У деяких державах, до їх числа належить і Україна, аналогічні норми містяться в окремих частинах, розділах або главах загальних КК. Так, наприклад, у главі 10 «Злочини військовослужбовців проти службового обов’язку» КК Китайської Народної Республіки від 14.03.1997 р. передбачено: ст. 420 – «Порушення військовослужбовцями службового обов’язку, завдання шкоди державним військовим інтересам відповідно до закону вважається дією, що підлягає кримінальному покаранню, тобто є злочином військовослужбовців проти службового обов’язку»; ст. 438 – «Викрадення, крадіжка зброї та озброєння або матеріальних цінностей військового призначення караються позбавленням волі на строк до 5 років або короткостроковим позбавленням волі; при обтяжуючих обставинах караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років; при особливо обтяжуючих обставинах караються позбавленням волі на строк більше 10 років, безстроковим позбавленням волі або смертною карою. Крадіжка, викрадення гвинтівки (рушниці), боєприпасів, вибухових речовин карається відповідно до ст. 127 цього Кодексу» [7, с. 287]. У главі ХLIV «Злочини проти військового майна» «Військової частини» КК Республіки Польщі від 06.06.1997 р., наприклад, міститься ст. 358: «§ 1. Військовослужбовець, який самовільно розпоряджається військовим озброєнням, боєприпасами, вибуховими речовинами або іншими засобами ведення бою, підлягає покаранню військовим арештом або позбавленням волі на строк до 3 років. § 2. Військовослужбовець, який самовільно забирає зброю, боєприпаси, вибухові речовини або інші засоби ведення бою, підлягає покаранню позбавленням волі на строк від 1 року до 10 років» [8, с. 121]. В главі 33 «Злочини проти військової служби» розділу XIV «Злочини проти військової служби» КК Республіки Таджикистан від 21.05.1998 р. також передбачено: «1. Злочинами проти військової служби визнаються передбачені цією главою злочини проти встановленого порядку проходження військової служби, які вчинені військовослужбовцями, що проходять військову службу по призову або за контрактом у Збройних Силах Республіки Таджикистан та інших військових формуваннях Республіки Таджикистан, громадянами, які перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів, а також особами, що мають статус військовослужбовця відповідно до чинного законодавства; 2. Особи, не згадані в цій статті, несуть відповідальність за відповідними статтями цього Кодексу…» (ст.366); «1. Викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів та бойової техніки, вибухових або інших бойових речовин, що знаходяться на військових складах або в інших сховищах, у службовому використанні або у інших військовослужбовців, карається позбавленням волі на строк до семи років; 2. Викрадення, вчинене: а) вдруге; б) групою осіб за попередньою змовою; в) із застосуванням насильства, не небезпечного для життя і здоров’я; г) у великому розмірі або такі, що призвели до тяжких наслідків, карається позбавленням волі на строк до семи років; 3. Викрадення, вчинене: а) організованою групою; в) в особо великих розмірах; г) із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я, або з погрозою застосування такого насильства, карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років» (ст. 393) [9, с. 365-366; 388-389].

У деяких державах військовослужбовці за корисливі посягання на військове майно притягуються до кримінальної відповідальності за загальними нормами Особливої частини КК. Прикладом цьому можуть слугувати КК таких держав, як Болгарія [10], Молдова [11], Литва [12], Латвія [13], Естонія [14], Швеція [15], Узбекистан [16], Азербайджан [17], Вірменія [18], Грузія [19], Киргизія [20] тощо.

Таким чином, вказане дозволяє дійти висновку, що в різних країнах по-різному оцінюється характер суспільної небезпеки злочинів, пов’язаних із корисливим посяганням військовослужбовців на військове майно.

В одних країнах вказані злочини прямо передбачаються військово-кримінальним законодавством, в інших вони хоча й передбачені, однак носять делегуючий характер до загальних норм, а в третіх відповідальність військовослужбовців настає за загальними кримінально-правовими нормами. На думку російських вчених О.К. Зателепина та В.В. Сидоріна, з якою, на наш погляд, слід погодитися, якщо розкрадання зброї, боєприпасів та предметів військової техніки, тобто військового майна, вчинюють військовослужбовці, створюється не тільки реальна загроза суспільній безпеці і завдається шкода військовій безпеці держави – знижується рівень бойової готовності та боєздатності військових частин та установ військової організації держави. Ці обставини визначають, по суті, військову природу цього злочину, його підвищену суспільну небезпеку порівняно з аналогічними загальнокримінальними посяганнями. Саме з цих причин розкрадання військовослужбовцями військового майна підлягає включенню в систему злочинів проти військової служби [3, с. 141-142].

Чхиквадзе В.М., Савицкий М.Я. Советское военно-уголовное право / Под ред. проф. И.Т. Голякова. – М., 1941.

Сенько М.М. Кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002.

Сидорин В.В. Сравнительно-правовой анализ национальных систем современного военно-уголовного законодательства России, Франции и Германии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000..

Хавронюк М.І. Військові злочини: Навч. посіб. – К., 1995.

Советское военно-уголовное право / Чхиквадзе В.М. – М., 1948.

Уголовное законодательство Норвегии / Науч. ред. и вступ. статья докт. юрид. наук, проф. Ю.В. Голика; пер. с норв. А.В. Жмени. – СПб., 2003.

Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева, пер. с кит. Д.В. Вичикова. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Республики Польша / Под общ. ред. Н.Ф .Кузнецовой. – Мн., 1998.

Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Предисл. А.В. Федорова. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. А.И. Лукашова. Пер. с болг. Д.В. Милушева, А.И. Лукашова; вступ. статья Й.И. Айдарова. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступ. статья канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб., 2003.

Уголовный кодекс Литовской Республики. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Латвийской Республики / Адапт. пер. с лат., науч. ред. и вступ. ст. А.И. Лукашова и Э.А. Саркисовой. – Мн., 1999.

Уголовный кодекс Эстонской Республики / Науч. ред. и перевод с эст. В.В. Запевалова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. СПбГУ Н.И. Мацева. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Пер. С.С. Беляева. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Республики Узбекистан (с изменениями и дополнениями на 15 июля 2001 г.) / Вступ. статья М.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред., предисл. докт. юрид. наук, проф. И.М. Рагимова. Пер. с азерб. Б.Э. Аббасова. – СПб., 2001.

Уголовный кодекс Республики Армения. Официальное издание. (С изменениями и дополнениями на 15 ноября 2004 года). – Ереван, 2004.

Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.И. Бигвава. Вступ. статья канд. юрид. наук, доц. В.И. Михайлова. Обзорн. статья докт. юрид. наук, проф. О. Гамкрелидзе. Пер. с груз. И. Мериджанашвили. – СПб., 2002.

Уголовный кодекс Кыргызской республики. Официальное издание. – Бишкек, 1998.