278 В.П КовальчукСПЕЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКА ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Враховуючи те, що у КК України (ч. 2 ст. 255) передбачено спе­ціальну норму, яка встановлює правові підстави звільнення від кримі­нальної відповідальності учасника злочинної організації, автор вислов­лює деякі критичні зауваження і пропозиції щодо встановлення цього інституту звільнення.

Ключові слова: злочинна організація, кримінальна відповідальність, організатор, особа, злочин.

Постановка проблеми. На злочинність як суспільний феномен з давніх-давен зверталася особлива увага суспільства, яке вживало усіляких заходів, щоб протидіяти її поширенню. Виняткове занепокоєння і колись, і тепер викликав один із найнебезпечніших видів кримінальних проявів у загальній структурі протиправних пося­гань – злочини, вчинені злочинною організацією (бандою).

Характерною особливістю злочинних організацій є глибока конспірація, високий рівень саморегуляції та ієрархічна структура, переважно у вигляді піраміди, на вершині якої перебуває лідер (організатор), а в безпосередньому його оточенні – невелика група осіб, які приймають основні рішення [1, с. 124]. Усім лідерам таких організацій притаманні авторитарність, жорстокість, готовність йти на все заради досягнення мети, організаційні здібності, уміння підкорити собі інших, упевненість у власній перевазі, мотивація панування, нездатність до співпереживання та толерантності, ставлення до людей як до знаряддя для досягнення мети [2, c. 116].

Злочинні організації за своєю природою застосовують або мо­жуть застосовувати погрози або насильство, завжди готові через своїх членів або інших озброєних злочинців скористатися зброєю і, отже, за­лякують людей, викликають почуття незахищен

ості, породжують у на­селення обґрунтовану тривогу за життя, здоров’я, збереження власності тощо. Злочинна організація – стійке явище, яке важко піддається попе­реджувально-профілактичному впливу, оскільки внутрішня криміно­генна зараженість учасників злочинної групи постійно підігрівається їх взаємовпливом, культивується клятва ні за яких умов не видавати спільників і не повідомляти про вчинені ними злочини.

Для функціонування злочинних організацій характерне посту­пове розширення сфери діяльності у просторі і часі, збільшення кількості вчинюваних злочинів, перехід до скоєння тяжких злочинів. У період успішної діяльності злочинна організація являє собою психологічно стійке формування. Якщо ж вона терпить якусь невда­чу і виникає небезпека притягнення її членів до відповідальності, то посилюється тенденція до роз’єднання групи, проявляються конф­лікти, зростає напруга у відносинах між учасниками злочинної організації [3, с. 349].

Злочинну організацію можна вважати створеною, якщо після до­сягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину і до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’яз­кових ознак такої організації. При цьому не має значення, чи передувала набуттю об’єднання ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи, чи зазначена організація була одразу створена як така. Злочини, скоєні у складі злочинної організації, слід самостійно кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за створення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255 КК України) [4, с. 300].

На сьогодні злочинність являє собою реальну загрозу національній безпеці і тому є однією з найгостріших проблем держави і суспільства. Ріст злочинності викликає негативну реакцію серед людей. Однак ще більшу негативну реакцію викликають випадки вчинення злочинів особа­ми у складі злочинної організації. За вчинення таких злочинів у 2006 р. засуджено 982 особи, у 2007 р. - 910 осіб [5, с 42], у 2008 р. - 723 особи [6, с 25]. Відмова від продовження злочинної діяльності для члена злочинної організації становить додаткові труднощі порівняно зі зміною статусу злочинця-одинака, бо самовільний відхід його від злочинного середовища часто карається жорстокими засобами впливу. Тому реальна загроза національній безпеці з боку організованої злочинності, а, отже, і необхідність посилення боротьби з нею, соціальна цінність і значимість громадської безпеки як об’єкта кримінально-правової охорони, прагнення виключити, зменшити або нейтралізувати можливі шкідливі наслідки протиправної діяльності злочинних формувань, локалізувати їх громадсь­ку небезпеку в самому зародку зумовили приєднання до переліку кримінально-правових заходів боротьби з організованою злочинністю і спеціальної компромісної норми (ч. 2 ст. 255 КК), яка встановлює (визначає) правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації. Умовами такого звільнення за законом є наявність добровільної заяви такої особи про створення злочинної організації або участь у ній; активне сприяння розкриттю злочинної організації, а також те, що ця особа не є організатором або керівником злочинної організації.

Стан дослідження. Про спеціальний інститут звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації писали останнім часом (після прийняття КК України 2001 р.) відомі фахівці з кримінального права. Слід насамперед відзначити публікації, авторами яких є В.П. Альошин, Ю.В. Баулін, В.І. Борисова, О.В. Бура, Н.О. Гуторова, О. Єрмак, Г.П. Жаровська, О.О. Кваша, В.О. Меркулова.

Однак, зважаючи на тенденції зростання такого виду злочи­нності, що набувають особливо загрозливих проявів, треба відзначити, що спостерігається послаблення уваги з боку науковців до цієї про­блеми. Крім того, серед науковців виникли суперечності щодо обрання шляхів її вирішення. Потребує удосконалення також санкція ст. 255 КК України, важливо також аналітично осмислити досвід зарубіжних держав з цього питання.

Виклад основних положень. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК України застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними орга­нами діяльність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення питань, які визначають право­вий статус конкретної особи, не може ставитися у залежність від ефективності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 255 КК України, не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію [7, с. 747]. Норма ч. 2 ст. 255 не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’я­заних з діяльністю злочинних організацій, зокрема бандитизму. Ця правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учасниками злочинних організацій, проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо, тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК України не означає авто­матичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими статтями Особливої частини КК України.

Специфіка цієї норми виявляється в тому, що вона, по-перше, на відміну від загальних видів підстав, що допускають звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, визначає спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину; по-друге, на відміну від низки загальних видів звільнення, які мають факультативний характер, що допускають можливість звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 47 і 48 КК України), носить обов’язковий характер, тобто пропонує звільняти від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації за наявності відпо­відних правових підстав; по-третє, як правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності визначає не поширені серед загальних видів звільнення явку з повинною і щире каяття, але і характерну для низки спеціальних підстав сукупність, що включає добровільне, тобто за власною волею, повідомлення про створення злочинної організації, про участь у ній і активне сприяння в її розкритті; по-четверте, поширюється лише на учасника, а не на організатора і керівника злочинної організації, тобто містить обмеження щодо видів співучасників.

Деякі з виділених особливостей цього спеціального інституту в теорії кримінального права породжують дискусії, спричиняють різне тлумачення і навіть визнання його практичного застосування пере­дчасним. Видається, що неоднозначність тлумачення сутності цього спеціального інституту породжена не лише нечіткістю його викладу, а й насамперед конструкцією і структурою кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за відповідні діяння.

У зв’язку з цим перший наш сумнів торкається ступеня тяжкості діяння, вчиненого учасником злочинної організації, тобто чи дійсно в його діяннях є склад злочину, який відповідно до ч. 5 ст. 12 КК є особ­ливо тяжким? Услід за першим виникає і друге питання щодо того, чи не завищений ступінь тяжкості діяння, вчиненого учасником злочи­нної організації.

На думку багатьох учених-теоретиків, які виходили із законодавчої конструкції диспозиції ч. 1 ст. 255 КК України, об’єк­тивна сторона аналізованого складу виражається в таких формах: 1) створення злочинної організації; 2) керівництво такою організацією; 3) участь у злочинній організації; 4) участь у злочинах, що вчиняються такою організацією; 5) організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розробки планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності, або координації дій об’єднань злочинних організацій, або організованих груп; 6) керівництво такою зустріччю (сходкою); 7) сприяння такій зустрічі (сходці) (на відміну від перших чотирьох, безпосередньо зв’язаних із протиправною діяльністю злочи­нної організації, останні три форми об’єктивної сторони спрямовані на забезпечення координації, але не на саму координацію злочинної діяльності злочинних груп, організацій або їх об’єднань).

І при очевидній та істотній відмінності в ступені суспільної не­безпеки, а, отже, і тяжкості перерахованих форм об’єктивної сторони, законодавець включив їх всіх у диспозицію ч. 1 ст. 255 КК України, визначивши міру покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років. Тим самим прирівняв ступінь тяжкості дії організатора або керівника злочинної організації, і її учасника або осо­би, що сприяла зустрічі (сходці).

Друге наше заперечення стосується кола осіб, які підлягають звільненню від кримінальної відповідальності за наявності передбаче­них правових підстав. Нинішня редакція ч. 2 ст. 255 КК України, як уже зазначалося, однозначно не допускає звільнення від кримінальної відповідальності, навіть за наявності сукупності правових підстав (во­ни враховуються при призначенні покарання), організатора або керівника злочинної організації. І тут слушною є позиція О.О. Кваші, щодо необхідності звернути увагу на використання терміна «керівник» у Особливій частині КК України, яке не передбачено як вид співучасника злочину у ст. 27 Загальної частини КК України. Отже, потрібно усунути таку термінологічну невідповідність, закріпивши поняття «керівник злочину» у ч. 3 ст. 27 КК України [8, с. 111]. Також у КК України немає чітких критеріїв диференціації відповідальності організаторів і керівників організованих стійких об’єднань. Доцільним є звернення до досвіду КК Білорусі, який зобов’язує суд призначати «організатору (керівнику)» організованої групи не менше три четверті максимального строку найбільш суворого виду покарання [8, с. 113].