У ч. 2 ст. 50 цього кодексу зазначено, що сума штрафу визначається з урахуванням матеріального становища засудженого, ступеня суспільної небезпеки. Наприклад, за діяння невеликої тяжкості в межах від 50 до 500 мінімальної заробітної плати. При цьому, за корисливі злочини його розмір збільшується вдвічі.

Є цікавою норма КК Білорусі щодо застосування інших заходів кримінальної відповідальності, які формуються при фактичному засудженні. Заходом кримінальної відповідальності вважають засудження з відстрочкою виконання покарання, яке полягає у встановленні судом строку відстрочення виконання покарання, в тому числі й додаткового. За заявою засудженого, залежно від його поведінки протягом іспитового строку, суд може звільнити засудженого від призначеного за вироком покарання, якщо за цей період засуджений довів, що він виправився. У такому випадку засуджений звільняється від відбування і додаткового покарання. Такий захід кримінальної відповідальності застосовують до осіб, які вперше вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості.

У КК Болгарії немає чіткого розподілу злочинів на основні і додаткові. Хоча відповідно до ст. 37 КК Болгарії всі види покарань умовно можна поділити на основні (довічне ув’язнення без зміни), додаткове (позбавлення права на отримання орденів, почесного звання, відзнаки) і такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові (обов’язкове поселення, позбавлення права на проживання у певній місцевості, громадський осуд) [7, с. 43].

У ст. 53 зазначеного кодексу чітко відмежовано конфіскацію майна від спеціальної конфіскації. Остання є додатковим кримінально-правовим заходом, а не покаранням.

Штраф як альтернативний вид покарання застосовують лише до неповнолітніх осіб. Суд може замінити виправні роботи непрацездатним особам на штраф у розмірі 5–10 левів або на громадський осуд, якщо у засудженого немає доходу або він малозабезпечений (ст. 43 КК).

Особливістю застосування штрафу за КК Болгарії є те, що у разі смерті засудженого, стягнення штрафу здійснюють за рахунок його майна, окрім речей, які не підлягають конфіскації і продажу (ст. 47 КК).

Штраф не застосовують до неповнолітніх і завжди замінюється на громадський осуд, який оприлюднюють публічними засобами. Це пов’язано з тим, що неповнолітні особи не завжди мають самостійний дохід, власні кошти або майно, тому суперечить принципу індивідуального характеру відповідальності.

У КК Польщі передбачено п’ять видів покарань, без поділу їх на основні і додаткові: штраф, обмеження волі, позбавлення волі, позбавлення волі на строк 25 років і довічне позбавлення волі (ст. 32) [8, с. 57].

Крім покарань у цьому кодексі передбачено вісім видів кримінально-правових заходів: позбавлення публічних прав, заборона обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною господарською діяльністю, заборона керування засобами пересування, обов’язок відшкодування заподіяної шкоди, грошова компенсація, грошова виплата, публічне доведення вироку. Їх призначають по-суті як додаткові покарання до основного, керуючись особливостями вчиненого злочину.

Штраф як вид покарання може бути призначений самостійно або разом з позбавленням волі, якщо винний вчинив діяння з метою отримання майнової вигоди або коли отримав таку вигоду (§ 2 ст. 33).

Відповідно до § 1 ст. 33 цього кодексу штраф призначають у ставках денного заробітку шляхом визначення кількості ставок і розміру однієї ставки, якщо законом не встановлено інше. Найменша кількість ставок дорівнює 10, найбільша – 360, і денна ставка не може бути нижче 10 злотих або вище 2000 злотих.

Штраф не призначають, коли оцінка розмірів доходів винного, його майнового становища або розміру платні дає підстави вважати, що винний штрафу не сплатить, а стягнення його у примусовому порядку неможливе.

Відповідно до ст. 40 КК Польщі позбавлення публічних прав охоплює втрату активного і пасивного виборчого права в органи публічної влади, в органи професійного або господарського самоврядування, втрату права брати участь у здійсненні правосуддя, а також виконувати функції в державних органах і установах, органах територіального або професійного самоврядування, а також втрату військового звання, пониження звання до рядового, втрату орденів, нагород і почесних звань, а також втрату здатності отримання їх на строк позбавлення прав.

Суд може постановити про позбавлення публічних прав у випадку засудження до позбавлення волі на строк не менше трьох років за злочини, вчинені зі спеціальних мотивів (§ 2 ст. 40).

Конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов’язану із вчиненням злочину. Згідно з § 1 ст. 44 суд постановляє про конфіскацію предметів, які безпосередньо пов’язані зі злочином, якщо ці предмети не підлягають поверненню потерпілому або іншому суб’єктові.

Якщо винний хоча б опосередковано отримав від скоєного злочину майнову вигоду значної цінності, суд постановляє конфіскацію отриманої вигоди або її еквівалента. Повна або часткова конфіскація не призначається, якщо вигода або її еквівалент підлягає поверненню потерпілому або іншому суб’єктові (§ 1 ст. 45).

Відповідно до КК ФРН покараннями є довічне позбавлення волі (§ 38), позбавлення волі на певний строк від одного місяця до 15 років (§ 38) і заборона керувати транспортним засобом. Окрім покарань в КК ФРН містяться заходи виправлення і безпеки: а) поміщення до психіатричної лікарні; б) поміщення до установи ізоляції для алкоголіків або наркоманів; в) превентивне ув’язнення, г) встановлення нагляду; д) позбавлення дозволу керувати автотранспортним засобом, заборона на професію (§ 61) [9, с. 63].

За КК ФРН кримінальні покарання поділено на дві групи: основні і додаткові.

Додатковими покараннями є заборона на керування транспортним засобом, конфіскація вигоди, одержаної злочинним шляхом, а також конфіскації знарядь і засобів злочину, майновий штраф.

На думку Г. Трондле, конфіскація майна посідає проміжне положення між покараннями і заходами виправлення та безпеки [10, с. 4]. Окрім стандартних покарань, КК ФРН виділяє специфічні з них так звані „додаткові наслідки”, які настають автоматично, а не призначаються судом. Вони полягають у позбавленні певних публічних прав на строк від двох до п’яти років і лише у випадку призначення позбавлення волі на строк не менш одного року. Грошовий штраф за КК ФРН може бути призначений і як основний, і як додатковий вид покарання (§ 40, § 41).

Грошовий штраф призначають у денних ставках і він становить мінімум п’ять і, якщо закон не встановлює іншого, максимум 360 повних денних ставок. Розмір денної ставки суд визначає з урахуванням особистого і матеріального становища особи, що скоїла діяння.

Суддя Федерального Верховного суду Г. Шефер вважає, що у разі визначення денної ставки потрібно враховувати реальні та потенційні доходи суб’єкта, майно як частину його доходів, зобов’язання, у тім числі обов’язок щодо утримання дітей та інших осіб, належність до певної групи тощо [11, с. 7].

Відповідно до § 44 заборона на керування автотранспортним засобом призначається як додаткове покарання (на строк від одного до трьох місяців) до основного покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу і застосовується у випадках вчинення кримінально-караного діяння під час керування автотранспортним засобом.

Потрібно зазначити, що заборона на право керування транспортним засобом є видом кримінального покарання, а заборону на професію розглядають як „додаткові наслідки”, хоча по суті вона є додатковим покаранням.

Питання призначення покарань, у тому числі додаткових, детально регламентовані в КК ФРН. Відповідно до § 46 підставою для призначення покарань є вина правопорушника. При призначенні покарань до уваги беруть такі обставини, як мотив і мета правопорушення, обсяг порушення обов’язків, вид виконання і винні наслідки, поведінка правопорушника до і після вчинення діяння.

Складною є система покарань, передбачена у КК Іспанії. Залежно від характеру і тривалості всі покарання поділені на суворі, менш суворі і нетяжкі (ст. 33) [12, с. 37]. З іншого боку, їх можна поділити на покарання у вигляді позбавлення волі, покарання у вигляді позбавлення прав, штраф. Серед них можна виокремити основні покарання, покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові, і додаткові покарання.

Штраф, позбавлення прав і громадські роботи можуть призначатись як основні або як додаткові покарання (ст. ст. 33–34). Відповідно до ст. ст. 39, 44 і 46, відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права і позбавлення батьківських прав є додатковими покараннями.

Штраф призначається у денних ставках. Нижча межа становить п’ятиденну заробітну плату, а вища – дворічну. У випадку, коли інше покарання замінюють штрафом, верхня межа його може бути збільшена. У разі ухилення від його сплати суд може замінити штраф на позбавлення волі або, за згодою засудженого, на громадські роботи. До основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років суд або трибунал залежно від тяжкості злочину може призначити відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права або позбавлення права займатися певним видом діяльності на визначений вироком строк. По суті, вони є додатковими покараннями.

Особливістю системи покарань, передбачених у КК Іспанії, є значна кількість санкцій, що містять альтернативні покарання або поєднання декількох видів покарань як основних з основними, так і основних з додатковими.

Цікавим є інститут відшкодування збитків. Відповідно до ст. 136 цього кодексу, зняття судимості здійснюється після погашення засудженим матеріальної шкоди, завданої злочином.

Зазначимо, що КК Іспанії окрім покарань вміщує і систему заходів безпеки, яка передбачає позбавлення волі та інші заходи.

Система покарань за КК Франції, як зазначає О.О. Малиновський, зумовлена особливістю класифікації протиправних діянь на злочини, проcтупки і порушення. [13, с. 43].

Відповідно до цієї класифікації система покарання охоплює три підсистеми: кримінальні покарання (за злочини), виправні покарання (за проступки), поліцейські покарання (за порушення). Згідно зі ст. 122–8 КК Франції суб’єктами злочинного діяння може бути як фізичні, так і юридичні особи, але порядок призначення покарання суттєво відрізняється [14, с. 37].

Як додаткові покарання за вчинення злочинів або проступків можуть бути призначені такі: обмеження правоздатності, позбавлення політичних, цивільних, сімейних, виборчих прав, заборона перебувати на державній службі (безстроково або на строк до 5 років) чи займатися професійною або громадською діяльністю, пов’язаною зі вчиненням злочину, конфіскація визначеного вироком предмета або заборона його використання, оприлюднення ухвали суду засобом масової інформації, заборона укладати угоди з державними організаціями.

Кримінальний кодекс Франції не містить приписів щодо підстав призначення судом покарання. Тому за вчинення злочину або проступку суд може призначити:

два основних покарання, якщо передбачено санкцією статті, а також одне або декілька додаткових покарань;

два основних без додаткових;

одне основне і одне або декілька додаткових;

лише одне основне покарання.

Відповідно до КК Франції, за один злочин може бути призначене одне чи кілька додаткових покарань, як і за кримінальним законодавством України.

Проведений аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн з питань призначення додаткових покарань дає підстави зробити такі висновки:

У кримінальному законодавстві Болгарії і Польщі немає регламентації додаткових покарань, але штраф як додаткове покарання застосовують. КК Польщі передбачає вісім видів кримінально-правових заходів, які не є кримінальними покараннями, але по суті слугують додатковими покараннями.