути неможливо. Крім того, те що відворотне для однієї особи невідворотне для іншої [19, с. 196]. Потрібно мати на увазі й те, що оцінка явищ як непереборної сили змінюється з розвитком науки, створення нових технічних засобів, що надають ширших можливостей передбачуваності або відворотності різного роду явищ [22, с. 121–122].

Саме через розуміння розгляненої ознаки в літературі існує ще одна пов’язана із цим проблема. Йдеться про можливість віднесення до непереборної сили різних соціальних явищ і, зокрема, поведінки третіх осіб. Одна група вчених вважає, що суспільні явища, оскільки їхнє виникнення зумовлене вольовою поведінкою інших осіб, не можуть бути віднесені до непереборної сили. Навіть такі суспільні події, як воєнні дії чи страйки, не зважаючи на їхній об’єктивний характер по відношенню до особи, не можуть бути зачислені, на думку окремих вчених, до проявів непереборної сили, оскільки по суті вони є виявленням волі інших людей, а отже, не можуть вважатися невідворотними [9, с. 180; 20, с. 11]. Інші науковці дотримуються протилежного погляду, вважаючи що такі соціальні явища, як страйки, демонстрації, блокади, також можуть мати стихійну силу, як і природні явища, тому немає підстав не зачислювати їх до непереборної сили. Адже групові дії можуть стати непідконтрольними як для організаторів, так і для самих учасників. Все це зумовлює у деяких випадках непередбачуваність або невідворотність наслідків таких соціальних явищ [10, с. 212; 8, с. 77–78; 21, с. 8, 15–16; 23, с. 9]. На нашу думку, вирішення цього питання має відбуватися винятково з урахуванням двох ознак поняття непереборної сили, які були розглянуті вище. Тобто, якщо вплив певного соціального явища був непередбачуваним для особи, його потрібно розглядати як прояв непереборної сили. Так само потрібно вирішувати питання і стосовно тих соціальних явищ, які хоч і були передбачуваними, але в через певні обставини, суб’єктивні чи об’єктивні, мали неминучий характер впливу. Отже, на наш погляд, невідворотними можна вважати як природні, так і соціальні явища, на виникнення та (або) розвиток яких особа не мала змоги вплинути в силу певних об’єктивних чи суб’єктивних причин.