Обґрунтовується суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 199 КК України, як посягання на економічну безпеку країни, розглядається фальшивомонетництво як закінчене злочинне діяння з моменту виготовлення для збуту грошових знаків чи державних цінних паперів.

Ключові слова: суспільні відносини, економічна безпека, госпо­дарські відносини, фінансова система, гроші, кредит, склад злочину, об’єкт злочину, кримінальна відповідальність.

Постановка проблеми. Серед суспільно небезпечних діянь, які кримінальним законом визнаються злочином у сфері господарської діяльності, є виготовлення, зберігання, придбання, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. Це злочинне посягання містить склад злочину, передбаченого ст. 199 КК України. І хоч у кодексі не викори­стовується загальноприйняте в наукових колах поняття «фальшивомонетництво», проте саме воно (правда, дещо у звуженому значенні) своїм змістом відповідає основній меті, яку ставить перед собою суб’єкт злочину, готуючи і звершуючи винне діяння. А про його суспільну небезпечність свідчать такі факти. Наприклад, у 2000 р. було виявлено 2430 злочинів, пов’язаних із фальшивомонетництвом [1, с. 33]. Найбільше випадків вилучення фальшивок зареєстровано у Києві (446), у Харківській (306), Львівській (231), а також у Черкаській, Донецькій, Дніпро­петровській та Житомирській областях. З обігу вилучено понад 6 тис. фальшивих банкнот національної валюти на суму 103,5 тис. грн. (переважно це були банкноти номіналом 10 і 20 грн. зразка 1996 р.) та понад 1,2 тис. купюр фальсифікованих доларів США на суму понад 116,4 тис. Міліцією припинено діяльність 19 майстерень, знешкоджено 106 злочинних угруповань, в тому числі 24 з ознаками організованих. На розгляд судів скеровано 512 кримінальних справ, в яких обвинувачення висунуто 836 особам [2, с. 1]. Зокрема, організовану злочинну групу з п’яти осіб викрито у місті Севастополі. Протягом чотирьох місяців, використовуючи високоточну оргтехніку, вони виготовляли й збували підроблені грошові знаки НБУ номіналом 10 грн. Під час обшуку у злочинців було вилучено 163 підроблені купюри, комп’ютер, сканер, струйний та матричний принтери [2, с. 2]. У травні 2000 р. у Луганську було затримано громадян Республіки Молдова, які збували підроблені стодоларові купюри. У них було вилучено понад 3 тис. доларів США. Як встановлено у ході слідчих дій, ці фальшиві гроші виготовлялися на території Молдови [3, с. 134].

Зважаючи на високу латентність цих злочинних діянь, правоохоронні органи ведуть досить ефективну боротьбу зі злочинцями. Їх зусилля насамперед спрямовані на викриття злочинних угруповань, що спеціа­лізуються на виготовленні фальшивок, використовуючи суперсучасне поліграфічне устаткування й матеріали, а також проти «імпорту» підробок національної та іноземної конвертованої валюти із сусідніх країн. У 2001 р. вилучено підробок на суму майже 150 тис. грн. та 53 тис. доларів США. Аналіз оперативної інформації свідчить, що високоякісні підробки заво­зяться з-за кордону. Так, на одному з ринків Тернополя четверо заїж­джих українців намагалися збувати 100-доларові банкноти (найпопулярніший номінал), завезені з Варшави. Наприкінці 2001 р. у Києві, Чернігівській та Полтавській областях діяла група з 11 чоловік, які запускали в обіг високої якості підробки, виготовлені за допомогою плоских офсетних форм та з імітацією захисних елементів. Місце їх походження, як з’ясували спеціалісти, – Болгарія [4, с. 6]. За даними ГУДСБЕЗ МВС України, в 2001 р. було ліквідовано 20 підпільних майстерень з підробки паперових грошей, оснащених копіювально-множильною технікою [5, с. 168].

Протягом останніх років правоохоронні органи фіксують тенденцію порівняно незначного зростання цього виду злочинності, водночас від­значають істотне підвищення «професійності» зловмисників, використання ними найсучасніших технічних засобів й виняткову винахідливість у збуті підробок. Зважаючи на те, що, залишаючись у кількісному вимірі на рівні середньостатистичних показників за останні роки, фальшивомонетництво попри все не може вважатися таким злочинним посяганням, що не викликає серйозного занепокоєння. Йдеться передусім не лише про його так би мовити кримінологічну інфекційність, тобто злочинну привабливість вчинення, а й про серйозні загрози, що може спричинити економічну безпеку держави.

Стан дослідження. Саме на актуальності науково-теоретичного і практичного вирішення цього аспекту проблеми наголошують вітчизняні учені. Тією чи іншою мірою у цьому контексті порушують ці питання в своїх наукових публікаціях Б.С. Нікіфоров, А.В. Наумов, Є.В. Фесенко, В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, Є.Л. Стрельцова, А.В. Савченко, М.І. Бажанов, В.В. Сташис та ін. Обґрунтовані ними положення, безумовно, можуть слугувати методичною і теоретичною базою всебічного дослідження аналізованого нами злочину.

Слід однак зазначити, що досі у доволі великій бібліотеці юридичної літератури, на жаль, за винятком кількох публікацій С.В. Воробея, практично нема новітніх видань, спеціально призначених комплексному аналізу кримінально-правових проблем боротьби з цим злочином. Уже давно стали раритетними видані ще за радянських часів два навчальні посібники – Ю.В. Солопанова «Ответственность за фальшивомонет­ничество» (1963 р.) і Н.С. Пономарьова «Уголовно-правовuе средства борьбu с изготовлением и сбuтом поддельнuх денег и ценнuх бумаг» (1988 р.). Зазначимо, що деякі цінні рекомендації методологічного характеру, що є у цих посібниках, заслуговують практичної реалізації і в наш час.

Підкреслимо, що у багатьох публікаціях, присвячених проблемам відповідальності за злочин, передбачений ст. 199 КК України, здебільшого спеціально питання осудності і неосудності не розглядалося. Лише Н.О. Гуторова, яка приділила деяку увагу цьому аспекту злочинного посягання, цілком слушно зазначила, що «особливості механізму заподіяння шкоди об’єктам, характеру та способів вчинення кримінально-караних дій в економічній, господарській, фінансовій сфері звузять до мінімуму можливість вчинення таких суспільно небезпечних діянь неосудною особою» [6, с. 283]. Отже, суб’єктом такого злочину, як правило, є фізична осудна особа, яка під час готування й вчинення цього злочину діяла з прямим умислом. Це положення, на наш погляд, має істотне значення для кримінально-правової характеристики фальшивомонетництва.

Виклад основних положень. У прийнятій Верховною Радою України ще 1997 р. Концепції національної безпеки України особливий акцент зроблено на гарантуванні стану захищеності національної економіки. Ці стратегічні концептуальні положення закріплено Законом України «Про основи національної безпеки України» від 14 червня 2003 р., в якому державна стратегія економічної безпеки України визнана складовою частиною національної безпеки нашої держави. Законодавчо визначено критерії і параметри стану економіки, які відповідають вимогам економічної безпеки країни. До них, зокрема, віднесено: забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкуренто­спроможності національної економіки, зменшення позабанківського обігу грошової маси, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку тощо.

Як бачимо, до числа визначальних критеріїв належать передусім ті, що пов’язані з функціонуванням фінансово-кредитної системи, тобто су­спільними відносинами, які виникають у цій сфері. Зазначимо, що фінансово-кредитна система – дуже широке поняття, що включає сукуп­ність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави. Так, фінансова система України об’єднує: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджет); фінанси підприємницьких структур; централізовані фонди цільового призначення; резервні страхові фонди; фінансовий ринок та державний кредит [7, с. 435]. Кредитну систему представляє сукупність кредитних установ, котрі мобілізують тимчасово вільні кошти підприємств, організацій, населення і спрямовують їх в інтересах розвитку національної економіки, тобто здійснюють інвестиційні ін’єкції за рахунок внутрішніх резервів [8, с. 316]. Тож злочин, передбачений ст. 199 КК України, звісно, заподіює шкоду безпосередньо фінансово-кредитній системі, а точніше, суспільним відносинам у фінансово-кредитній сфері.

Щоб глибше усвідомити суть суспільних відносин у цій сфері, а вона передовсім основана на обігу грошей і державних цінних паперів, доцільно розглянути суть цих відносин. Як відомо, структура суспільних відносин складається з суб’єктів, предмета відносин та соціального зв’язку. У кожному суспільному відношенні, як правило, є не менше двох зацікавлених у таких відносинах учасників. Учасниками (а точніше – суб’єктами) суспільних відносин у фінансовій сфері, пов’язаній безпосередньо з обігом грошей, державних цінних паперів та білетів державної лотереї, є, з одного боку, держава, а з іншого – суб’єкти господарювання, підприємства, установи, організації, фізичні особи. Виникаючи між різними суб’єктами, відносини можливі лише з приводу загального, єдиного для них предмета. Предмет суспільних відносин – це все те, з приводу чого виникають і тривають певні відносини. Слід визнати слушним міркування В.Я. Тація про те, що при аналізі конкретних ситуацій необхідно чітко відрізняти предмет злочину та предмет суспільних відносин [9, с. 18–19]. Предмет злочину – це ознака, що властива, перш за все, самому суспільно небезпечному діянню. Суспільні відносини ж є первинними щодо злочину й існують об’єктивно, незалежно від нього. Крім того, оскільки структура суспільних відносин незмінна, то до складу будь-яких відносин входить їх предмет. На відміну від них, предмет злочину може бути факультативною ознакою його складу. В суспільних відносинах у сфері обігу грошей, цінних паперів і білетів державної лотереї предметом є справжні грошові знаки, державні цінні папери, білети державної лотереї. Натомість, предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є фальсифікати, тобто підроблені гроші, державні цінні папери, білети державної лотереї, що не є частиною встановленого порядку обігу грошей, цінних паперів, білетів державної лотереї.

Соціальний зв’язок, як вважають учені, – це зміст суспільних відносин, дзеркало їх внутрішньої структури, в якому відображається їх суть та внутрішні якості [10, с. 77]. Але водночас соціальний зв’язок – це і взаємодія, взаємозв’язок суб’єктів відносин. Важливою ознакою соціального зв’язку є обов’язковість певної поведінки взаємопов’язаних, взаємодіючих суб’єктів. Це пояснюється тим, що в такій поведінці зацікавлені як усе суспільство, так і окремі його члени.