Очевидно, у тих випадках, коли особа передбачала дію певного подразника і відповідно виникнення рефлекторної поведінки, маючи можливість запобігти їй або змінити її, питання про кримінальну відповідальність такої особи повинно вирішуватися інакше, ніж у тих випадках, коли механізм дії рефлексу, який обумовив втрату свідомо-вольового контролю над певним діянням, був для неї не передбачуваним. Механізм дії рефлексу може бути використаний і при цілеспрямованій поведінці людини. Так, майже кожен знає, що при різкому ударі по передній частині колінного суглобу кінцівка рефлекторно випрямляється. Отже, якщо особа сама у себе викличе цей рефлекторний рух, яким, наприклад, вдарить іншу людину, кримінальна відповідальність її повинна, на нашу думку, наставати на загальних підставах. Адже у цьому випадку рефлекс був свідомо використаний для заподіяння шкоди. У контексті досліджуваної проблеми необхідно вказати на важливість правильного визначення періоду стосовно якого вирішується питання про осудність чи неосудність особи. На наш погляд, особа повинна вважатися осудною вже тоді, коли на момент початку вчинення суспільно небезпечного діяння вона могла усвідомлювати це діяння, передбачати його наслідки, зазначені в Особливій частині КК України, та керувати ним. Саме за такого розуміння часових меж осудності особи нам видається можливо правильно вирішити питання про заподіяння шкоди або створення загрози її заподіяння об’єктам кримінально-правової охорони внаслідок рефлекторної поведінки, коли особа свідомо використала механізм дії рефлексу або коли вона мала можливість уникнути чи змінити рефлекторну поведінку, про що вже йшлося вище. Адже, якщо особа на момент початку суспільно небезпечного діяння могла здійснювати щодо нього свідомо-вольовий контроль, вона повинна вважатися осудною.

Отже, психологічний аналіз рефлекторної діяльності дозволяє стверджувати, що така діяльність, як правило, відбувається поза свідомо-вольовим контролем людини. Здебільшого механізм вчинення рефлекторного діяння не тільки не контролюється, а й не усвідомлюється людиною. В окремих випадках рефлекторна діяльність може усвідомлюватися, але не піддаватися вольовому контролю. Не важко помітити, що у таких випадках йдеться про відсутність інтелектуальної або вольової ознаки осудності. Нагадаємо, що відповідно до загальноприйнятого поділу всіх ознак складу злочину на суб’єктивні та об’єктивні, вплив різного роду чинників на інтелектуально-вольову діяльність повинен враховуватися винятково у межах суб’єктивних ознак складу злочину. Оскільки з позиції психології рефлекс є однією з причин мимовільних діянь, які відбуваються поза свідомо-вольовим контролем людини, то за кримінальним правом особу щодо таких діянь не можна вважати осудною. Іншими словами, оскільки рефлекс є причиною, через яку особа втрачає можливість здійснювати свідомо-вольовий контроль за своїми діяннями, він може бути віднесений до причин неосудності.

Психологи до мимовільних діянь відносять не тільки діяння, породжені рефлексами, а й так звані автоматизми. У фізіології автоматизми розглядають як здатність органів, окремих клітин чи тканин до ритмічної діяльності поза очевидним зв’язком із зовнішніми подразниками [14, с. 21]. Автоматизація функцій є суттєвою і необхідною особливістю багатьох психічних процесів (мислення, сприймання, мовлення, запам’ятовування та ін.). Її порушення може паралізувати нормальний перебіг психічних процесів. Автоматизм відточує і полегшує різні види діяльності, у ряді розумових і практичних дій обслуговує вищі форми свідомої діяльності. Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість від постійного спостереження і непотрібного контролю за кожним фрагментом поведінки особи [15, с. 129–130]. В основі автоматизму є механізм динамічного стереотипу, коли сигналом до наступної дії може бути сам лише факт закінчення попередньої, а не внутрішня команда самої людини. Вольова поведінка дуже часто перетворюється у звичні автоматизми [16, с. 94]. Як приклад такого автоматизму – дуже комічний випадок, який стався з відомим математиком Гільбертом. Одного разу в домі у нього був банкет. Після того як прийшли гості дружина Гільберта попросила його поміняти краватку. Пройшло чимало часу, але він не повертався. Коли дружина почала його шукати і зайшла до спальні, то побачила, що він міцно спить. Прокинувшись він згадав, що зняв краватку, автоматично продовжив роздягатися, одягнув піжаму і ліг у ліжко [17, с. 81–82, 87].

Психологи стверджуються, що будь-яка автоматизована поведінка має неусвідомлений характер [17, с. 81–82, 87; 15, с. 129– 130]. Але, на нашу думку, було б неправильним ототожнювати за кримінально-правовим значенням рефлекторну та автоматизовану поведінку. Адже те, що автоматизована поведінка має неусвідомлений характер, зовсім не означає, що будь-який автоматизм може розглядатися як причина, що виключає можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою і відповідно, що кожна автоматизована поведінка втрачає своє кримінально-правове значення. В цьому аспекті важливо пам’ятати, що у кримінальному праві свідомою поведінкою вважаються не тільки ті діяння, які відбувалися під актуальним контролем свідомості, а й ті діяння, які не усвідомлювалися в момент їх вчинення, але могли усвідомлюватися особою, тобто які відбувалися під її потенційним свідомими контролем. Справа в тому, що автоматизована поведінка виникає у людини внаслідок тривалого повторення взаємопов’язаних рухів. На початковому етапі вони відбуваються під актуальним контролем свідомості, коли кожних окремий акт поведінки чітко контролюється, але згодом такий актуальний контроль зникає – в ньому просто відпадає потреба і поведінка людини перетворюється на автоматизм. Слід погодитися з А.В. Савченком, який вважає, що хоч автоматизми і не усвідомлюються особою, вони при потребі можуть повернутися під її свідомо-вольовий контроль [18, с. 65]. На наш погляд, такий механізм виникнення автоматизмів дозволяє стверджувати, що переважно така поведінка не втрачає свого кримінально-правового значення, оскільки може розглядатися як така, що відбувається під потенційним свідомо-вольовим контролем.

В окремих випадках залежно від конкретної ситуації автоматизми можуть розглядатися як поведінка людини, що відбувається як поза актуальним, так і поза потенційним свідомо-вольовим контролем. Якщо проаналізувати механізм утворення автоматизму, то можна побачити, що, по суті, він аналогічний механізму виникнення умовного рефлексу. На наш погляд, не буде помилкою вважати, що умовний рефлекс – це різновид автоматизму. І в цьому відношенні автоматизми, які призводять до утворення умовно-рефлекторної діяльність, так само як і рефлекси можна розглядати як причину неосудності. Може виникнути питання про те, чи варто тоді окремо виділяти автоматизми серед причин неосудності. Як видається, на це питання треба дати позитивну відповідь. Справа в тому, що механізм виникнення умовного рефлексу завжди пов’язаний з автоматизацією певних діянь. При цьому першопричиною його виникнення є саме автоматизація взаємопов’язаних діянь. Отже, генетично первинною причиною в цьому випадку є саме автоматизм. Переважно автоматизована поведінка, звісно, якщо вона не призводить до виникнення умовного рефлексу, повинна розглядатися як така, що відбувається під потенційним свідомо-вольовим контролем людини. Вважаємо, що в окремих випадках залежно від конкретної життєвої ситуації навіть ті автоматизми, в основі яких не є умовно-рефлекторна діяльність, також можуть обумовлювати втрату особою можливості забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, тобто бути причиною неосудності. Адже психологічна характеристика автоматизованої діяльності дозволяє стверджувати, що вона, хоч і відбувається, як правило, під потенційним свідомо-вольовим контролем, проте різні екстремальні ситуації, за яких мала місце автоматизована поведінка, не завжди будуть дозволяти стверджувати, що особа мала можливість уникнути певного автоматизму і поставити свою поведінку під актуальний свідомо-вольовий контроль.

Науковці обстоюють думку, що до різновидів мимовільних діянь, які не мають кримінально-правового значення, належить й імпульсивна поведінка особи, яка відбувається без необхідного свідомо-вольового контролю і, здебільшого, є ситуативною [1, с. 47; 19, с. 25–26, 36–37], адже імпульсивну дію характеризують як дію-розрядку (дію-спалах), коли вихідна спонука (роздратування, незадоволення тощо), що створена ситуацією, без виваження та належної оцінки її як мотиву, безпосередньо переходить у дію [20, с. 41–42]. Нам видається, що, незважаючи на перелічені характеристики імпульсивної поведінки, позиція вчених у частині віднесення імпульсивних діянь до різновиду мимовільних досить спірна.

На нашу думку, треба погодитися з тими, хто вважає, що такий підхід до імпульсивної поведінки суперечить природі вчинення таких діянь, регулювання яких йде не на фізіологічному, а все ж таки на психічному рівні, щоправда, коли відбувається їх однобічне та звужене усвідомлення. В імпульсивній поведінці раціональне обдумування дуже стиснуте або ж його нема взагалі, тому в таких випадках раціональні елементи пригнічуються, а почуття керують волею особи, визначаючи вибір часом злочинного варіанту поведінки та формуючи особливості його реалізації. У таких випадках діяння вчиняється без необхідного детального свідомого самоконтролю. Активність тоді виникає під безпосереднім впливом вихідної спонуки і ситуації, обминаючи необхідний для конкретної ситуації свідомо-вольовий контроль. Через порушення ієрархії настанов сформований мотив миттєво, без попереднього обміркування соціального характеру діяння, переходить у дію [21, с. 86–87; 18, с. 61; 22, с. 9–10]. Було б неправильно стверджувати, що імпульсивна поведінка завжди відбувається тільки під потенційним свідомо-вольовим контролем, що характерно для свідомо-вольового контролю, що знову ж таки дозволяє розглядати імпульсивні злочини тільки як необережні. Часто імпульсивна поведінка характеризується тим, що особа усвідомлює і фактичне, і соціальне значення вчинюваного нею діяння та його наслідків, що характерно, зокрема, для злочинів, вчинених в стані афекту, спровокованого протиправною або аморальною поведінкою самого потерпілого. У таких випадках не виключається можливість встановлення і умисної форми вини [21, с. 62–63, 86–87; 23, с. 277; 24, с. 102; 22, с. 9–10].

Дехто з учених вважає, що необхідно виділяти серед видів мимовільної поведінки поряд з рефлекторними діяннями і так звані інстинктивні діяння [25, с. 104]. На нашу думку, така позиція неточна. Справа в тому, що інстинкт – явище складніше, ніж рефлекс. Інстинкт, як правило, породжується гормональними процесами, які протікають в організмі. На відміну від рефлексів, прояви яких можна чітко помітити у поведінці людини, інстинкти проявляються не так явно. Будь-який рефлекс – це фіксована стандартна реакція на певний подразник. Рефлекс завжди жорстко прив’язаний до стимулу. Інстинкти, навпаки, – це сукупність складних реакцій, іноді її називають паттерном фіксованих дій. Інстинкти значно слабше прив’язані до конкретного стимулу, ніж рефлекси. Рефлекторна реакція обов’язково буде виконана повністю, тоді як послідовність інстинктивних діянь може бути перервана і модифікована, що дозволяє припускати наявність у ній деяких елементів когнітивної оцінки [10, с. 25].