Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією» від 12 січня 2006 р. стаття, що пе­редбачає відповідальність за торгівлю людьми, була змінена з таким формулюванням: торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою екс­плуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану осо­би. Відповідно, об’єктивна сторона розглядуваного посягання була приведена у відповідність з вимогами міжнародних актів, котрі забо­роняють це діяння і є чинними для України (Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р., Протокол до Конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р., Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства від 7 вересня 1956 р., Конве­нція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією прости­туції третіми особами від 2 грудня 1949 р., Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої прости­туції і дитячої порнографії від 3 квітня 2003 р.).

Аналіз цих міжародних конвенцій підтверджує своєчасність рі­шення законодавця внести зміни до ст. 149 КК України, оскільки її положення не відповідали тим вимогам, які ставилися міжнародно-правовими актами про боротьбу з торгівлею людьми. Торгівля людьми має на меті експлуатацію потерпілих і серед видів цієї експлуатації (зміст яких детально роз’яснюється у міжнародно-правових договорах) названо також рабство та інші звичаї, подібні до рабства.

З приводу змісту поняття «рабство» серед науковців ведеться дискусія. Рабство відповідно до ст. 1 Конвенції про рабство визнача­ється як стан чи становище людини, щодо якої здійснюються атрибути права власності чи деякі з них. У ст. 7 Додаткової конвенції про скасу­вання рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства визнано у підневільному стані особу, яка перебуває в стані чи стано­вищі, що є результатом інститутів чи звичаїв, подібних до рабства, до яких належать: боргова кабала, кріпацький стан, будь-який інститут чи звичай, через який жінку можуть за винагороду видати заміж, передати її як спадщину після смерті чоловіка, а також будь-який інститут чи звичай, коли передається дитина з метою її експлуатації.

На нашу думку, дехто з науковців тлумачить рабство надто ши­роко - як стан особи, воля якої підпорядкована іншій особі, і ця особа розпоряджається можливостями підневільного на власний розсуд, че­рез що він фактично позбавляється визначених прав і свобод [8, c. 431]; або ж як особливу форму соціально-психологічного зв’язку між суб’єктами, в рамках якого одна особа в результаті примусу отри­мує фактичний контроль над діями іншої особи з метою її експлуата­ції, а потерпілий позбавляється фактичної можливості реалізувати своє право на особисту свободу, свободу пересування, вибору місця прожи­вання, свободу праці і змушений без відповідної винагороди виконува­ти на користь інших осіб певну роботу, не маючи можливості відмови­тися від виконання цієї роботи [9, c. 15].

Узагальнивши міжнародно-правові норми, дефініцію «рабство» можна визначити як стан чи становище особи, в силу яких відносно неї здійснюються всі чи декотрі повноваження, притаманні праву власнос­ті, якщо ця особа незалежно від її волі не може відмовитися від вико­нання покладених на неї робіт (надання послуг).

Незважаючи на те, що ст. 6 Додаткової конвенції визнає зло­чинним ширше коло діянь: обернення особи в рабство, схиляння іншої особи віддати себе в рабство чи віддати іншу залежну особу в рабство або підневільний стан, ці положення Додаткової конвенції не були імплементовані в КК України, хоча вони є обов’язковими до виконання. Кримінальний закон України встановлює відповідальність лише за використання рабської праці, залишаючи поза увагою передбачені міжнародними договорами обернення в такий стан та утримання в ньому [10, c. 398]. Тому обернення в рабство чи інший підневільний стан, а також утримання в цьому стані також повинні визнаватися зло­чинними. При цьому дехто пропонує норму, яка б передбачала відпо­відальність за рабство виділити в окрему статтю [11, c. 21].

В диспозиції статті про заборону використання рабської праці основний акцент робиться не на рабський статус людини, не на здійс­нення стосовно неї правомочностей власника, а на використання, екс­плуатацію її праці. М. Буряк вказує, що обернення в рабство – це дії, спрямовані на перетворення жертви в раба, тобто подавлення його волі і отримання його у власність, а це охоплюється складами незаконного позбавлення волі та викрадення людини (коли це здійснюється проти волі особи) та вербуванням як альтернативним діянням об’єктивної сторони торгівлі людьми (коли це відбувається за бажанням самої осо­би). Тому тепер у законодавстві немає прогалини, яка б давала можли­вість уникнути відповідальності за обернення в рабство чи утримання в рабстві [12, c. 19]. Ми погоджуємося з цим твердженням.

А. Жинкін, крім спеціальної статті, яка б передбачала відповіда­льність за обернення в рабство, пропонує також доповнити КК стат­тею, яка б передбачала відповідальність за «лібертид» [9, c. 23], під яким розуміється злочин, що полягає в організації работоргівлі, обер­ненні в рабство, у кріпацьке чи інше підневільне становище цивільно­го населення під час воєнних дій як метод ведення війни. На нашу думку, внесення подібної статті буде надлишковим, оскільки відповіда­льність за застосування під час збройного конфлікту засобів і методів ведення війни, заборонених міжнародними договорами України, пе­редбачена в ст. 438 КК України і повністю охоплює вказані А. Жинкіним діяння. Він також пропонує доповнити статтю про відпо­відальність за рабство такою кваліфікуючою ознакою, як клеймування чи інший спосіб позначення рабського стану потерпілого. На наш по­гляд, така ознака також є зайвою, оскільки перераховані діяння є різ­новидами спричинення шкоди здоров’ю і відповідно вчинення таких дій може бути кваліфіковано за ст.ст. 121, 122, 125, 126 КК України.

Найрадикальнішим чином рекомендує змінити ситуацію С. Громов, замінивши поняття «рабська праця» на більш конкретне «примусова праця» [5, с 22]. Однак, поняття «рабська праця» та «при­мусова праця» є різними за змістом. Їм присвячено відмінні міжнарод­но-правові акти. Вони неоднакові за інтенсивністю впливу на приму­шувану особу, відповідно види відповідальності настають різні: за рабську працю рекомендується застосовувати засоби впливу криміна­льно-правового характеру, тоді як за примусову працю - засоби адмі­ністративно-правового або цивільно-правового характеру.

Висновки. Отже, рекомендації всіх міжнародно-правових дого­ворів про заборону та встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, переважно втілені в КК України. Вважаємо, що вио­кремлювати відповідальність за рабство в окрему статтю є необгрун­тованим, оскільки рабство є лише одним з проявів експлуатації людей, а суспільна небезпека рабства не є вищою, ніж, наприклад, викорис­тання людини у збройних конфліктах. Крім того, наявність великої кількості статей у кримінальному законі ще не свідчить про їх якість та можливість їх застосування на практиці. Погоджуємося з думкою нау­ковців, які підкреслюють, що обернення в рабство та схиляння до раб­ства є проявами незаконного позбавлення волі або вербування людей, а тому встановлювати окремо відповідальність за ці дії недоцільно.

Зазвичай, критика вітчизняного законодавства стосовно наявно­сті багатьох прогалин та недоліків при конструюванні низки криміна­льно-правових норм є виправданою. Проте, при конструюванні складів злочину, передбачених статтями 146 та 149 КК України, вітчизняний законодавець максимально врахував положення міжнародно-правових договорів. Крім застосування поняття «насильницьке зникнення», за­галом у КК України вдало відтворено термінологію міжнародних кон­венцій, яка є зрозумілою для вітчизняного правозастосувача. Тобто, у частині посягань на особисту свободу особи кримінальне законодавст­во України повністю відповідає вимогам тих міжнародно-правових договорів, які Україна ратифікувала і тим самим взяла на себе зо­бов’язання реалізувати їх вимоги.

––––––––––––

Пучнин В. Похищение человека: криминологический аспект иссле­дования: дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В. Пучнин. – М., 1999. – 178 с.

Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов / под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова, Г.П. Новоселова. – М.: Издательская группа ИНФРА. М. – НОРМА, 1998. – 768 с.

Бауськов Д. Отграничение насильственного похищения человека от захвата заложника / Д. Бауськов // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 13–14.

Бриллиантов В. Похищение человека или захват заложника? / В. Бриллиантов // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 43–45.

Кримінальне право України. Особлива частина: підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.

Навроцький В. Злочини проти особи. Лекції для студенті юридично­го факультету. – Львів, 1997. – 48 с.

Уголовное право России. Особенная часть. Первый полутом: Учеб­ник для вузов / под ред. Г.Н. Борзенкова и В.С. Комисарова. – М.: ИКД «Зер-цало-М», 2005. – 456 с.

Блинов А. Обращение в рабство как форма эксплуатации человека / А. Блинов // Преступность и уголовное законодательство: реалии, тенденции, взаимовлияние. – Саратов, 2004. – 678 с.

Жинкин А.А. Торговля людьми и использование рабського труда: проблемы квалификации и соотношение со смежными составами пре ступле­ний: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / А.А. Жинкин. – Краснодар, 2006. –25 с.

Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства противодействия рабо­торговле и смежным с ней формам / Л.Л. Кругликов // Преступность и уголовное законодательство: реалии, тенденции, взаимовлияние. – Саратов, 2004. – 678 с.

Марахтанова Е.А. Преступления против свободи личности: вопросы за­конодательной регламентации и квалификации: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Е.А. Марахтанова. – Самара, 2006. – 27 с.

Буряк М.Ю. Торговля людьми и борьба с ней: криминологические и уголовно-правовые аспекты: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / М.Ю. Буряк. – Владивосток, 2005. – 31 с.

Громов В.С. Уголовно-правовая характеристика торговли людьми и использование рабского труда: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.С. Громов. – М., 2006. – 28 с.