Аналіз розгляду судами кримінальних справ про умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання дав підстави зробити такі висновки: у 100% проаналізованих випадків судами застосовувалось покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При чому у 71% випадків (15 справ) максимальне покарання, передбачене санкцією цієї статті, – 2 роки позбавлення волі; у 19% (4 справи) – один рік шість місяців позбавлення волі; у 10% (2 справи) – один рік позбавлення волі. Проте до всіх засуджених за цей злочин застосовувалось звільнення від покарання: безумовне – на підставі закону України «Про амністію» (24%, 5 справ) чи умовне – із застосуванням ст.ст. 75, 79 КК України (76%, 16 справ).

Оцінюючи застосування положень кримінального закону при розгляді судами кримінальних справ про злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст. 116, 123 КК України, можна констатувати, що суди загалом правильно призначають покарання, керуючись при цьому положеннями Загальної та Особливої частини КК України тощо.

Відзначимо, що до Єдиного реєстру судових рішень України внесено кілька десятків ухвал, в яких апеляційні суди України та Верховний Суд України мотивовано відмовляють у задоволенні клопотань про перекваліфікацію діянь винних осіб зі ст. 115 на ст. 116 чи зі ст. 121 на ст. 123 КК України.

Разом з тим опрацювання нами кримінальних справ свідчить, що, розглядаючи кримінальні справи аналізованої категорії, суд при визначенні наявності чи відсутності стану сильного душевного хвилювання в особи під час інкримінованих дій, як правило, вирішує її, виходячи насамперед з висновку комплексної судової психологопсихіатричної експертизи, не завжди оцінюючи наявні у справі докази. Так, вироком Славутицького міського суду Київської області (справа № 1-5/2007) ОСОБА 2, на нашу думку, неправильно була засуджена за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК України. До такого висновку суд дійшов, враховуючи висновок експертизи, в якому вказувалось, що винна особа «під час скоєння інкримінованих дій перебувала у стані вираженої напруги (фрустрації), викликаної протрангованою конфліктною ситуацією у вигляді систематичних фізичних та словесних знущань потерпілого щодо неї та її сина. Емоційна напруга, хоча і не досягала ступеня фізіологічного афекту, але здійснила суттєвий вплив на її свідомість та поведінку під час скоєння інкримінованих дій» [2]. Проте цей стан суд врахував як обставину, що пом’якшує покарання («вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання…»), і з застосуванням ст. 69 КК України засудив винну особу до п’яти років позбавлення волі та застосував до неї звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України). І хоча це єдина із опрацьованих нами справ, в якій, на нашу думку, суд у частині кваліфікації діяння застосував кримінальний закон неправильно, проте остаточне покарання, призначене судом, було у межах санкції, передбаченої ст. 116 КК України. До того ж, суд не застосував кримінальної відповідальності у формі осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання, оскільки така особа, як вже зазначалось, була звільнена від відбування покарання з випробуванням.

Водночас ухвалою колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області аналогічний випадок кваліфіковано, на наш погляд, правильно за ст. 116 КК України. Згідно з висновком психологопсихіатричної експертизи «М. перебувала в емоційному стані – стані сильної фрустрації, яка суттєво вплинула на її свідомість та діяльність. Такий емоційний стан може досягати різного ступеня вираженості і в певних випадках глибина часткового звуження свідомості та порушення регуляції поведінки досягає такого ж рівня, а іноді – перевищує його, що й при афектах». Більше того, у цій же ухвалі констатовано, що «експертологічний аналіз дозволяє дійти висновку, що стан сильного душевного хвилювання як експертне поняття може бути діагностоване у тих осіб, емоційний стан яких можна описати через загальнопсихологічні поняття «афект», «стрес», «фрустрація». Винна особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців та звільнена від його відбування на підставі закону України «Про амністію».

Із цих прикладів випливає, що, незважаючи на те, що суди не завжди враховують висновки психолого-психіатричних експертиз та позицію психологів, які стверджують, що суттєво впливати на свідомість та діяльність людини може не тільки фізіологічний афект, а й інші емоційні стани, такі як стрес, фрустрація тощо, у питаннях призначення покарання за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені у такому стані, судді більш одностайні. Не залежно від кваліфікації остаточне покарання призначається, як правило, у межах санкцій ст.ст. 116, 123 КК України.

Отже, обираючи винному вид та строк покарання за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 116, 123 КК України, суди враховують ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

При оцінці ступеня тяжкості вчиненого злочину суди як правило дають правильну оцінку. Проте існують непоодинокі випадки, коли суди допускають помилки. Так, Сихівський районний суд м. Львова, призначаючи підсудному С. покарання за вчинення ним злочину, передбаченого ст. 116 КК України, вказав, що ним «враховується ступінь тяжкості злочину, який є тяжким злочином», не взявши до уваги положення ст. 12 КК України.

Оцінюючи особу винного, суди вказують на широкий спектр даних, які її характеризують. Судами враховується лише наявність чи відсутність судимості, неповнолітніх дітей, характеристика з місця праці та проживання.

До обставин, які пом’якшують покарання, суд, як правило, враховує ще й: щире каяття, сприяння своєю поведінкою швидкому розкриттю злочину, позитивну характеристику винної особи, наявність на вихованні неповнолітніх чи малолітніх дітей, стан здоров’я, примирення з потерпілою особою. Водночас співставлення даних, які враховують суди при призначенні покарань за злочини, вчиненні у стані сильного душевного хвилювання, як такі, що характеризують особу винного, з наведеним переліком обставин, що пом’якшують покарання, дозволяє констатувати, що певні обставини різними судами оцінюються по-різному. Наприклад, позитивну характеристику винної особи, наявність на вихованні неповнолітніх чи малолітніх дітей одні суди враховують при характеристиці особи винного, інші – як обставину, яка пом’якшує покарання, що неприпустимо.

Згідно із ч. 3 ст. 66 КК України, якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. Проте з проаналізованих нами справ все ж таки встановлено випадок, коли суд, обираючи вид та строк покарання за вчинений злочин, передбачений ст. 116 КК України, врахував як обставину, яка пом’якшує покарання, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання.

Враховуючи, що перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним, то суди, як правило, при обранні виду та строку покарання за аналізовані нами злочини враховують стан сп’яніння та, як не зовсім обґрунтовану, на наш погляд, обставину «тяжкі наслідки, завдані злочином». Виходячи з положення, викладеного в ч. 3 ст. 67 КК України, видається, що визнавати таку обставину обтяжуючою неправомірно, оскільки смерть чи тяжке тілесне ушкодження є ознаками складів відповідних злочинів.

Висновки. Узагальнюючи наведене вище, можемо констатувати, що: а) стан сильного душевного хвилювання як емоційний стан особи під час вчинення злочину має істотний вплив на обрання судом виду та строку покарання; б) стосовно призначуваного за такі злочини покарання суд керується з-поміж інших принципом гуманізму; при визначенні строку покарання схиляється до нижньої межі санкцій відповідних статей, що в свою чергу додатково підтверджує, що санкція насамперед ст. 116 КК України потребує змін у бік зменшення; в) основними помилками, які допускають суди при розгляді кримінальних справ про злочини аналізованого виду, а це: подвійне врахування стану сильного душевного хвилювання (і як обставини, яка пом’якшує покарання, і як ознаки складу злочину); врахування окремих обставин певними судами як таких, що характеризують особу винного, а іншими – як обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання; прийняття рішення на основі висновку експертизи без його додаткової оцінки.

–––––––––––

Красницький І.В. Поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України: порівняльний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право» / Іван Васильович Красницький. – Л., 2005. – 18 с.

Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua