Змістовна та логічна нормалізація сприяла б доланню істотних труднощів при кваліфікації злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134 КК України, які обумовила відсутність чіткого розуміння стадії закінчення протиправного діяння. За словами Г. Лапки, існує чотири точки зору на питання формальності чи матеріальності цього складу: а) знищення плоду або видалення плоду з утроби матері; б) переривання вагітності; в) вчинення дій, за допомогою яких винний розраховує вигнати плід, незалежно від того чи вдалося винному досягти поставленої мети; г) вчинення незворотніх дій, після яких плід розвиватися не може [19, с. 444–445].

Ще однією вадою термінологічного характеру, на яку неодноразово звертав увагу Г. Лапко, є відсутність визначення та однозначного розуміння поняття «спеціальна медична освіта», яка є спеціальною ознакою суб’єкта незаконного проведення аборту за кримінальним законодавством України. Дійсно ч. 1 ст. 134 КК України передбачає кримінальну відповідальність за проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, однак у примітках та в жодних інших нормативно-правових актах визначення вказаної терміносполуки не існує. Більше того, логічної нормалізації потребує визначення суб’єкта, який уповноважений здійснювати аборт.

Відповідно до згаданої Інструкції операція штучного перери­вання вагітності проводиться винятково лікарем - акушером-гінекологом. Проте ця лікарська спеціальність здобувається, як прави­ло, у ході проходження спеціалізації - інтернатури після закінчення вищого навчального закладу. Підготовка інтернів проводиться відповідно до типових навчальних планів та програм, розроблених Головним управлінням навчальних закладів, кадрів і науки МОЗ України із залученням провідних спеціалістів із конкретної спеціальності. Як наслідок, виникає правова колізія, яка полягає у тому, що в згаданих програмах проведення аборту включене у перелік практичних навичок, якими обов’язково повинен опанувати лікар-інтерн. Із урахуванням цього кожна профільна кафедра у своїх програмах трансформує завдання «навчити проведенню абортів»у конкретний обов’язок інтерна «навчитися й самостійно здійснювати аборти» (як правило не менше 20), а це суперечить нормі необхідності проведення аборту винятково фахівцем лікарем - акушером-гінекологом [20, с 131].

Суттєвим є зауваження В. Ясеницького щодо існування у КК України термінологічної плутанини у позначенні потерпілого від злочину, що посягає на права пацієнта, а в окремих випадках термін взагалі не відповідає змісту цієї ознаки. Зокрема, у ч. 2 ст. 134 «Незаконне проведення аборту» законодавець використовує термін «потерпіла», у ст. 138 «Незаконна лікувальна діяльність», у ст. 138 «Ненадання хворому медичним працівником», у ч. 1 ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медич­ним або фармацевтичним працівником» вжито термін «хворий». Крім того, для позначення потерпілого від цих злочинів застосову­ються терміни «особа» (ст. 132), «пацієнт» (ст. 141), «людина» (ст. 142-144). На думку науковця, згадані хиби значною мірою обумовлені недоліками законодавства України з питань захисту прав пацієнтів [21, с 143].

Справді, за словами Н. Болотіної, сьогодні досить часто поряд з терміном «пацієнт» вживається термін «хворий», тому слід розмежу­вати ці поняття, а виконання цього завдання лежить саме у юридичній площині, оскільки поняття «хворий» містить медичний зміст, а поняття «пацієнт» - зміст і медичний, і юридичний. Як пра­вило, зазначає науковиця, ці стани збігаються, проте слід враховувати різницю між цими поняттями, адже хвора людина може й не стати пацієнтом (наприклад, лікуватися самостійно або не лікуватися взагалі). Водночас пацієнт може не бути хворим (наприклад, пацієнтами є здорові особи, які за власними уподобаннями звертаються за косметичними послугами до лікаря-косметолога й отриму-ють косметологічну медичну допомогу, беруть участь у медико-біологічних дослідах тощо) [22, с. 302–303].

Аналізуючи систему усіх прав громадян у сфері охорони здоров’я, І. Синюта наводить низку (18 пунктів) основних прав, якими згідно з чинним законодавством володіє пацієнт в Україні, проте і цей перелік не можна вважати вичерпним [23, с. 11]. З огляду на це, слушною є думка про те, що логічної та змістовної нормалізації потребує назва ст. 141 «Порушення прав пацієнта», адже не правильно вважати, що лише незаконним проведенням клінічних випробувань лікарських засобів вичерпується кримінально-каране порушення прав пацієнта, а низка таких діянь підлягає кваліфікації за іншими статтями КК України [21, с. 143].

Висновки. Враховуючи сказане, маємо достатні підстави констатувати значну актуальність та невідкладність проведення лінгвістичної, змістовної та логічної нормалізації основних термінономінацій та терміносполук, вжитих у розділі ІІ Особливої частини КК України «Злочини проти життя та здоров’я особи». У ДСТУ 3966-2000 передбачено такі основні вимоги до терміна: од-нозначна відповідність терміна поняттю, відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю, системність, раціональна стислість, словотворча (дериваційна) здатність, мовна правильність. До визначення поняття висунуто такі вимоги: сумірність, наявність лише суттєвих ознак, системність, нездатність спричиняти хибне коло, відсутність тавтології, відсутність заперечу вальних ознак незаперечувального поняття, однозначність, несперечливість визначенням понять інших стандартів, раціональна (оптимальна) стислість, визначеність та мовна правильність [24, с. 122–124]. Максимальне приведення термінологічного фонду правового захисту життя та здоров’я людини у відповідність до вищевикладених вимог є нагальною потребою сьогодення, оскільки від якості формулювання норм-дефініцій, контексту вживання термінів та їх сполук залежить однозначне тлумачення, а відтак і коректність застосування кримінально-правових норм.

–––––––––––

Головатий С Правнича термінологія і державотворчий процес / С Головатий, Ю. Зайцев, І. Усенко // Українське право. - 1995. - № 1 (2). -С 88–94.

Скакун О.Ф. Актуальні питання термінології законодавства / О.Ф. Скакун // Методологічні проблеми правової науки: матер. міжнар. наук. конфер., 13-14 грудня 2002 р. / Упоряд. М.І. Панов, Ю.М. Грошевий, - Х.: Право, 2003. - С 102-105.

Яремко Я. Семантичний аспект природи терміна / Я. Яремко // Про­блеми української термінології. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». - 2006. - № 559. - С 53-56.

Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: монографія / З.А. Тростюк. - К: Атіка, 2003. - 144 с

Кучеренко О. Нормалізація законодавчої бази української термінології цивільного захисту / О. Кучеренко // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». -2006. - № 559. - С 135-137.

Грищук В.К. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року / В.К. Грищук // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. - 2002. -Вип. 161. - С. 89-95.

Байлов А.В. Актуальні питання кримінальної відповідальності за злочини проти життя особи / А.В. Байлов // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матер. міжнар. наук.-практ. конфер., 13-15 квітня 2007 р. : у 2-х ч. - Львів: ЛДУВС, 2007. -Ч. 2.- С 16-19.

Пунда О. Проблема цивільної правоздатності ембріона та плода лю­дини / О. Пунда // Життя і право. - 2004. - № 7. - С 40–45.

Соловйов А. Деякі юридичні проблеми штучного переривання вагітності в аспекті права людини на життя / А. Соловйов // Вісник Львівського національного університету. Серія юридична. - 2001. - Вип. 30. -С 21-25.

Порощук С.Д. Право людини на життя як об’єкт нормативно-правового регулювання: сучасний стан, проблеми в Україні / С.Д. Порощук, О.В. Онуфрієнко // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 1998. -№ 2. - С. 3-18.

Беседкина Н.И. Права неродившегося ребенка / Н.И. Беседкина // Государство и право. - 2006. - № 4. - С. 54-60.

Рогова О. Про час виникнення права людини на життя: загальноте­оретичний аналіз / О. Рогова // Вісник Академії правових наук України. -2005. - № 4 (43). - С 198-206.

Миронова Г. Право людини на життя: проблемні питання українського законодавства / Г. Миронова // Право України. – 2006. – № 9. – С. 52–55.

Черевко К.О. Проблеми визначення початку кримінально-правової охорони людського життя / К.О. Черевко // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матер. міжнар. наук.-практ. конференції, 13–15 квітня 2007 р.: у 2-х ч. – Львів: ЛДУВС, 2007. – Ч. 2.– С. 184–186.

Гырла Л. Соотношение понятий»плод»и»новорожденный»и его значение при квалификации детоубийств / Л. Гырла // Закон и жизнь. – 2004. – № 8. – С. 37–39.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., перероблене та доповнене / за ред. М.І. Мельника, М.І Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.

Лапко Г. Проблеми визначення стадій незаконного проведення аборту / Г. Лапко // Держава і право. – 2006. – Вип. 33. – С. 443–447.

Лапко Г.К. До питання визначення спеціальних ознак суб’єкта неза-конного проведення аборту за кримінальним законодавством України / Г.К. Лапко // Право і безпека. – 2005. – № 4’1. – С. 130–132.

Юридико-технічні недоліки КК України в частині встановлення змісту ознаки потерпілого від злочинів, що посягають на права пацієнта / В.Є. Ясеницький // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми засто-сування і перспективи удосконалення: матер. міжнар. наук.-практ. конфер., 7–8 квітня 2006 р.: у 2-х ч. – Львів: ЛДУВС, 2006. – Ч. 2. – С. 242–245.

Болотіна Н.Б. Пацієнт: поняття, права та обов’язки / Н.Б. Болотіна // Правова держава. – 2003. – Вип. 14. – С. 301–309.

Сенюта І. Система прав громадян України у сфері охорони здоров’я / І. Сенюта // Вісник Львівського національного університету. Серія юридич-на. – 2003. – Вип. 38. – С. 8–13.

Рицар Б. Основні помилки розробників термінологічних стандартів (на прикладі проектів ДСТУ) / Б. Рицар, Р. Микульчик // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету «Львівська політехніка», 2006. – № 559. – С. 121–126.