Автор дисертації Н.В. Маслак пропонує визначити готування як самостійний вид злочину. При цьому автор визначає об’єкт, який не є тотожним до об’єкта “задуманого” злочину, зазначає, що об’єктом готування є громадська безпека, ознаки об’єктивної сторони передбачені в загальній частині КК України в ч. 1 ст. 14, спеціальні види готування в Особливій частині КК України. Суб’єктивна сторона визначається лише у формі прямого умислу. Суб’єкт готування визначається залежно від того, які вимоги встановлюються законом до суб’єкта закінченого злочину, який особа мала намір вчинити.

Сумнівною видається позиція щодо виокремлення самостійного складу злочину готування. Автор у роботі визначає об’єкт усіх видів готування – громадську безпеку. Визначає громадську безпеку як стан захищеності суспільства, таких його цінностей, як життя та здоров’я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ, організацій від загально небезпечних посягань.

Важко погодитись з такою позицією, враховуючи те, що визначення громадської безпеки співвідноситься із загальним об’єктом. Отож, особа, вчиняючи злочин, посягає на один із видів громадської безпеки, тобто заподіює шкоду конкретним суспільним відносинам (безпосередньому об’єкту). Якщо особа здійснює підготовчі дії для вчинення злочину, вона усвідомлює, на які суспільні відносини спрямоване її посягання. І цей факт повинен бути встановлений слідством та судом. Що стосується суб’єкта, суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони, то вони збігаються з складом закінченого злочину. Виділення окремого складу злочину готування за об’єктом злочину є лише підміною понять.

Н.Ф. Кузнєцова вказує на необхідність з’ясування об’єкта злочину. Проводить розмежування в тому, що на відміну від закінченого злочину, об’єкту в незакінченому злочині шкода не заподіюється. Проте об’єкт має бути встановлений і доведений. Суб’єкт збігається із суб’єктом у закінченому злочині. Суб’єктивну сторону Н.Ф. Кузнєцова визначає лише з прямим умислом. Об’єктивну сторону діяння необхідно визначати за винятком дій із виконання злочину і злочинного результату. Тобто, потрібно довести, що дії по вчиненню злочину були б виконані, якщо б не виникли причини, які не залежали від волі суб’єкта.

Схиляємось до думки, що склад злочину готування є складом закінченого злочину, передбаченого в Особливій частині КК України, до якого особа готувалася. І тому, визначивши об’єкт, суб’єкт, суб’єктивну сторону та частково об’єктивну сторону, як пропонує Н.Ф. Кузнєцова, є достатнім для кваліфікації дій особи як готування до злочину.

Особливе місце нині займає процедура доведення підготовчих дій. Наявність в особи умислу за загальним правилом ще не означає, що намір особи вчинити злочин набув рішучості. Відповідальність за готування може бути зумовлена тим, що воно само собою не створює реальної загрози інтересам, які охороняються правом, не ставить їх у безпосередню небезпеку [5, с. 505].

У літературі вчені не дійшли до спільної згоди щодо єдиної конструкції відповідальності за готування до злочину. В радянській кримінально–правовій літературі було декілька позицій по відповідальності за готування до злочину. Першу із них підтримували А.Н. Трайнін, Н.Ф. Кузнєцова. Ця конструкція відповідальності за готування до злочину була закріплена в ст. 12 УК РСФСР 1926 р. – застосовувалась відповідальність лише за ті підготовчі дії, які самі собою утворювали суспільно небезпечне діяння.

Другу позицію підтримав М.А. Чельцов, який пропонував замінити конструкцію, яку підтримував А.Н. Трайнін, і взагалі відмовитись від відповідальності за готування, при цьому в Особливій частині КК передбачити відповідальність за готування до найнебезпечніших злочинів шляхом створення усічених складів. У чинному КК України за допомогою усічених складів, законодавець передбачає в Особливій частині КК України відповідальність за замах на злочин, і в окремих випадках готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини.

І третю позицію висловив Н.Д. Дурманов, А.А. Піонтковський. Їх підтримували М.І. Ковалев, Н.В. Лясс, І.С. Тишкевич. Це була зовсім нова конструкція, на відміну від вище зазначених. Вона полягала у тому, що готування повинно бути кримінально караним, як стадія вчинення злочину, проте лише у випадках, спеціально вказаних в Особливій частині КК.

Не заперечуючи права на існування цих позицій, вважаємо, що найбільш правильною є саме третя позиція. Ця конструкція не містить недоліків інших конструкцій, конкретизує відповідальність, і отже, полегшує роботу судів. Ця позиція не заперечує позицію А.Н. Трайніна, Н.Ф. Кузнєцової, не звужує цієї конструкції, проте визначає конкретні склади злочинів, готування до яких є суспільно небезпечним.

У зв’язку із цим постає питання: за якими критеріями визначати готування та до яких саме складів злочинів. На нашу думку, до таких критеріїв зачислюють ступінь суспільної небезпечності злочинів. Очевидно, що більший ступінь суспільної небезпечності мають тяжкі та особливо тяжкі злочини. Неможливо оминути і роль об’єкта посягання: чим ціннішим він є, тим небезпечнішими можуть бути підготовчі дії. Потрібно враховувати проміжок часу між підготовчими діями і їх наближеністю до замаху. Чим коротший той проміжок часу, тим небезпечніші ті дії, які становлять готування, оскільки, вони безпосередньо переходять у стадію замаху і підставляють суспільні відносини під безпосередню небезпеку. Отож, суспільна небезпечність підготовчих дій оцінюється на підставі великого кола конкретних обставин, при яких відбувалося місце здійснення цих дій [5, с. 510].

Аналізуючи чинний КК України, вважаємо за доцільне закріпити саме третю конструкцію відповідальності за готування до злочину. Враховуючи усі вище зазначені критерії, в Особливій частині КК України передбачити відповідальність за готування до злочину, як це передбачено в КК Республіки Польща.

В ст. 16 § 2 КК Республіки Польща зазначено: приготування є караним лише тоді, коли це встановлено законом. Наприклад, Глава 16 Злочини проти миру, людства і військові злочини. Стаття 117 § 1 Хто розв’язує або веде агресивну війну, підлягає покаранню позбавленню волі на строк не менше 12 років, покаранню у вигляді позбавлення волі на строк 25 років або покаранню у вигляді довічного позбавлення волі. В § 2 передбачена норма, згідно з якою особа, яка вчинить готування до злочину, передбаченого в § 1, підлягає покаранню позбавленню волі на строк не менше трьох років.

На нашу думку, саме за таким способом було б доцільно визначити готування до злочину в чинному КК України. Це дало б змогу правильно кваліфікувати підготовчі дії. Приблизно два десятки статей КК України передбачають відповідальність за діяння, які водночас становлять собою адміністративні правопорушення (йдеться про збіг ознак складів злочинів та адміністративних правопорушень). Ще більше є випадків, коли адміністративне правопорушення становить собою готування до злочину. Очевидно, що вказані норми передбачають посягання, доцільність кримінальної відповідальності за які викликає сумнів [8].

Підсумовуючи вище викладене, можна зробити певні висновки.

По-перше, готування до злочину є початковою стадією розвитку суспільно небезпечного діяння. Для відмежовування підготовчих діянь та діянь, які не є дією по готуванню, а також відмежування стадії готування та замаху необхідно враховувати два чинники: сукупність дій та їх наближеність до закінченого злочину.

По-друге, визначення готування закріпленого в КК України пропонуємо доповнити ще одним видом готування “планування злочину”. Отже, готуванням до злочину є підшуковування або пристосування засобів чи знарядь, підшуковування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, планування злочину, а також в інше умисне створення умов для вчинення злочину.

––––––––––––––––––––

Кримінальний кодекс України. – К.: Видавничий дім “Скіф”, 2008.

Кримінальний кодекс Республіки Польща. – Мінськ.: Тесей, 1998.

Кузнєцова Н.Ф. Ответственность за приготавление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во Моск. у-та, 1958. – 204 с.

Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.

Пионтковський А.А. Учение о преступление по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 667 с.

Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. – Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2005.

Шевчук А.В. Стадії вчинення злочину. – Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Київ, 2002.

Навроцький В.О. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи. – www. lawyer.org.ua