Що стосується суспільних відносин, про які тут йдеться, то соціальний зв’язок полягає у правах і обов’язках суб’єктів, що їм надані при здійсненні обігу грошей, державних цінних паперів та білетів державної лотереї. Колись В.Я. Тацій слушно зауважив, що соціальний зв’язок не можна розглядати без предмета суспільних відносин [11, с. 62]. Справді, права і обов’язки суб’єктів досліджуваних суспільних відносин залежать від предмета цих суспільних відносин, тобто від закріпленого Конституцією, законами України та іншими нормативними актами порядку обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї: якщо змінюється такий порядок, відповідно змінюються чи зникають права або обов’язки суб’єктів відносин. Тому соціальний зв’язок має предметний характер. Цей зв’язок є двостороннім. Вважаємо, що у суспільних відносинах у сфері обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї соціальний зв’язок виступає як предмет злочинного впливу, тобто тим елементом відносин, який підлягає безпосередньому впливові суспільно небезпечного діяння і через який заподіюється шкода суспільним відносинам. Обов’язку чи правам шкода не може бути заподіяна, оскільки вона заподіюється суспільним відносинам загалом. Вплив на соціально-економічну ситуацію в країні злочину, передбаченого ст. 199 КК України, на нашу думку, полягає в тому, що соціальний зв’язок розривається – не виконуються обов’язки або порушуються права. Порушення соціального зв’язку негативно по­значається на предметі відносин, тому що істотно порушується чітко визначений відповідними нормативними актами порядок обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї. Оскільки усі елементи суспільних відносин є між собою тісно взаємопов’язані, то в результаті цього шкода заподіюється цим відносинам як загалом, так і окремим їх елементам. Таким чином, підтверджується теза про цілісність системи елементів суспільних відносин, хоч, щоправда, окремі їх елементи не можуть бути об’єктом злочину, оскільки в результаті суспільно небезпечного діяння порушується цілісність відносин, і саме серйозним чинником порушення такої цілісності є злочинне посягання, яке прийнято називати фальшиво-монетництвом. Якоюсь мірою соціальні ознаки цього злочину нами окреслено вище, тож далі доцільно звернути належну увагу на економічну складову характеристики цього суспільно небезпечного діяння.

Про особливу важливість економічних ознак у характеристиці злочинних дій, передбачених ст. 199 КК України, свідчить той факт, що законодавець поставив першою саме цю статтю у Розділі VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності», очевидно, надавши пріоритетного значення її нормам у протидії злочинності, що посягає на економічну та фінансову безпеку країни. Це також підтверджується узагальненням судової практики. Так, у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» від 12 квітня 1996 р. ? 6 із змінами від 3 грудня 1997 р. зазначено, що виготовлення або збут підроблених грошей чи державних цінних паперів становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки дестабілізує фінансово-кредитні відносини, ускладнює регулювання грошового обігу [12, с. 164]. Як відомо, у підтриманні збалансованості попиту й пропозиції важливу роль відіграє грошова маса (обсяг грошового обігу) – сума купівельних і платіжних засобів, які обслуговують виробничо-господарську сферу і перебувають у державній, кооперативній і приватній власності. Основним платіжним засобом є гроші (у готівковій, безготівковій, а віднедавна – й в електронній формі). Гроші – товар особливого роду, що є мірою вартості товарів і послуг, загальним еквівалентом в обміні на будь-які товари і послуги. Гроші призначені для виконання різних функцій, водночас вони виступають як: а) міра вартості; б) засіб обігу; в) засіб накопичення або утворення заощаджень; г) світові гроші [13, с. 96].

Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк країни. Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот. Регулювання грошової маси шляхом скорочення емісії грошей – це інструмент антиінфляційної політики уряду [13, с. 142]. Отже, посягання на виключне право держави здійснювати випуск грошових знаків і державних цінних паперів істотно позначається на авторитеті владних органів, призводить до їх дискредитації, знижує довіру до офіційної грошової валюти на зовнішньому ринку, завдає, таким чином, відчутної шкоди фінансовій безпеці. Надмірне надходження фальшивих грошей в обіг може спровокувати зростання інфляційних процесів, які, на жаль, у нашій країні тепер досить часто завдають відчутних ударів економіці. Тож додатковий і до того ж непередбачуваний негативний чинник провокування кризових явищ у вітчизняній, ще не зміцнілій ринковій економіці вкрай небажаний.

У ринковій економіці, як зазначає М.Й. Коржанський, вся сукупність господарських зв’язків реалізується через механізми системи вартісних відносин. У процесі товарообміну саме гроші не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відпо­відність цього товару суспільним потребам. Таким чином, гроші виступа­ють не лише втіленням вартості при обміні, а й еквівалентом кількісного виміру витрат у процесі виготовлення конкретного товару [14, с. 344], і тим самим стають вагомим чинником регулювання суспільних відносин у сфері господарської діяльності.

У процесі організації та проведення господарської діяльності вини­кають між суб’єктами господарювання, а також між ними та іншими суб’єктами господарські відносини, які чітко визначено у ст. 1 Господар­ського кодексу України. Відповідно до ст. 2 цього ж кодексу, учасниками відносин у сфері господарської діяльності є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші орга­нізації, що виступають засновниками об’єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Слід підкреслити, що у п. 2 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України господарську діяльність визначено як діяльність фізичних і юридичних осіб, пов’язану з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційно-господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність) [12, с. 164]. Врешті-решт, йдеться про суспільні відносини у господарській сфері, повноцінне і збалансоване функціонування яких значною мірою позначається на неспроможності національної економіки забезпечувати розширене самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб населення країни, протистояння дестабілізуючому впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. У ст. 17 Конституції України визначено як одну з найважливіших функцій держави, поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення їх економічної безпеки, що в сучасних умовах набуває особливого значення. Тому будь-які посягання на стабільність економічного розвитку країни розглядається як загроза її економіці. У цьому сенсі саме так кваліфікується злочин, передбачений ст. 199 КК України.

У п. 13 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено: «Фальшивомонетництво є закінченим злочином з моменту виготовлення з метою збуту, а так само збуту хоча б одного грошового знака чи державного цінного папера» [12, с. 166]. Підкреслимо, що поняття «фальшивомонетництво» у чинному КК України, зокрема у згаданій статті, не використовується. Натомість у назві цієї статті дається таке розгорнуте трактування поняття цього суспільно небезпечного винного діяння: «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» [15, с. 198]. Цим самим законодавець прагнув охопити так би мовити увесь спектр суспільно небезпечних діянь, які відображені у складі злочину. Підставою для такого припущення може послужити короткий аналіз суті поняття «фальшивомонетництво». Юри-дичний енциклопедичний словник визначає його як «злочинне діяння, що полягає у підробці грошових знаків і завдає шкоди фінансовим відносинам держави і міжнародного співтовариства» [16, с. 936]. А в юридичному словнику ця дефініція уточнюється так: «Фальшивомонетництво… – за кримінальним законодавством злочин, який полягає у виготовленні з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів (у даний час в Україні їх не випускають), білетів Національного банку України, металевої монети, державних цінних паперів (акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання) або іноземної валюти» [17, с. 282–283].

У лінгвістиці термін «фальшивомонетництво» розглядається як сло­восполучення двох лексем (з латини «falsus» – невірний, вигаданий, брех­ливий, підроблений) і «moneta» (з лат. «moneta» – критерій, стандарт), тож тлумачні словники української мови пояснюють фальшиво-монетництво як процес виготовлення фальшивки, як підробка грошових банкнот, як продукування фальшивок, сертифікатів, що видаються за справжні; а суб’єкт – той, хто виготовляє фальшивки (гроші, цінні папери тощо), зафіксований терміном «фальшивомонетник» [18]. Отже, фальшивомонетництво, як бачимо, охоплює означення технологічного процесу виготовлення фальшивих грошей з метою їх збуту, а сам збут як реалізація цієї мети вже слід розглядати поза межами цього поняття, а саме як інший незаконний акт з підробленими грошима, державними цінними паперами і ції дії цілком можна назвати злочинним шахрайством, що як і фальшивомонетництво підпадають під кримінальну відпо­відальність. Враховуючи ці термінологічні константи, маємо підстави вважати, що в результаті аналізу ґенези правового регулювання кримінальної відповідальності за фальшивомонетництво можна навіть допускати, що сама лише підробка грошей, державних цінних паперів не може становити суспільної небезпеки без їх збуту (реалізації злочинним шляхом, шахрайськими методами). Тому у диспозиції ст. 199 КК України відповідальність осіб, які займаються збутом фальсифікатів, прирів­нюється до відповідальності фальшивомонетників.

Як свідчить аналіз судової практики, при оцінці характеру та ступеня суспільної небезпеки конкретних фактів фальшивомонетництва суди беруть до уваги тяжкість вчиненого злочину; кількість підроблених грошових знаків, що зумовлює наявність чи відсутність тяжких наслідків для кредитно-фінансової системи; стадію злочину; спосіб виготовлення підробок та їх якість. Не викликає сумніву, що суспільна небезпека підробки грошових знаків залежить, крім іншого, від способу вчинення цього злочину, а відтак стосовно кожного конкретного випадку важливо враховувати й те, наскільки якісно виготовлено фальсифікат.