старший викладач кафедри кримінального права та кримінології Національного гірничого університету

Постановка проблеми. На зламі тисячоліть суспільство здійснило значний прорив у доступності людей до будь-якої інформації, у тому числі приватних форм життєдіяльності людей. Із появою сучасних засобів масової телекомунікації загострилась проблема впливу на особистість і, зокрема, на неповнолітніх у сфері статевих відносин. Незріла психіка неповнолітнього не може адекватно сприймати кіно- і фотопродукцію еротичного характеру, сексуально розвинуті та відверто порнографічні сайти Інтернету. Світова спільнота занепокоєна «сексуальною революцією», «передчасною статевою обізнаністю дітей та підлітків», «навалою педофілів та інших осіб, з вадами статевого розвитку». У зв’язку із цим особливої небезпеки набули злочини, що посягають на нормальний статевих розвиток неповнолітніх, формування у них суспільно прийнятних, природних форм статевих зносин, а саме – розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК). В узагальненні Верховного Суду України «Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» підкреслюється надзвичайність суспільної небезпеки статевих злочинів проти неповнолітніх, які посягають на їх статеву недоторканність та нормальний статевий розвиток. Такі злочини часто призводять до глибоких душевних травм у потерпілих осіб, серед них і розбещення неповнолітніх, досліджувалися українськими та російськими правниками, серед яких Ю. Александров, Ю. Антонян, М. Бажанов, В. Борисов, Л. Брич, С. Діденко, Л. Дорош, Р. Затона, Г. Єгошина, Н. Іванов, О. Ігнатов, Л. Козлюк, С. Косенко, Г. Краснюк, Л. Мороз, О. Синєокий, О. Сльота, П. Хряпінський, С. Чмут, Я. Яковлєв та інші. На теоретичних та прикладних положеннях досл

Метою цієї статті є дослідження соціального механізму криміналізації розбещення неповнолітніх, виокремлення і аналіз обставин, що обумовлюють існування у Кримінальному кодексу України (далі – КК) ст. 156 «Розбещення неповнолітніх».

Викладення основних положень. У кримінально-правовій доктрині існує декілька точок зору щодо підстав (обставин, чинників, факторів, передумов та ін.), що обумовлюють криміналізацію тих чи інших діянь. Найбільшого розповсюдження знайшли погляди О. Коробєєва, який пропонує виділяти три групи підстав, що зумовлюють криміналізацію: 1) юридично-кримінологічні, 2) соціально-економічні і 3) соціально-психологічні [2, с. 210]. Тричленної класифікації обставин криміналізації дотримується й П. Фріс: 1) оцінка діяння як суспільно-небезпечного, 2) визнання доцільності здійснення боротьби з конкретним видом поведінки заходами кримінально-правового впливу, 3) констатація збігу в оцінці конкретної поведінки як суспільно-небезпечної між законодавцем та соціально-правовою психологією народу [3, с. 258]. С. Мірошниченко і О. Титаренко серед найсуттєвіших обставин криміналізації вважають суспільну небезпечність діяння, несприятливу динаміку певного виду суспільно небезпечних діянь, необхідність впливу за допомогою кримінально-правових заходів; засудження суспільством діяння, що оголошується злочином, наявність можливостей системи кримінальної юстиції для реалізації кримінально-правової охорони [4, с. 54–55]. Дещо зміщує акценти В. Кузнєцов, який рушійною силою вдосконалення КК вважає: 1) міжнародно-правовий, 2) конституційно-правовий, 3) судовий, 4) економічний, 5) політичний, 6) кримінологічний, 7) соціально-правовий та 8) нормативний фактори [5, с. 37–39]. Схожої думки щодо зазначеного питання дотримуються й інші криміналісти [6, с. 95–98].

Питання соціальної обумовленості кримінальної заборони розбещення неповнолітніх в літературі спеціально не досліджувалось. Втім, щодо інших статевих злочинів виділяють: а) кримінологічні обставини, до числа яких відносять суспільну небезпечність посягання, їх поширеність, міжнародно-правові зобов’язання щодо криміналізації певних діянь; б) кримінально-правові обставини – історичний досвід, доцільність і ефективність протидії саме засобами кримінальної репресії; в) соціально-психологічні обставини – усвідомлення суспільної потреби у криміналізації діяння та рівень сприйняття населенням встановлення кримінальної відповідальності та покарання та інші [7, с. 74–75]. На наш погляд, до обставин, що обумовлюють кримінальну заборону розбещення неповнолітніх, слід віднести: а) суспільну небезпеку розбещення неповнолітніх; б) значну поширеність розбещення неповнолітніх в Україні; в) різке засудження суспільством розбещення неповнолітніх як дій, що брутально потурають загальнолюдські цінності та норми моралі; г) історичний досвід боротьби з розбещенням неповнолітніх кримінально-правовими засобами та д) міжнародно-правові зобов’язання держави щодо ратифікованих статутів, конвенцій, угод, які спрямовані на захист дітей та підлітків від сексуального розбещення.

Суспільна небезпека розбещення неповнолітніх, головним чином, визначається об’єктивними ознаками – безпосереднім об’єктом та об’єктивною стороною, що у цьому формальному складі злочину виражається у «вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку». Натомість, слід погодитися із думкою А. Трайніна, що суспільна небезпека є системною ознакою всього складу злочину, тому вона нібито «забарвлює» як об’єктивні, так і суб’єктивні його елементи цією негативною соціальною якістю [8]. Концепція безпосереднього об’єкта розбещення неповнолітніх знаходиться у стані розробки. Висловлюють різні, іноді суперечливі погляди, щодо соціальних утворень, які потерпають від розбещення неповнолітніх. Так, Ю. Александров і С. Косенко вважають, що йдеться про захист нормального статевого розвитку дитини і підлітка [9, с. 35]. О. Дудоров у якості об’єкта цього злочину вказує на статеву недоторканність особи, нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітніх [10, с. 103]. Більш широко визначають безпосередній об’єкт розбещення неповнолітніх В. Гончаренко і П. Андрушко, під яким вони розуміють «прийнятий у суспільстві уклад щодо відносин, пов'язаний із статевим вихованням молоді, спрямованих на нормальний розвиток неповнолітніх, на формування їхніх поглядів у сфері сексуальної культури та поведінки відповідно до вимог цивілізованого суспільства» [11, с. 149]. М. Бажанов окреслював безпосередній об’єкт розбещення неповнолітніх у рамках, визначених назвою Розділу IV Особливої частини КК «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи», як статеву недоторканність неповнолітніх [12, с. 86]. Остання точка зору заслуговує на підтримку та надання додаткових аргументів на свою користь. «Статева недоторканність неповнолітніх», як складова частина більш ємкого родового об’єкта статевих злочинів у вигляді «статевої свободи та статевої недоторканності особи», визначає соціальну сутність і основну спрямованість кримінальної охорони. Е. Фролов, визначаючи основний безпосередній об’єкт злочинів, вказував на дві вимоги щодо нього: а) він повинен знаходитись у площині родового об’єкта та співвідноситися з ним як частина і ціле та б) це ті суспільні відносини, які законодавець, створюючи норму, насамперед прагнув поставити під охорону кримінального закону в даному випадку [13, с. 213].

Статева недоторканність, насамперед, є передумовою, яку повинна забезпечити держава і суспільство задля нормального статевого фізичного та психічного розвитку дитини і підлітка. Нечіткою є позиція криміналістів, які пов’язують статеву недоторканність із загальним нормальним фізичним та духовним розвитком неповнолітніх [14, с. 5]. Так, А.П. Шеремет, як рівноцінні безпосередні об’єкти кримінально-правової охорони ст. 156 КК вказує «статеву недоторканність і фізичний, психічний та духовний розвиток неповнолітніх» [15, с. 103]. За загальними положеннями сучасної науки нормальний фізичний, психічний, розумовий та духовний розвиток людини зумовлений величезним розмаїттям природних (географічних, кліматичних, біологічних та ін.), соціальних (економічних, правових, інформаційних та ін.), індивідуальних (статевих, вікових, освітніх та ін.) факторів. Знаходячись у взаємодії та взаємозалежності один від одного, комбінуючи між собою, вони беруть безпосередню участь у формуванні фізичного, психічного та духовного розвитку дитини з народження та дорослого стану протягом всього життя. Тому статеву недоторканність, на нашу думку, слід пов’язувати із нормальним статевим фізичним та психічним розвитком неповнолітнього. Статева недоторканність, будучи універсальним біологічно-соціальним станом, має декілька вимірів суспільної оцінки: медичний, ціннісний, регулятивний, інформаційний та фізичний. Так, скажімо, медичний вимір пов’язаний із визначенням статевої зрілості згідно з Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. № 6 [16]. Ціннісний рівень характеризує сталу статеву мораль суспільства, яка передбачає поетапне входження людини у статеві відносини. Суспільна мораль на ціннісному рівні засуджує будь-яке брутальне статеве поводження із дітьми та підлітками, втім, заохочує та спрямовує у пізнавальне русло, скажімо, релігійні, родинні чи шкільні бесіди (програми) із статевого виховання. Регулятивний рівень відбивається у нормах Сімейного кодексу України, який встановлює вік осіб жіночої (17 р.) та чоловічої статі (18 р.), по досягненню якого вони можуть вступати в шлюбні відносини (ст.ст. 21, 22 СК), у випадках якщо особа, яка досягла чотирнадцяти років, подала заяву, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК) [17].

Незаконний вплив на статеву недоторканність неповнолітніх є вкрай небезпечним для суспільства, тому вони потребують кримінально-правової охорони. Стаття 156 КК стоїть на сторожі інформативного впливу на статеву недоторканність неповнолітніх. Слід погодитись із поглядом М.І. Бажанова, що розбещення неповнолітніх спрямоване на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у неповнолітнього, та воно не може полягати у природному чи неприродному статевому зношенні із неповнолітнім [18, с. 190].