Зокрема, через спільність змісту суспільно небезпечного діяння у складі злочину, передбаченого ст. 368 КК України «Одержання хабара» і діяння у складі адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 21221 проекту «Незаконне одержання благ» та частково предметів цих правопорушень виникає потреба у розмежуванні цих деліктів. Порівняльний аналіз названих статей свідчить, що згідно з проектом критерієм відмежування має вважатись розмір одержаних благ. Настання адміністративної відповідальності пропонується у випадках, коли розмір одержаного блага не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виходячи з цього, кримінальна відповідальність за одержання хабара має наставати, коли розмір хабара є не меншим за п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий підхід до боротьби з корупцією, на нашу думку, є абсурдним. Шкода, що заподіюється суспільним відносинам, які є об’єктом службових злочинів, інших корупційних деліктів істотно відрізняється від шкоди, яка заподіюється злочинами проти власності. Сума, на яку незаконно збагатилася винна особа, не може в цьому випадку стати одиницею вимірювання для відмежування злочинного від незлочинного. Суспільна небезпека одержання хабара полягає в тому, що особа, використовуючи надані їй повноваження, заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують правильну діяльність державного апарату. Якщо особа, на яку покладені особливі повноваження «продалася» за мізерну суму, то суспільна небезпека вчиненого і особи винного аж ніяк не зменшується, а навпаки – зростає.

Такий самий недолік характеризує співвідношення пропонованої, як адміністративно-правової, норми про підкуп, що міститься у ст. 21222 та кримінально-правової норми про давання хабара, передбаченої ст. 369 КК України.

Крім виникнення перелічених вище проблем, аналізований підхід веде до порушення конституційних принципів законності, рівності громадян перед законом. Адже кримінальна відповідальність службових осіб за одержання хабара буде наставати за вищого розміру предмета хабара, ніж кримінальна відповідальність осіб, не наділених повноваженнями службової особи, за одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи, організації (ст. 354 КК України). Названі принципи порушує й запропонована до Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. 21227. За неправомірне втручання у діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій, вчинене суб’єктом корупційного адміністративного правопорушення, пропонується адміністративна відповідальність. За втручання у діяльність судових органів (ст. 376 КК України), працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК України), державного діяча (ст. 344 КК України), що є різновидом втручання в діяльність державних органів, але вчинене простими смертними, наставатиме кримінальна відповідальність.

Проблеми викликає й розрізнення понять подарунок (ст. 21232 проекту «Незаконне одержання подарунка»), благо (ст.21221 проекту «Незаконне одержання благ»), хабар (ст.368 КК України «Одержання хабара»), що викличе проблеми у відмежуванні деліктів, у складах яких предмет названий цими термінами.

Задля справедливості слід відзначити, що у проекті закладено окремі досить хороші ідеї. Проте, як відомо, найкраща ідея може бути зіпсована недолугим її втіленням. Наприклад, пропонована у проекті ст. 3681 «Незаконне збагачення». Сама ідея про встановлення кримінальної відповідальності за отримання у власність благ саме матеріального характеру за умови відсутності в особи доказів їх законного походження є прогресивною. Така норма, за умови існування механізму її реалізації, могла б стати досить дієвим засобом боротьби з корупцією, заволодінням майном шляхом зловживання службовим становищем та іншими злочинами, що вчиняються службовими особами з метою незаконного одержання майна у власність. Але для кримінально-правової норми потрібна достатня нормативна база, встановлена у регулятивному законодавстві, якої на сьогодні нема. Тому така кримінально-правова норма буде декларативною. Доповнення КК цією статтею у запропонованій авторами проекту редакції означало б порушення презумпції невинуватості і принципу індивідуальної кримінальної відповідальності. Крім того, як вже зазначалося, створило б проблеми у розмежуванні складів злочинів, зокрема щодо встановлення співвідношення між складами «Одержання хабара» та «Незаконне збагачення».

Висновки. Отже, вважаю, що прийнятий у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», як такий, що загрожує хаосом у правозастосуванні, не може бути рекомендований для розгляду у другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України. Цей проект необхідно істотно доопрацювати з позицій перегляду підходів щодо криміналізації певних діянь, вдосконалення диспозицій окремих статей.

У висловлених застереженнях не йдеться про безперспективність протистояння корупції в нашій державі, але ж боротьба з цим явищем не може перетворюватися на миттєву ефективну акцію. Це процес тривалий і потребує ретельного планування. Слід виділити заходи, що охоплюються програмою-мінімум, й заходи, що становлять програму-максимум.

На жаль, у переважної більшості наших громадян правосвідомість ще не належному рівні. У сучасному українськом у суспільстві здебільшого особи, якщо їм випадає можливість отримати особисту користь від займаного у державному механізмі становища, то практично використовують таку нагоду. І КК, навіть якщо його наповнити ще більшою, ніж запропоновано у розглянутому проекті, кількістю казуїстичних статей і збільшити його обсяг втричі, нічим не допоможе. Як приклад – можна навести «не працюючі» статті КК – «Невиконання судового рішення»(ст. 382) та «Постановлення суддею (суддями) за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали» (ст. 375), адже у суспільстві, зараженому корупцією, не може бути незалежного слідчого апарату, незалежної прокуратури, суду, інших державних органів.

Тому одним з перших заходів, на мою думку, має стати забезпечення максимальної прозорості рішень, що приймаються на всіх рівнях діяльності механізму держави. Реально така прозорість може бути забезпечена низкою комплексних заходів як кримінально-правових, так і, головно, – не кримінально-правових. Наприклад, реальне забезпечення доступу будь-якої особи до судових рішень є дієвим заходом у протистоянні корупції в судовій системі. Проте, структура Єдиного державного реєстру судових рішень потребує вдосконалення – систематизації за категорією справи, щодо якої постановлене рішення. Звісно, при цьому повинна бути залишена можливість пошуку рішення за реквізитами, названими у п. 40 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою КМ України від 25 травня 2006 р. № 740. Що стосується вироків, то структура реєстру в цій частині повинна відповідати структурі чинного КК. Це сприятиме зверненню до реєстру більш широкого кола користувачів, що знову ж таки призведе до виявлення і оприлюднення інформації про помилки чи зловживання в оприлюднених судових рішеннях. Що стосується можливостей КК у забезпеченні прозорості державно-владної діяльності, то потрібно встановити кримінальну відповідальність за безпідставну відмову в отриманні інформації, на яку громадянин чи громадськість має законне право, а також за незаконне, тобто таке, що суперечить Конституції та законам України, засекречування інформації у нормативних актах. Частину з цих діянь, зокрема, ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації, проект пропонує, як адміністративне правопорушення у ст. 21226. Відповідальність за окремі прояви незаконного засекречування інформації у нормативних актах передбачена у ст. 212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але стосовно цих протиправних проявів, як видається, наявні всі необхідні підстави та умови криміналізації.

Серед заходів, що становлять програму-максимум можна назвати мінімізацію можливостей для суддівського угляду, при цьому не порушивши принципу індивідуалізації покарання. Але такий захід потребує радикальних змін до КК і може бути реалізований лише в ході нової кодифікації.

________________

Андрушко П.П. Напрями вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за корупційні діяння / П.П. Андрушко // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми. Матеріали міжнародної наукової конференції, Донецьк, 17–18 листопада 2006 року. – Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. – 360 с.

Брич Л.П. Про проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» / Л.П. Брич // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 13–15 квітня 2007 р. У 2-х ч. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч. 2. – 338 с.

Максимович Р.Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України: [монографія] / Р.Л. Максимович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 304 с.

Латинские юридические изречения / авт. сост.. Е.И. Темнов. – Москва: Экзамен, 2003. – 384 с.