Застосування того чи іншого способу виготовлення підроблених гро­шей чи інших предметів злочину, передбаченого ст. 199 КК України, певною мірою визначає зміст суспільної небезпеки посягання, об’єкт злочинного впливу та кваліфікацію вчиненого. Тепер, коли доступними для широкого кола підприємців є найсучасніші технічні засоби, вільно можна придбати необхідні матеріали (відповідний асортимент паперу і фарб), коли неважко освоїти найпередовіші й найдосконаліші технології друку, виготовлення фальшивих грошових банкнот на поліграфічному устаткуванні, порівняно з іншими способами, становить велику суспільну небезпеку, оскільки можна таким чином тиражувати велику кількість фальшивок певних номіналів, які пересічному громадянину практично важко відрізнити від справжніх грошей. До речі, підробки, що продукуються шляхом застосування офісної та копіювальної техніки, за своєю небезпекою нерідко не поступаються тим фальсифікатам, що виготовлені поліграфічним способом.

Тож винахідливі і безперечно високопрофесійно підготовлені злов­мисники вдаються до найрізноманітніших способів вчинення суспільно небезпечного посягання. Про те, наскільки небезпечними вони можуть бути, свідчить такий факт. У 1998 р. львівські правоохоронці затримали чотирьох осіб, у яких вилучили «рекордну» суму фальшивок – 477800 доларів США у стодоларових купюрах. Очолював цю групу 39-річний інженер Б., працівник Закритого акціонерного товариства «Львівське підприємство обчислювальної техніки та інформатики», який закінчив політехнічний інститут, тривалий час працював на режимному підпри­ємстві, оволодів технологією виготовлення кліше. Протягом двох років за своїми кресленнями він змайстрував спеціальний верстат, на якому можна було виготовляти фальшивки. Зі своїми злочинними намірами поділився ще з трьома особами, яким довіряв і яких зробив спів­учасниками злочину. За дорученням організатора вони придбали у Польщі папір відповідної марки, фарби, відтак найняли приміщення, в якому встановили верстат і приступили до виготовлення фальшивок [19, с. 100]. Усі ці дії, як бачимо, кваліфікуються ст. 14 «Готування до злочину» чинного тепер КК України (на той час діяв КК України 1960 р., в якому також була відповідна стаття у Загальній частині).

Як зазначено вище, злочинців викрили тоді, коли їм ще не вдалося збути «фальшивий товар». Можна лише уявити, які дестабілізаційні потрясіння супроводжували б фінансову систему конкретного регіону, якби ця сума потрапила у грошовий обіг.

Із наведеного прикладу видно, що здебільшого фальшивомонетництво – злочин колективний. Як правило, замах на цей злочин (ст. 15 КК України) передбачає умисну спільну участь декількох суб’єктів (ст. 26 КК України), з-поміж яких виділяється організатор – «особа, яка орга­нізувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування … діяльності організованої групи або злочинної організації» (ч. 3 ст. 27 КК України).

Ще однією важливою кримінально-правовою ознакою злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є можливість вчинення його лише з прямим умислом. Враховуючи те, що склад цього злочину є формальним, а також те, що у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України є вказівка на мету як на конститутивну ознаку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів, то виключається можливість вчинення цього злочину з непрямим умислом або з необережності. Прямий умисел фальшивомонетництва полягає в усвідомленні особою факту вчинення діяння, передбаченого ст. 199 КК України, та його суспільної небезпеки і в бажанні його вчинити. Зміст прямого умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомленні особою предмета злочину, тобто того, що вона вчиняє незаконні дії.

Висновки. Оскільки основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є суспільні відносини у сфері обігу грошей, державних цінних паперів, а додатковим безпосереднім об’єктом цього ж злочину є суспільні відносини у сфері власності, то фальшивомонетництво становить серйозну загрозу економічній, зокрема фінансовій безпеці як складовій і визначальному чиннику національної безпеки країни. Ця загроза полягає у посиленні інфляційних процесів, у дестабілізації виробничих відносин у сфері господарської діяльності.

У кримінальному законі, в якому поняття «фальшивомонетництво» трактується у значно ширшому розумінні, цілком справедливо віднесено це злочинне діяння до злочинів у сфері господарської діяльності й надано йому пріоритетного значення. Однак, на нашу думку, важливо при кримінально-правовій характеристиці цього злочину передбачати врахування мотиву як обов’язкової ознаки злочину, передбаченого ст. 199 КК України. При вчиненні цього злочину мотиви можуть бути різними і на кримінально-правову кваліфікацію злочину не впливають, проте їх встановлення конче необхідне під час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

–––––––––