У статті висвітлено окремі аспекти готування до злочину. Зокрема, проаналізовано готування до злочину та подано визначення поняття готування до злочину, проводиться розмежування між готуванням до злочину та виявленням наміру. В статті досліджено види готування до злочину. В процесі дослідження сформульовано та запропоновано ще один вид готування – планування злочину. Визначено єдину конструкцію кримінальної відповідальності за готування до злочину.

Ключові слова: стадії вчинення злочину, готування до злочину, замах на злочин, кримінальна відповідальність за готування до злочину, види готування до злочину.

Як і інші стадії вчинення злочину стадія готування до злочину характеризується неоднозначністю наукових підходів до визначення її правової природи як інституту кримінального права.

Формування незакінченого злочину як інституту кримінального права здійснювалось протягом кількох століть. Зокрема, ще у 1649 р. в Росії було прийнято Соборне Уложення, яким передбачалось такі стадії вчинення злочину виявлення умислу (голий умисел), готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин. Ті ж стадії визначались у Військовому Артикулі Петра І 1716 року, Уложенні про покарання 1845 р.. Але із прийняттям у 1903 р. Кримінального Уложення інститут незакінченого злочину зазнав певних змін. Ним визначались лише три стадії вчинення злочину. Виявлення наміру перестає бути кримінально караним. Отже, стадії вчинення злочину формувались та дійшли до нашого часу, пройшовши певну еволюцію. Однак і на сьогодні залишається не вирішеною низка проблем, пов’язаних з інститутом незакінченого злочину, зокрема, визначення поняття готування до злочину, його кримінально-правового значення та розв’язання основної проблеми – відповіда

Із прийняттям Кримінального кодексу України розширюється перелік видів готування до злочину, а також передбачені спеціальні засади призначення покарання за готування до злочину. Зазначену проблематику досліджували у своїх працях ряд науковців, зокрема Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Маслак , А.А. Піонтковський , І.С. Тишкевич, А.В. Шевчук та ін. Проте в науці кримінального права і донині залишається недостатньо розкритим питання притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання за готування до злочину. Все це створює труднощі на практиці або ж його просто оминають. Погодьтеся, довести, що особа вчинила закінчений злочин, є менш складнішим, ніж доведення вчинення незакінченого злочину, а саме – готування. Крім цього, не вирішеною залишається проблема розмежування складу готування до злочину та складу адміністративного правопорушення, і тому виникає питання щодо меж кримінальної відповідальності за підготовчі дії. Актуальним залишається і питання щодо доцільності визначення готування до злочину в КК України як стадії незакінченого злочину.

З урахуванням вищезазначеного постає питання про критерії розмежування закінченого злочину, замаху на злочин та готування до злочину. Для того, щоб визначити зміст поняття готування, потрібно відмежувати дане поняття від виявлення наміру. Людина, яка має намір вчинити умисний злочин, попередньо виношує план, прораховує кожен свій крок та має за мету довести задумане до кінця. Отож, вчинення умисного злочину починається із зародженням думки про це. Проте не треба плутати дії особи та думки, оскільки злочин – це завжди суспільно небезпечне діяння, а формування умислу (думки) не може бути діянням, і тому не є кримінально караним. Деякі радянські криміналісти, зокрема В.Д. Меньшагін, З.А. Вишинська, вважали, що виявлення умислу є початковою стадією розвитку злочину і повинно бути кримінально караним.

Однак така позиція видається необґрунтованою, оскільки навіть якщо задум (голий умисел) і наштовхує людину на вчинення злочину, він не може бути кримінально караним, тому що людині властиво змінити свою думку, відмовитись від вчинення злочину. Між думкою і діянням є зв’язок лише в тому випадку, коли думка стане матеріальною, тобто знайде своє вираження через діяння. Виявлення наміру не може бути стадією злочину. Стадією розвитку злочину може називатись лиш те, що є сходинкою для досягнення злочинного результату, а саме те, що більшою чи меншою мірою, але обов’язково сприяє заподіянню шкоди об’єкту злочину, наближає суб’єкт до поставленої цілі [3, с. 30].

Коли в особи сформувався умисел, вона остаточно вирішує для себе його виконати. Отже, початковою стадією розвитку суспільно небезпечного діяння є готування до злочину, яке відповідно до ч. 1 ст. 14 КК України полягає у підшукуванні або пристосуванні засобів чи знарядь, підшукуванні співучасників або у змові на вчинення злочину, усуненні перешкод, а також в іншому умисному створенні умов для вчинення злочину. Від виявлення умислу варто відрізняти самостійні склади злочинів, такі як погроза вбивством (ст. 129 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України), а також злочини, передбачені ст. 266, ч. 1 ст. 345,ч.1 ст. 346, ч. 1 ст. 398, ч. 1 ст. 350, ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 405, ч. 2 ст. 444. У цих злочинах погроза є суспільно небезпечним діянням, тобто суб’єкт злочину діє на психіку потерпілого та спричиняє безпосередню шкоду безпеці особи.

Отже, підготовчі дії не ставлять в безпосередню небезпеку охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, вони лише створюють умови для можливості досягнення в подальшому злочинного результату. Це є перший етап в реалізації злочинного наміру особи.

Проблема розмежування стадій вчинення злочину висвітлена в дослідженнях деяких науковців. Так, А.Н. Трайнін вважає, що готування до злочину є необхідним актом, який забезпечує здійснення злочину, відмежовує стадію готування та замаху. На думку А.А. Піонтковського, замах також є необхідним актом, який забезпечує вчинення злочину.

Однак зазначені підходи не визначають конкретної межі між такими стадіями вчинення злочину, як готування до злочину та замах на злочин. Тому, на наш погляд, необхідно детальніше визначити та окреслити стадію готування до злочину. Як обґрунтовано зазначає Н.Ф. Кузнєцова, різні підготовчі дії створюють різний ступінь реальності здійснення злочину, цей ступінь визначається, по-перше, сукупністю підготовчих дій до злочинного результату, і, по друге, близькістю тих чи інших підготовчих дій до злочинного результату.

Не всі дії можуть визначати стадію готування. Необхідно враховувати два фактори: сукупність дій та їх наближення до закінченого злочину. Визначення таких чинників не є проблематичним і таке встановлення є необхідним для того, щоб відмежовувати підготовчі дії та дії, які не є діями по готуванню. Підготовчі дії ніколи не можуть самі собою перетворитися у справжнє наближення злочинного результату. Прицілюванням неможливо вбити, наближенням до жертви – поранити, створенням організованої групи – викрасти, просвердлюванням гирі – вчинити обважування [3, с. 44]. За загальним правилом, готування, замах та закінчений злочин відмежовуються за об’єктивною стороною.

У чинному КК України чітко передбачені такі види готування: підшукування засобів чи знарядь, пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод, інше умисне створення умов для вчинення злочину.

В науці кримінального права пропонують виділяти й інші види готування. Так, А.В. Шевчук вказує на доцільність виокремлення таких форм готування, як мотивація, планування злочину, вибір об’єкта та мети.

Визначення окремих форм готування за ознаками суб’єктивної сторони, таких як мотив та мета, урізноманітнює види готування, але не визначення нових видів готування. Мотив та мета як ознаки суб’єктивної сторони не можуть бути чинником, який би відмежовував види готування. Усі умисні злочини є мотивованими. Мотив – це та рушійна сила, що спонукає особу до вчинення злочину, мета – це уява про бажаний результат, якого особа прагне досягнути. Мотивів може бути безліч, не будемо вдаватися до їх перелічування, а також і відповідно видів готування за мотивом.

Наступний критерій поділу видів готування – об’єкт, на який особа посягає під час вчинення злочину, а отже, і при вчиненні підготовчих дій. Видається, що роль об’єкта є важливою у визначенні незакінченого злочину, оскільки чим цінніший об’єкт, тим вищий ступінь суспільно небезпечних підготовчих дій. Керуючись цим, можна виділяти види готування за ступенем суспільної небезпечності, а також і ті, які не становлять суспільної небезпеки для об’єкта посягання. Тому дії, які не становлять суспільної небезпеки для об’єкта посягання, не можуть визначатись як дії, що є готуванням.

Планування злочину як вид готування в теорії кримінального права визначається, проте не закріплюється у Кримінальному кодексі України та охоплюється фразою “інше умисне створення умов для вчинення злочину”. На відміну від чинного Кримінального кодексу України, в Кримінальному кодексі Республіки Польща даний вид готування є закріпленим (ст. 16 §1). Погоджуємось із поглядом А.В. Шевчук, що більшість корисливих злочинів детально плануються. Проте чи можна план ототожнювати з умовою для вчинення злочину? Планування – це передусім дія, а не умова вчинення злочину. Тому вважаємо за доцільне використати досвід Польщі та в чинному КК України закріпити такий вид готування, як складання плану дій. Крім закріплення в КК України основних видів готування також передбачено “інше умисне створення умов”. Саме цим узагальненим видом готування законодавець уникнув перелічування усіх можливих видів готування. “Підготовчі дії, не дивлячись на їх різноманітність, мають спільні риси – всі вони є створенням умов для вчинення злочину” [4, с. 43].

Інші види готування пропонує виділити Н.В. Маслак. Для виокремлення слугують різні критерії. Наприклад, залежно від ступеня тяжкості виділити готування до прямо умисних злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів. На наш погляд, цю позицію не можна вважати цілком правильною. Очевидно, що від того, до якого злочину за ступенем тяжкості готувалась особа, залежатиме певною мірою кваліфікація вчинених особою підготовчих дій. Крім того, готування до злочину невеликої тяжкості не є кримінально караним відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України.

Ще одним критерієм поділу готування є характер дій особи. За цим критерієм готування до злочину поділяється на фізичне та інтелектуальне. До інтелектуального готування можна зачислити змову на вчинення злочину, підшукування співучасників. Але виникає проблема у відмежуванні виявлення умислу від готування до злочину, який виявляється в підбурюванні або змові, що зовні схоже на виявлення умислу. Отже відмінність готування від всіх інших вчинених суб’єктом дій визначається за ознакою створення умов, реальної можливості заподіяння шкоди” [3, с. 53].

Класифікація видів готування залежно від закріплення їх в Загальній частині КК України (загальні види готування) та в Особливій частині КК України (спеціальні види готування) вносить лише плутанину серед визначення видів готування.

Аналіз судової практики дає змогу зробити висновок, що вкрай рідко трапляється притягнення до кримінальної відповідальності за готування до злочину. Бракує доказів для констатації складу злочину готування. Як визначити, чи є дії особи готування до злочину? Очевидно, для того, щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності за готування до злочину, потрібно визначити підставу такої відповідальності, а саме – склад злочину, до якого особа готувалась. З приводу цього в літературі виникають різні думки.