Щодо інших некорисливих злочинів проти власності, то особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за їх вчинення, навіть якщо вони брали участь у них як співучасники. У цих випадках особи, що не досягли 16-річного віку, підлягають кримінальній відповідальності лише у разі, коли в їх діянні містяться ознаки іншого злочину, відповідальність за який настає з 14-річного віку.

Крім загальних ознак суб’єкта злочину, кримінальний закон встановлює ще й додаткові вимоги до осіб, які можуть бути суб’єктами окремих злочинів (ознаки спеціального суб’єкта злочину). Чинним кримінальним законом вперше на законодавчому рівні визначено по­няття спеціального суб’єкта злочину, а саме, в ч. 2 ст. 18 КК України закріплено: «спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна осо­ба». Визначення цього поняття на рівні кримінального закону є, безу­мовно, позитивним кроком у розвитку вітчизняного законодавства, проте його зміст викликає ряд зауважень. На наш погляд, ця дефініція сформульована із порушенням правил логіки та не відображає істотних ознак спеціального суб’єкта злочину. Адже теорією кримі­нального права ще із 50-их р. ХХ ст. поняття «спеціальний суб’єкт» розроблялося достатньо ґрунтовно. Цьому присвячено не одну наукову працю [6; 7]. Так, В.В. Устименко, цілком обґрунтовано зазначав, що спеціальний суб’єкт злочину – це фізична особа, яка поряд із осудністю та віком кримінальної відповідальності, наділена ще й до­датковою ознакою, що передбачена кримінальним законом або прямо випливає із нього та обмежує коло осіб, що підлягають кримінальній відповідальності [7, с. 23].

Схожу позицію висловлено і в інших публікаціях [2, с. 490; 8, с. 28]. Зокрема, В.Г. Павлов таким же чином трактує поняття спеціального суб’єкта, уточнюючи лише, що додаткові ознаки спеціального суб’єкта повинні бути притаманними особі на момент вчинення суспільно небезпечного діяння [1, с. 208]. На думку Б.О. Кирися, спеціальним суб’єктом злочину є особа, яка поряд з озна­ками, властивими загальному суб’єктові злочину, характеризується ще й передбаченими відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (прямо у ній вказаними або такими, що випливають з її змісту) додатковими ознаками, за наявності яких вона і може бути суб’єктом (виконавцем) даного злочину [9, с. 358]. Ці визначення, на нашу думку, точніше відображають суть спеціального суб’єкта, характеризують усі його ознаки, тому пропонуємо ч. 2 ст. 18 КК України викласти у такій редакції: «Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цьо­го кодексу може наставати кримінальна відповідальність, та на момент вчинення злочину була наділена додатковою ознакою (ознаками), що пе­редбачена цим кодексом або прямо випливає з його змісту».

З-поміж некорисливих злочинів проти власності лише суб’єкт зло­чину, передбаченого ст. 197 КК України, є спеціальним, тобто, крім проаналізованих загальних ознак, він повинен бути наділений ще й додат­ковою (спеціальною) ознакою. Загалом, класифікація ознак спеціального суб’єкта злочину неодноразово була предметом наукових досліджень. Найбільш поширеним у науці кримінального права є їх поділ на три гру­пи: 1) ті, що характеризують соціальну роль і правове положення особи; 2) ті, що характеризують фізичні якості особи; 3) ті, що характеризують взаємовідносини винного з потерпілим та іншими особами [6; 7].

В аналізованому складі злочину спеціальному суб’єкту прита­манна додаткова ознака, яка характеризує його правове положення, що прямо зазначено у кримінальному законі. Так, у ст. 197 КК України для характеристики ознаки спеціального суб’єкта злочину законодав­цем використано конструкцію: «особа, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна». (принагідно зазначимо, що в цій конструкції допущено граматичну помилку, для виправлення якої слово «охорона» слід замінити словом «охорону»). Як відомо, ст. 197 КК України передбачає відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов’язків як щодо охорони, так і щодо зберігання чужого майна, а ця стаття назву має «Порушення обов’язків щодо охорони майна». Отже, існує невідповідність між назвою статті та її змістом. Цю невідповідність слід усунути шляхом внесення змін до кримінального закону, тобто назву ст. 197 КК України після слів «обов’язків щодо» слід доповнити словами «зберігання чи».

Обов’язок охорони чи зберігання чужого майна може виплива­ти: безпосередньо із закону; з трудового договору; з цивільно-правових угод. Наприклад, безпосередньо із закону випливає обов’язок покупця (одержувача), у випадку відмови від прийняття то­вару, забезпечити схоронність товару, переданого продавцем (ст. 690 Цивільного кодексу України). Цивільно-правовими договорами, із яких можуть випливати вказані обов’язки, є договір зберігання та договір охорони. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зо­бов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (покла-жодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК України). За договором охорони охоронець, який є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується забезпечити недоторка­нність особи чи майна, які охороняються; володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охо­ронцю встановлену плату (ст. 978 ЦК України). Згідно із трудовим договором обов’язок зберігання чи охорони чужого майна може бути віднесений до професійних чи службових обов’язків особи (сторож, експедитор, матеріально-відповідальна особа).

Отже, для встановлення такого елементу складу злочину, як суб’єкт, при кваліфікації вчиненого за ст. 197 КК України, необхідно встановити (крім осудності та віку кримінальної відповідальності) наявність в особи на момент вчинення злочину правового обов’язку зберігання чи охорони чужого майна. Як відомо, кожен із елементів скла­ду злочину перебуває у тісному взаємозв’язку з іншими елементами. Сто­совно аналізованого складу злочину важливе значення має зв’язок таких елементів, як суб’єкт та об’єктивна сторона. Зокрема, йдеться про наявність у суб’єкта в цій конкретній ситуації реальної можливості діяти певним чином (виконати активні дії і запобігти злочинним наслідкам). При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків, покладених на особу. Враховуються і її суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Прикладом об’єктивних чинників, здатних позбавити особу можливості виконувати свої обов’язки щодо зберігання чи охорони, є непоборна сила, неправомірний вплив на неї з боку інших осіб (застосування фізичного насильства, незаконне по­збавлення волі тощо). Прикладом суб’єктивних чинників можуть бути, зокрема, поганий стан здоров’я, недостатність навичок і досвіду тощо. Якщо наявний хоча б один із таких чинників, через що особа фактично була позбавлена можливості належним чином виконувати покладені на неї обов’язки, то склад злочину «Порушення обов’язків щодо охорони майна» відсутній.

Крім того, у кожному випадку вчинення такого діяння слід встановлювати, які саме обов’язки покладалися на особу і які з цих обов’язків не виконані чи виконані неналежним чином, а також, які конкретні нормативні акти порушено винним.

Висновки. Отже, визначення спеціального суб’єкта злочину, що міститься у ч. 2 ст. 18 КК України потребує вдосконалення, оскільки у ньому не відображено усі істотні ознаки цього поняття, тому пропонуємо ч. 2 ст. 18 КК викласти у такій редакції: «Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність, та на момент вчинення злочину була наділена до­датковою ознакою (ознаками), що передбачена цим кодексом або пря­мо випливає з його змісту».

У ст. 197 КК передбачено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов’язків як щодо охорони, так і щодо зберігання чужого майна, а назва цієї статті - «Порушення обов’язків щодо охорони майна». Тож, існує невідповідність між назвою статті та змістом, це слід усунути шляхом внесення змін до кримінального за­кону, тобто назву після слів «обов’язків щодо» слід доповнити слова­ми «зберігання чи».

У чинній редакції ст. 197 допущено граматичну помилку в конст­рукції: «особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна», для виправлення цього необхідно слово «охорона» замінити на «охорону».

–––––––––––

Павлов В.Г. Субъект преступления / В.Г. Павлов. – СПб.: Юридиче­ский центр Пресс, 2001. – 318 с.

Вереша Р.В. Суб’єктивні елементи підстави кримінальної відпо­відальності: підручник / Р.В. Вереша. – К.: Атіка, 2006. – 740 с.

Матвеев В.Ф. Учебное пособие по психиатрии / В.Ф. Матвеев. – М.: Наука, 1975. – 412 с.

Коваленко И.И. Борьба с умышленным уничтожением или повреждени­ем имущества путем поджога: уголовно-правовые и криминологические вопросы: дисс … канд. юрид. наук: 12.00.08 / И.И. Коваленко. – М., 1995. – 198 с.

Алкоголизм: руководство для врачей / под ред. Г.В. Морозова, В.Е. Рожнова, Э.А. Бабаяна. – М.: Наука, 1983. – 342 с.

Орымбаев Р. Специальный субъект преступления / Р. Орымбаев. – Алма-Ата: Наука, 1977. – 152 с.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления / В.В. Усти-менко. – Х.: Вища школа, 1989. – 104 с.

Векленко С.В. Субъект преступления: лекция / С.В. Векленко, П.Н. Путилов. – Омск: Омская академия МВД России, 2006. – 35 с.

Кирись Б. Розділ ІV Загальної частини Кримінального кодексу України 2001 р. потребує удосконалення / Б. Кирись // Проблеми державотво­рення і захисту прав людини в Україні: матер. Х регіон. наук.-практ. конфер., 5–6 лютого 2004 р. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – С. 357–360.