малолітніх – п. 2 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 135; ч. 2 ст. 136; ч. 2 ст. 146; ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 153; ч. 2 ст. 156; ч. 2 ст. 299; ч. 3 ст. 307;

особи, яка не досягла статевої зрілості – ч. 1 ст. 155;

дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування – ст. 150;

осіб, які не досягли 16-річного віку – ч. 1 ст. 156;

неповнолітніх – ч. 3 ст. 120; ч. 3 ст. 130; ч. 2 ст. 133; ст. 137; ч. 2 ст. 140; ст. 141; ч. 2 ст. 142; ч. 2 ст. 144; ч. 2 ст. 147; ч.2, 3 ст. 149; ч. 3 ст. 152; ч. 2 ст. 153; ч. 2 ст. 155; ч. 2 ст. 156; ст. 164; ст. 166; ст. 167; ст. 168; ст. 169; ч. 2 ст. 172; ч. 2 ст. 181; ч.2, 3 ст. 300; ч.2, 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3 ст. 303; ст. 304; ч. 2 ст. 307; ч. 3 ст. 309; ч. 3 ст. 314; ч. 2 ст. 315; ч. 2 ст. 317; ст. 323; ст. 324; ч. 1 ст. 442;

неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків – ст. 164.

Кримінальний закон охороняє дитину і до народження: вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, обтяжує кримінальне покарання (п. 7 ч. 1 ст. 67); умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, утворює кваліфікований склад злочину (п. 2 ч. 2 ст. 115); умисне тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило переривання вагітності (ч. 1 ст. 121).

Усього у Кримінальному кодексі України 2001 р. закріплено 53 склади злочинів проти прав та законних інтересів дитини, в той час як попередній Кримінальний кодекс 1960 р. налічував не більше 15. Це свідчить про суттєве розширення сфери захисту прав дитини на сучасному етапі. Разом з тим фахівці вважають, що низка статей Кримінального кодексу потребує змін і доповнень з метою надання посиленого правового захисту усім особам, які не досягли 18-річного віку.

Зокрема, вчинення злочину щодо малолітнього або з використанням малолітнього (п. 6, 9 ст. 67) є обставиною, що обтяжує покарання, та кваліфікаційного ознакою злочинів, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146. У цих статтях необхідно встановити підвищену відповідальність за злочини, вчинені щодо неповнолітньої, а не малолітньої особи. Деякі норми Кримінального кодексу взагалі не передбачають особливого правового захисту дитини (статті 121, 122, 125, 126, 127, 129, 143). Такі злочини, як умисні тілесні ушкодження, побої і мордування, катування, погроза вбивством, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є особливо небезпечними для дитини, тому що можуть зашкодити її нормальному фізичному розвитку, завдати фізичних чи моральних страждань, тому закон повинен передбачати більш суворе покарання за скоєння подібних злочинів.

С. Косенко, досліджуючи захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів кримінальним законодавством зарубіжних країн, приходить до висновку, що в багатьох державах „захист неповнолітніх і малолітніх від статевих злочинів та сексуальної експлуатації проводиться всебічно, ґрунтовно і в належному обсязі, торкаючись усіх аспектів цієї проблеми. Позитивним є те, що у зарубіжному законодавстві вирішено питання про кримінальну відповідальність батьків та осіб, що їх замінюють, чи тих, хто безпосередньо займається вихованням дітей, за жорстоке поводження та статеве насильство над ними. На жаль, такі норми не знайшли відображення у Кримінальному кодексі України” [10, с. 37]. Зазначимо, що ч. 2 ст. 155 (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості) та ч. 2 ст. 156 (розбещення неповнолітніх) містять вказівку на таких спеціальних суб’єктів, як батько, мати дитини або особа, що їх замінює – усиновителі, опікуни чи піклувальники. З метою захисту неповнолітніх від статевих злочинів у сім’ях та з боку тих, хто зобов’язаний їх виховувати, варто було б доповнити такими кваліфікаційними ознаками ст. 152 (зґвалтування) та ст. 153 (задоволення статевої пристрасті неприродним способом).

С. Киренко, аналізуючи зміст ст. 149 Кримінального кодексу України, підкреслює: „з торгівлею людьми або іншими незаконними угодами щодо передачі людини (тим більше, якщо йдеться про неповнолітніх) потрібно вести рішучу боротьбу, що вимагає відповідної законодавчої бази” [11, с. 40]. Тому необхідно встановити кримінальну відповідальність за здійснення будь-якої незаконної угоди щодо людини, навіть якщо це не пов’язано із переміщенням її через державний кордон, а відбувається на території України; окремо слід передбачити відповідальність за такі ж дії, вчинені щодо дитини.

Недостатньо захищені кримінальним законом і майнові права неповнолітніх. Так, діти часто стають жертвами шахраїв, які шляхом обману чи зловживання довірою заволодівають їхнім майном, але ст. 190 Кримінального кодексу не передбачає відповідальності за шахрайство, вчинене щодо особи, яка не досягла 18-річного віку.

Досить актуальною є проблема захисту дітей від експлуатації. На думку І. Лисенко, „злочином є будь-яке використання праці неповнолітніх для отримання прибутку. Це можуть бути діяння, під час яких:

– щодо неповнолітнього вчиняються дії, пов’язані з сексуальною експлуатацією, з використанням їхньої праці в порнобізнесі, з незаконним вивезенням дітей за кордон (статті 146, 149, 300, 301, 303 КК);

– неповнолітні втягуються у злочинну діяльність (стаття 304 КК);

– праця неповнолітніх використовується на роботах зі шкідливими її умовами, на підземних роботах;

– неповнолітні залучаються до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні;

– коли їх примушують підіймати чи переміщувати важкі предмети;

– неповнолітнім призначається низька оплата праці” [12, с. 65–66]. Щодо останніх порушень, то вони прямо не передбачені кримінальним законодавством, а охоплюються диспозицією статті 172, яка встановлює відповідаль-ність за грубе порушення законодавства про працю, причому ч. 2 містить вказівку на кваліфікаційну ознаку – вчинення такого діяння щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Окремої уваги потребує питання про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, яке „полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо” [7, с. 766]. Як наслідок, діти разом з дорослими вчиняють такі тяжкі злочини, як умисне вбивство, умисні тілесні ушкодження, розбійні напади і грабежі, крадіжки транспортних засобів, та ін. Санкція статті 304 Кримінального кодексу України передбачає обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми. На нашу думку, суспільна небезпечність втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність вимагає суворіших покарань, тим самим захист неповнолітніх від негативного впливу буде більш ефективним.

Отож, удосконалення кримінального законодавства та ефективна реалізація його норм сприятиме виконанню Українською державою важливого завдання – втілювати в життя права дитини в повному обсязі, забезпечувати її фізичний, інтелектуальний, духовний, моральний і соціальний розвиток і надавати належний правовий захист.

??????????????

Див. Права людини : Міжнародні договори України, декларації, документи : [упор. Ю. К. Качуренко]. – 2-ге вид. – К. : Юрінформ, 1992. – 200 с.

Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

Закон України „Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.

Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. – К. : Право, 2003. – 176 с.

Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. – К. : Велес, 2003. – 75 с.

Тацій В. Новий Кримінальний кодекс України / Тацій В., Сташис В. // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3–9.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. : [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. – К. : Каннон ; А.С.К., 2003. – 1104 с.

Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно небезпечних вчинків, скоєних підлітками віком від 11 до 14 років / Мороз В. // Право України. – 1999. – № 9. – С. 72–75.

Мартинюк М. Ріст злочинності серед неповнолітніх турбує владу / Мартинюк М. // Соціальна робота в Україні : Теорія і практика : Науково-методичний журнал. – 2006. – №1. – С. 4–11.

Косенко І. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів / Косенко І. // Право України. – 2003. – № 2. – С. 35–37.

Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх : новий КК – старі проблеми / Киренко С. // Право України. – 2002. – № 6. – С. 39–41.

Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації / Лисенко І. // Право України. – 2002. – № 4. – С. 65–69.