Отже, як бачимо, законодавством України регламентується організація діяльності всіх правоохоронних органів, за втручання у діяльність яких, на нашу думку слід передбачити відповідальність у ст. 343 КК України, а саме: прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби Безпеки України, Державної митної служби, Державної прикордонної служби, Державної податкової служби, Державного де­партаменту України з питань виконання покарань, Державної виконавчої служби України; органів державного пожежного нагляду МНС; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, розвідувального органу Міністерства оборони України; б) у норматив­них документах, які регламентують діяльність правоохоронних органів, як правило, чітко визначаються їх повноваження (інколи права і обов’язки); в) службова діяльність правоохоронних органів зводиться до виконання покладених на них повноважень.

Очевидно, доцільніше використовувати при описі об’єктивної сторони складів «втручання» не поняття «вплив», а юридичне поняття «вчинення дій які унеможливлюють або істотно утруднюють виконан­ня повноважень».

Якщо у ч. 1 ст. 343 КК України закріплено відповідальність за злочин з формальним складом, то у ч. 2, як альтернативна квалі­фікуюча ознака передбачено суспільно небезпечний наслідок втручан­ня у діяльність працівника правоохоронного органу – незапобігання (невідвернення) злочину чи незатримання (уникнення затримання) особи, яка його вчинила (ч. 2 ст. 343 КК України). Для з’ясування змісту суспільно небезпечних наслідків такого злочину розглянемо, що означають такі поняття, як «запобігання злочину» і «затримання особи, яка вчинила злочин». Термін «запобігання злочину» кримінологічний, тому цілком доцільно звернутися до визначення його саме цією нау­кою. В кримінології паралельно із терміном «запобігання» вико­ристовується також декілька інших спеціальних термінів: «поперед­ження», «профілактика», «запобігання», «припинення». Одностайного і чіткого розмежування цих понять у кримінологічній літературі нема. А.Ф. Зелінський зазначає, що «профілактика» не має на увазі конкрет­ний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів, захис­ту об’єктів від посягань тощо. Поряд із тим запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Інші автори вважають розрізнення цих по­нять надуманим, таким, що суперечить буквальному змісту вказаних слів, аргументуючи тим, що всі ці лексеми є взаємозамінними синонімами і кожна з них означає одне й те ж, а саме: щось попереди­ти, не допустити [10, c. 110 ].

На нашу думку, слід враховувати, що готування до злочину чи за­мах на злочин - це вже злочин, оскільки за таке передбачена відпо­відальність у КК України. Відтак у буквальному значенні під поняттям «перешкодило запобіганню злочину» як суспільно небезпечним наслідком у ч. 2 ст. 343 КК України слід розуміти вчинення третьою осо­бою суспільно небезпечного діяння яке містить не лише ознаки складу закінченого злочину, а й готування до злочину чи замаху на злочин. Під затриманням особи, яка вчинила злочин, слід розуміти фізичне затриман­ня, позбавлення такої особи можливості вільного пересування.

Визначившись зі змістом передбачених ч. 2 ст. 343 КК України суспільно небезпечних наслідків, слід зауважити, що, якщо йдеться про суспільно небезпечні наслідки як обов’язкову ознаку складу відповідного злочину, то такого ж статусу набуває й інша ознака об’єктивної сторони -причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно не­безпечним наслідком. З огляду на це виходить, що застосування ч. 2 ст. 343 КК України значно ускладнене, адже доволі важко довести, що у такому випадку мав місце «необхідний» причинний зв’язок, тобто що діяння (втручання) породило наслідок (вчинення злочину третьою осо­бою, уникнення затримання) з внутрішньо властивою йому необхідніс­тю - коли наслідок у такій конкретній обстановці був реально можливим, наступив від здійснення саме цих дій закономірно [11, c. 365].

Наступним складом злочину, що підлягає нашому аналізу, є злочин, передбачений ст. 344 КК України, який встановлює кримі­нальну відповідальність за втручання у діяльність державного діяча. Поняття цього злочину визначено як незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народ­ного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного Банку України, члена Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимоно­польного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або доби­тися прийняття незаконних рішень. Отже, законодавець і в цій статті втручання розуміє як «вплив», додаючи, що він має бути незаконним. Це дає підстави стверджувати, що за ознаками об’єктивної сторони склад злочину, передбачений у ст. 344 КК України, істотно не відрізняється від складу злочину, передбаченого ст. 343 КК України. Виклад ст. 344 КК України на відміну від ст. 343 КК України, знімає лише одне питання – чи може вважатись втручанням законний вплив. В іншому ситуація та ж сама – назва статті (втручання лише як дія) не співпадає з її змістом (вплив – дія або бездіяльність).

Щодо ст. 376 КК України «Втручання в діяльність судових органів», то поняття цього злочину викладено інакше ніж злочинів, передбачених ст. 343, 344 КК України, а відтак об’єктивна сторона характеризується вчиненням суспільно небезпечного діяння – втру­чання у діяльність судді.

Під таким втручанням науковці пропонують розуміти вплив у будь-якій формі на суддю з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести вказівку, погро­зу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв’язку з її розглядом, проведення пікетів тощо. Вплив на суддю може здійснюватися і через третіх осіб – близьких родичів, колег по роботі тощо [3, c. 985]. Дехто з науковців піддає критиці термін «втручання» саме через те, що у багатьох джерелах втручання розкривається насамперед як персоніфікований вплив на суддів [12, c. 813].

На нашу думку, виклад ч. 1 ст. 376 КК України через викори­стання поняття «втручання» має невизначений характер, не сприяє ефективному застосуванню аналізованої норми. Невизначеність змісту такої ознаки об’єктивної сторони означає, що встановлення обсягу цього поняття віддається на відкуп теорії. А з огляду на однозначність тлумачення терміну «втручання» в науці така ситуація є неприпусти­мою. До того ж, втручання у процес відправлення правосуддя може носити як правомірний, так і незаконний характер. Безумовно, правомірним буде втручання громадськості в хід судового процесу, де явно порушуються права й інтереси особи, приймаються рішення, що не відповідають інтересам особи, суспільства і держави, принципам правосуддя тощо.

Таким чином, об’єктивну сторону втручання у діяльність судді, на нашу думку, правильно визначати як вчинення незаконних дій, які унеможливлюють або істотно утруднюють виконання суддею своїх службових повноважень.

Стосовно злочину, передбаченого ст. 397 КК України «Втру­чання в діяльність захисника чи представника особи», то в юридичній літературі вказується, що з об’єктивної сторони склад злочину полягає у вчиненні дій, які виявляються у втручанні в будь-якій формі в правомірну (законну) діяльність захисника чи представника особи і здійснюються шляхом: а) створення перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи; б) пору­шення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці [4, c. 429].

Слід відзначити, що КК України встановлює кримінальну відповідальність за втручання в діяльність захисника чи представника особи і при цьому розкриває термін «втручання» як «вчинення у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності...». Таким чином, у цьому випадку зміст терміну «втручання» роз’яснюється інакше, як в інших аналізованих нами статтях. Під втручанням у ст. 397 КК України розуміється не вплив у будь-якій формі з метою перешкодити, а створення будь-яких перешкод до здійснення правомірної діяльності.

Висновки. Узагальнюючи вищевикладене, можемо констатува­ти, що, по-перше, всі злочини, які полягають у втручанні в діяльність, є злочинами з формальним складом, тобто відповідальність настає за вчинення суспільно небезпечного діяння, яким, як видається, мало б визнаватися «втручання»; по-друге, у назві відповідних статей використовується термін «діяльність», зміст якого у самих статях не розкривається; по-третє, у диспозиціях статей, які встановлюють відповідальність за втручання у діяльність, нема уніфікованого підхіду до викладу змісту поняття «втручання», що унеможливлює застосу­вання системного підходу для встановлення його змісту; по-четверте, використання для позначення як ознаки об’єктивної сторони у складах злочинів, які передбачають відповідальність за втручання у діяльність терміну вплив (ст. 343, 344 КК України) є необґрунтованим, оскільки його обсяг ширший за обсяг поняття «втручання», а відтак у таких статтях має місце невідповідність назви і змісту статті; по-п’яте, не можна вважати прийнятним використання при закріпленні складів аналізованих злочинів терміну «втручання» без роз’яснення його змісту (як це зроблено у ст. 376 КК України); по-шосте, передбачення як ознаки об’єктивної сторони альтернативних діянь: вчинення переш­код та порушення встановлених законом гарантій діяльності та професійної таємниці (ст. 397 КК України) точніше охоплюється по­няттям «перешкоджання».

Отже, цим підтверджується доцільність системного викладу диспозицій відповідних статей КК України через використання конструкції «вчинення незаконних дій які унеможливлюють або істотно утруднюють виконання відповідною особою своїх службо­вих повноважень».

––––––––––––

Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву / А.Н. Трайнин. – М.: Юрид. лит., 1951. – 387 c.

Бажанов М.І. Структура диспозиції статей Кримінального кодексу України як протидія фінансовим злочинам / М.І. Бажанов // Злочини у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності. – Х.: Харківський Центр вив­чення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, 2000. – С. 31–35.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – [4-те вид., переробл. та доповн.]. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184с.

Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [3-є вид., переробл. і доповн.]. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.

Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [Вид. третє]. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006.

Андрусів Г.В. Кримінальне право України: частина особлива: посібник для підготовки до іспитів / Г.В. Андрусів, О.Ф. Бантишев, Б.В. Рома­нюк. - К.: Вид. Паливода А.В., 2002.

Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій / В.О. Навроцький. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 771 с

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - Ст. 796.

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

Кримінологія: підручник для студентів вищих навч. закладів / за заг. ред. О.М. Джужі. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с