Корупційна злочинність як соціальне явище проявляється в то­му, що корупція є соціальним інститутом, елементом системи управління, що тісно пов'язаний з іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, культурологічними. Корупційна злочинність є соціальною за походженням, суб'єктами, жертвами злочинів, а також результатом взаємодії детермінант, що мають соціальний характер. Так, прихильники концепції інституціоналізації корупції стверджують, що на соціальний характер корупції вказу­ють: виконання корупцією низки соціальних функцій (спрощує адміністративні зв’язки, прискорює й спрощує прийняття управлінських рішень, консолідує й реструктуризує відносини між соціальними класами та групами, й навіть певною мірою сприяє економічному розвитку шляхом скорочення бюрократичних бар’єрів, оптимізує економіку в умовах дефіциту ресурсів); наявність цілком визначених суб’єктів корупційних взаємовідносин (патрон – клієнт), розподіл соціальних ролей (хабародавець, хабароодержувач, посе­редник); наявність визначених правил поведінки, норм, відомих суб’єктам корупційних дій; існування сленгу та символіки корупційних проявів; встановлена та відома зацікавленим особам «такса» послуг [4, c. 409–410].

Положення соціального детермінізму в кримінології зумовлю­ють важливі висновки, зокрема про неможливість вплинути на злочинність, у тому числі корупційну, не змінивши соціальних чинників, які її детермінують. На соціальну сутність може вказувати й те, що корупція є результатом конфлікту інтересів між державою та службовою особою у публічному чи приватному секторі.

Кримінально-правова властивість корупційної злочинності, на­самперед, випливає з того, що вона, як і корупція загалом, є абстракт­ною категорією, що найбільш очевидно проявляється в діяльнісному аспекті, зокрема, у формі корупційних злочинів. При цьому варто за­уважити, що чинний Кримінальний кодекс України не визначає понят­тя корупційного злочину, що в принципі не доцільно й не можливо зробити. Водночас саме кримінальний закон окреслює коло діянь, які можна віднести до корупційних. Заглом корупційні злочини характе­ризуються такими спільними ознаками: безпосереднє нанесення збит­ку авторитету публічної служби (державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, безпосередньому виконанню функцій органів державної влади), а також непублічної служби (служби в комерційних та інших організаціях); незаконний (протиправний) ха­рактер одержуваних державним (муніципальним) службовцем або іншим публічним службовцем, або службовцем комерційної або іншої організації переваг (майна, послуг або пільг); використання винним свого службового становища всупереч інтересам служби; наявність в особи, яка вчинила корупційний злочин, ознак суб’єкта відповідальності за корупційні злочини; наявність у винного умислу на вчинення дій (чи бездіяльності), що завдають шкоди інтересам публічної чи не публічної служби; наявність у винного корисливої або іншої особистої зацікавленості.

Крім цього, криміналізація або декриміналізація діянь також істотно впливає на обсяг корупційної злочинності та її спеціальні по­казники. Так, перелік корупційних злочинів має розширитися перш за все завдяки доповнення Особливій частині чинного КК України Розділом VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з надан­ням публічних послуг» («Зловживання повноваженнями», «Переви­щення повноважень», «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», «Комерційний підкуп», «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»), а також доповнення Розділу «Злочини у сфері службової діяльними» статтями 368-1 «Незаконне збагачення» та 369-1 «Зловживання впливом» [5].

При обчисленні показників корупційної злочинності варто по­слуговуватися перш за все її спеціальними показниками. До них нале­жать, зокрема:

- індекс корупційної ураженості населення, що характеризує­ться співвідношенням чисельності осіб, які вчинили корупційні злочини на певній території за певний період часу, до населення, що проживає на цій території, помножене на 100 тис.;

– індекс корупційної ураженості публічної чи не публічної служби, їх органів чи апарату, що характеризується співвідношенням чисельності службовців, які вчинили корупційні злочини на певній території за певний період часу, до загального числа службовців цих служб, їх органів чи апарату;

– коефіцієнт корупційної ураженості, що характеризується співвідношенням числа виявлених корупційних злочинів на певній території за певний період часу, до населення, що проживає на цій території, помножене на 100 тис.;

– відносний рівень корупційної віктимності населення – співвідношення числа фізичних (чи юридичних осіб), які піддавалися вимагання зі сторони службовців державних і недержавних організацій за певний період до чисельності населення, яке проживало на даній території (чи чисельності зареєстрованих юридичних осіб на цій території), помножене на 100%;

– корупційна ураженість соціуму, що характеризується часто­тою актів корупції (коефіцієнт корупційної ураженості) та корупційною активністю громадян (індекс корупційної активності) з розрахунку на 100 тис. населення.

Обчислення цих та інших спеціальних показників корупційної злочинності зможе істотно розвинути кримінологічну інформацію на підставі якої будуть корегуватися управлінські рішення в сфері протидії корупційній злочинності в державі, на певній території, в галузі економіки чи сфері управління.

Негативний характер корупційної злочинності проявляється, насамперед, у її суспільно-небезпечних наслідках серед яких найістотнішими визнаються:

– порушення принципу еквівалентності обмінних відносин в економічному житті суспільства, що порушує принципи рівності і соціальної справедливості в суспільстві;

– перерозподіл ресурсів і ризиків на користь носіїв груп спеціальних інтересів, мінімізуючи можливості держави щодо реалізації функції відтворення істинних суспільних благ – «свобо­ди», «безпеки», «рівності стартових умов і можливостей», скоро­чуючи при цьому можливості рівного доступу до їх споживання для окремої особистості, соціальних прошарків населення, суб’єктів бізнесу та ін.);

підрив правових засад життєдіяльності суспільства, які відтворюють моральні імперативи свободи, рівності і справедливості;

генерація і відтворення у зростаючих масштабах соціально де­структивних норм і стереотипів поведінки, насаджуючи в суспільстві мораль беззаконня, пожадливості і продажності, забезпечуючи кримінальну деформацію правосвідомості суспільства, «розкладання» сфери духовного здоров’я нації і т. д. [6, c. 53].

Розглядаючи такі наслідки ретельніше, зауважимо, що до найбільш суттєвих економічних наслідків передусім слід віднести:

зменшення податкових надходжень і ослаблення бюджету, що призводить до втрати державою фінансових важелів управління економікою, загострення соціальних проблем через невиконання бюд­жетних зобов’язань;

порушення конкурентних механізмів ринку, оскільки часто у економічному виграші виявляються не той, хто конкурентоспромож­ний, а той, хто зміг отримати переваги за хабарі, що знижує ефективність ринку і дискредитує ідеї ринкової конкуренції;

неефективне використання бюджетних коштів, зокрема, при розподілі державних замовлень і кредитів, що посилює бюджетні про­блеми держави;

підвищення цін для споживачів товарів та послуг за рахунок корупційних «накладних» витрат;

втрата довіри агентів ринку до спроможності влади встанов­лювати і дотримуватися чесних правил ринкової «гри», що погіршує інвестиційний клімат, загострює проблеми спаду виробництва, онов­лення основних фондів;

розширення масштабів корупції в неурядових організаціях (на фірмах, підприємствах, в громадських організаціях), що призводить до зниження ефективності їх діяльності.

До найсуттєвіших соціальних наслідків корупційної злочинності слід віднести: витрату значних засобів на боротьбу з корупційною злочинністю, що загострює бюджетну кризу; зростання майнової нерівності, зубожіння значної частини населення; дискредитація права, як основного інструменту регулювання життєдіяльності держави і суспільства, що зміцнює у суспільній свідомості уявлення про беззахисність громадян перед злочинністю та владою; корумпованість правоохоронних органів сприяє зміцненню організованої злочинності, яка «зрощується» з корумпованими групами чиновників і підприємців, посилюється завдяки доступу до політичної влади і можливостей «відмивання» грошей, одержаних злочинним шляхом; зростання соціальної напруженості.

Політичними наслідками корупційної злочинності можна вважати:

– зміщення цілей політики від загальнонаціонального розвитку до забезпечення владарювання олігархічних угруповань;

– зменшення довіри до влади, зростання відчуження влади від суспільства, що позбавляє її підтримки навіть у реалізації антикорупційної політики;

– падіння престижу держави на міжнародній арені, загроза її економічної та політичної ізоляції;

– зниження політичної конкуренції, коли громадяни, розча­ровані у цінностях демократії, не виявляють супротиву загрозам зане­паду демократичних інститутів й приходу до влади диктатури «на хвилі» боротьби з корупцією.

Висновок. Отже, слід зазначити, що знання сутнісного змісту ос­новних ознак корупційної злочинності має важливе пізнавальне значення для комплексного розвитку сучасного уявлення про явище корупційної злочинності в умовах глобалізації та може стати теоретичною основою для подальшого удосконалення антикорупційної політики в Україні.

––––––––––––––

Індекс сприйняття корупції за 2009 рік: Офіційний сайт Трансперенси Интернешнл – провідної всесвітньої неурядової організації протидії корупції. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.transparency. org.ru/doc/BPI.

Леденева А. Блат и рынок: трансформация блата в постсоветском обще­стве / А. Леденева // Неформальная экономика: Россия и мир / Т. Шанин (ред.). – М.: Логос, 1999. – 557 с.

Сунгуров А.Ю. Гражданские инициативы и предотвращение корруп­ции / А.Ю. Сунгуров. – СПб.: Норма, 2000. – 224 с.

Дремин В.Н. Преступность как социальная практика: институцио­нальная теория криминализации общества: монография / В.Н. Дремин. – Одес­са: Юридическая литература, 2009. – 613 с.

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 11 червня 2009 р. // Офіційний вісник України. – 2009. – № 53 (24 липня). – Ст. 1824.

Колесников В.В. Коррупция как угроза национальной безопасности: о специфике криминологического подхода / В.В. Колесников, В.Н. Быков, О.А. Борисов // БГЭП. – 2007. – № 3–4. – С. 53–57.